Минулого тижня Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи ухвалив рішення рекомендувати припинити членство України в РЄ. Далі, минулої середи, євробюрократія продовжила публічне «вивчення» українського питання. Рада Європи може вдатися до санкцій проти України, якщо ситуація з демократичними свободами, зокрема й свободою друку, та правами людини в цій країні не поліпшиться, заявив генеральний секретар РЄ Вальтер Швіммер. Він висловив занепокоєність обстановкою, що складається в Україні, й не виключив, що Парламентська Асамблея Ради Європи може ухвалити рішення тимчасово припинити її членство в цій організації. За словами В. Швіммера, повідомляє Інтерфакс-Україна, це буде серйозним попередженням Україні як члену не лише Ради Європи, а й Організації з безпеки та співпраці в Європі. Генеральний секретар РЄ зробив цю заяву в Бухаресті, де разом з головою ПАРЄ лордом Расселом-Джонстоном провів консультації з міністром закордонних справ Румунії Мірче Джоане, котрий є головою ОБСЄ, й Адріаном Северіном, який очолює Парламентську Асамблею цієї організації. Примітно, що чиновники РЄ поки вважають за краще не помічати прийняття нового Кримiнального кодексу, закону про політичні партії й багато інших прикладів, що свідчать про прагнення України виконувати зобов’язання перед Радою Європи. Певно, не останню роль тут відіграє й зовнішньополітичний PR опозиції та інтереси стратегічних партнерів («старших братів»?) України. Кому вигідні «проблеми» нашої країни з Радою Європи — в коментарях експертів.
Валерій МАТВIЄНКО, політолог, президент Українcько-американського центру стратегічних комунікацій:
— Рішення, яке було прийнято, вигідне насамперед Росії. По суті Європа штовхає Україну в обійми РФ і примушує йти на ще більше зближення з нею. США вже втратили контроль над розвитком Росії, і, по суті, сьогодні РФ закінчує вихід з підвпливу Заходу. Росія продовжуватиме дедалі жорсткішу політику, незважаючи на те, що їй диктуватимуть і Європа, і США. Європа, штучно відсуваючи Україну від інтеграції зі світовою спільнотою, цим самим робить собі ж якоюсь мірою гірше, бо Україна — одна з найбільших держав Європи. Європейці вирішують локальну проблему, що, як вони вважають, пов’язана з реалізацією підтримки нинішнього уряду на чолі з прем’єр-міністром В.Ющенком.
Рішення Моніторингового комітету пов’язане з необхідністю психологічного тиску на Україну. Це спроба в такий спосіб підтримати уряд Ющенка, психологічно натиснути на ВР, на Президента для того, щоб не було зроблено крок у бік від цього уряду. В Україні сьогодні немає передумов для прийняття такого жорсткого рішення — про виключення з Ради Європи. Стосовно ж можливості тиску з боку Росії на ЄС, то, як на мене, сьогодні Росія ще не має такого впливу, щоб диктувати свої умови європейським організаціям. Не виключено, що це буде трохи пізніше.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, старший економіст, керівник проекