Напевно, більшість читачів погодиться з тим, що дико було б прочитати статтю про користь рекету чи про використання проституції з добрими намірами. Але зрідка зустрічаються у нашій пресі статті, подібні до таких. Наприклад, «Адміністративний ресурс у виборчих кампаніях» (N141). Я не готовий засуджувати автора, адже адмінресурс дійсно існує. Можливо, його необхідно обговорювати. Спонукало взятися за перо те, що контекст статті примушує думати, що адмінресурс у ході виборів — це нормально, його ще, пише автор, треба вміло використовувати.
Передусім відзначимо, що держава, як і чиновники, будуть існувати ще довго. Вони необхідні. Але державне управління докорінно відрізняється від адміністративного ресурсу тим, що для координації окремих областей громадського життя суспільство і винайшло державу. Але втручатися чиновникам у обрання представницьких органів влади ніхто ніколи не дозволяв. Крім деяких країн, у т.ч в Україні.
Важко уявити собі появу однойменної статті у пресі будь-якої демократичної країни. Не тому, що там епізодично виникають гучні скандали і судові процеси через те, що хтось із чиновників намагався втрутитися у виборчу кампанію. Досить пригадати, що «шпигун» Гора у команді Буша під час останніх президентських виборів, за свою «діяльність» була засуджена на 10 років в’язниці.
Нісенітниця подібної постановки питання виходить з нерозуміння того, що чиновництво у цивілізованій країні є підконтрольним, підзвітним, змінним і покараним суспільством, а не навпаки. Не «адмінресурс» керує суспільством, а якраз навпаки.
Я розумію, що для багатьох читачів це буде виглядати незвично, але будь-який губернатор, мер або менеджер міста у США, Німеччині, Франції чи навіть Венгрії гранично ясно розуміє свою залежність від громадськості. Саме тому дикістю для жителів цих країн були б ті (до речі, навіть у нас протизаконні) дії, які чинить влада у ході виборів в Україні. Чи може шановний читач уявити ситуацію, щоб Клінтон, заявив, що якщо штат Іллінойс не проголосує за Гора, то їм відключать світло або не завезуть нафтопродукти на посівну?
Можливо, чимало моїх колег, людей, котрі прочитали статтю, звинуватять мене у наївності. Але я, проживши півстоліття, не перестаю вірити у такі чесноти (як висловлювався Ніцше — химери) як честь і совість. І тому хотів би висловитися з деяких проблем, піднятих у статті Василя Стоякіна.
Скажу відразу, що з деякими висновками автора, не можна не погодитися. Але впевнений, що люди, які і так не знають, як діють демократичні системи, будуть ще більш дезорієнтованими, сприйнявши статтю загалом.
Мої висновки, я переконаний, і в інтересах десятків тисяч чиновників, для яких адміністративне втручання під час виборів — величезний особистий стрес, який іноді летально закінчується. Жертв адміністративного ресурсу вже десятки. Пригадаймо хоч би голову виборчої комісії, який покінчив з життям через нездібність підтасувати «як треба» результати голосування.
А скільки людей втратили цілком незаслужено свою поважну посаду губернатора і мера тільки тому, що їх виборці голосували «неправильно»? Я брав участь у багатьох виборчих кампаніях і сотні разів бачив розгублені очі голів адміністрацій, завідуючих різними міськими службами, які просто не знали, як їм правильно відповісти. Тим більше команд «за кого голосувати» надходить багато і, як правило, протягом місяця, і всі вони абсолютно протилежні.
Низькість, недемократичність та алогічність адміністративного ресурсу, з мого погляду, полягає не тільки у тому, про що говорить шановний колега В. Малінкович. Безкарність та «обгрунтування корисності» у статтях, подібних до згаданої, адмінресурсу і призводять до явищ масової перевірки, закриття підприємств, які підтримують інших претендентів на виборах. Коли рушаться економічні структури, розоряються благополучні колективи тільки тому, що їх думка не співпадає з думкою губернатора.
Пан Стоякін має рацію, коли пише, що найлегше залякати виборців у віддалених селах та військових частинах. Але чому ж тоді від 20 до 30% виборців голосують так, як бажає влада? Це ж і міські жителі також. Може, вони дійсно живуть добре і не хотілося б нічого змінювати? Жахливо те, що навіть у середовищі інтелігенції, міських жителів і таких, я думаю, біля 90%, поширена стереотипна думка: «А що я можу змінити? Що змінить один мій голос?» чи ще сумовитіше: «Як я можу протистояти державі?»
І не десятиріччя комуністичної практики адміністративного ресурсу, соціальної інерції, агітації голосувати «одностайно за блок комуністів і безпартійних», а саме нові реалії незалежної України, практики дій нинішнього держапарату вселили таку безнадійність у думки людей, такий, пробачте, «воловий» принцип у електоральній поведінці. Впевнений, якщо у ході виборів 2002 року суспільству не вдасться приборкати завзятий держапарат у визначенні «правильних для народу» переможців на виборах, ми матимемо важкі роки боротьби зі своїми «обранцями». Тому що перемогою вони зобов’язані не нам — виборцям, а губернаторам, начальникам управлінь, дільничим, керівникам сільгосппідприємств, а, головне, головам адміністрацій, які «їх обрали». І цю перемогу треба потім «відпрацювати».
У той час ставлення автора статті до адмінресурсу і призводить до того, що навіть політологи не можуть відділити насіння від полови. Ліквідація наслідків повені у Закарпатті — це ніякий не адміністративний ресурс. Це дії, до речі, досить неуспішні, які на вимогу народу зобов’язані виконувати державні органи. У Австрії, Німеччині, Венгрії, Польщі, Китаї та Росії ніхто пам’ятників владі не будував, коли вона допустила затоплення жител. До речі, постійні посилання автора статті на авторитет російських фахівців, неприйнятні з мого погляду. Деяка схожість наших електоратів безперечно існує. Але все-таки серйозні відмінності у історичному, економічному, правовому, юридичному становищі росіян та українців безперечні. Саме це не дає багатьом прибулим з Росії фахівцям безумовного успіху на виборах в Україні. І не варто, на мою думку, так сліпо спиратися на їх висновки. Хіба що тільки у використанні адміністративного ресурсу.
«Автору взагалі невідома жодна виборча кампанія, виграна за рахунок фальсифікації. Грубі спроби примусити виборців голосувати певним чином мають звичайно зворотний ефект», — пише автор. Чи потрібно довго шукати спростування цьому недосвідченому висловлюванню. Їх можуть переконливо підтвердити ініціатори референдуму «з народної ініціативи». Хоч у тому ж номері газети вони «категорично проти використання адміністративного ресурсу в політичній боротьбі».
Вони разом з автором, можливо, не знають про досвід мільйонів українців, яким їх начальники настирливо рекомендують голосувати за кандидата «N», тому що «у нас можуть виникнути труднощі з виплатою зарплати». Що десятки тисяч членів дільничих виборчих комісій розпаскуджуються «думкою голови», а неугодних з комісій викидають напередодні дня виборів, а депутати міськрад знають, яке рішення вони приймають і для чого. А, може, невідомо автору, що у період виборів з лікарень виписують хворих, тільки тому, що вони не орієнтовані на «нашого» кандидата?
Чи не зрозуміло, що адмінресурс розпаскуджує елементи і зрештою руйнує всю структуру демократичного суспільства: і суди, і прокуратуру, і силові відомства, і засоби масової інформації. Чи автору невідомо, що під час останніх виборів закривалися, розорялися десятки незалежних засобів масової інформації?
Можу спрогнозувати, що, якщо у ході виборів 2002 року ЗМІ не струсять з себе спиногризів, не підкоряться адмінресурсу, а ми дозволимо їх закрити, можна бути впевненим, що у найближчі 4 роки ми залишимося без «четвертої влади». Причому, зазначу, що залишаючи покірні ЗМІ «на плаву», ми більше погіршуємо ситуацію з демократією, ніж якби ми їх закрили.
Думаю, читачеві зрозуміло, чому я не аналізую детально такий розділ статті «Як правильно використати адміністративний ресурс». Його не тільки не можна використати, але й необхідно заблокувати. Яким чином, спитає читач?
Нещодавно один з губернаторів, неважливо який, заявив, що з вересня передає всі справи заступникам, а сам «займається виборами». Так от. Перше, чого необхідно добитися, це поставити карні перешкоди на шляху такої ініціативи. Закон про вибори не прийнято, і є ще час внести зміни до карного кодексу, щоб жоден чиновник, працівник правоохоронних органів та інші держслужбовці не змогли безкарно втручатися у виборчий процес. Тим більше, що навіть у нашій досить цинічній ситуації в жодного з них не записаний у посадових інструкціях обов’язок якимсь чином брати участь у виборах.
Ми поставимо перешкоду адмінресурсу, якщо кожен член виборчої комісії, тим більше голова, буде впевнений, що будь-яка фальсифікація у день голосування обернеться для нього роками позбавлення волі чи великими штрафами і примусовими роботами.
Природно, для цього необхідні реформи у судовій системі, які б відключили «дзвінки зверху» до суддів, керівні «поради» місцевих і навіть вищих адміністраторів.
Мене можуть спитати, а хто це буде робити? Відповім, ніхто крім нас, чи може хтось підкаже мені, з якої країни чи організації і хто приїде до нас на роки, щоб навести демократичний лад у нашому домі?
Думаю, прозорлива влада сама б обмежила своє втручання у вибори. Адже за кандидата, якого вдалося «проштовхнути» на виборах, потім доведеться відповідати. Ніщо не заважає сьогодні прем’єр-міністру, котрий підкреслює свої демократичні погляди, лідеру партії дати пряму вказівку губернаторам, які, принаймні формально, підлеглі йому, не втручатися у політику та вибори.
А головне, у нашій країні близько 5 тисяч громадських організацій. Не враховуючи сотень тисяч членів політичних партій, депутатів місцевих Рад. Якщо у них хоч би по 100 чоловік, то ми маємо 500 тисяч активістів (кожного 70- го виборця), здатних у цей відповідальний момент радикально впливати на блокування адмінресурсу. Коли кожна вказівка сановитого чи нікчемного чиновника стає відомою людям та кладеться край відповідним чином. Коли кожна вказівка виборчої комісії «топити» одного і «перемагати» іншого швидко рознесеться в місті або селищі, тоді уже населення повинне проголосувати «всупереч».
Коли кожен «наїзд» на трудовий колектив чи ЗМІ негайно відгукнеться заявою у прокуратуру та буде відстежений громадськістю не залишиться без судового висновку.
Коли кожна людина, якщо у неї є честь і гідність, чи то керівник колективу, чи голова сімейства, член громадської організації чи політичної партії, обсмикне чиновника, який вже зарився, і не дозволить приймати за себе рішення, які визначать його життя на найближчі 4 роки.
Висловлю на закінчення ще одну думку. Нещодавно була внесена пропозиція керівником Асоціації міст О.Омельченком про перенесення виборів до органів місцевого самоврядування на півроку. Більш того, думаю, до нього схиляться владні структури, можливо, воно буде і прийняте. Треба сказати, що воно не позбавлене сенсу і могло б позитивно відбитися на суспільстві. Досить сказати, тут я згоден з відомим політологом проф. Д.Видріним, що чим більше виборів у суспільстві, тим вищим є рівень політичної культури, свідомості, тим менш стійко відчуваються бюрократи, тим більше усвідомлений вибір.
І все ж у нашій країні і у даній ситуації я б висловився проти. І не тільки тому, що це обійдеться суспільству вдвічі дорожче, і навіть не тому, що, як відразу відзначили ЗМІ, такий порядок дозволить представникам правлячої еліти, які програли, зайняти нехай нижче, але все ж впливове становище.
Я противник цього рішення саме тому, що так буде більш повно реалізований адміністративний ресурс. Одна справа натиснути на населення, коли обирається 450 чоловік, тут простіше маніпулювати. Інша, коли обирається біля 300000 депутатів місцевих Рад та мерів міст і 450 депутатів. Рішення — за Верховною Радою, але я впевнений, воно було б більш обгрунтованим, якби ми — громадяни країни — висловилися чітко з даного питання.
Ми зрештою зобов’язані забезпечувати своє майбутнє самі, вже зрозумівши, що ніхто інший цього не зробить. Ми вже могли б зрозуміти, що демократія суспільству потрібна, щоб приборкувати державу, не дозволити їй чинити свавілля.
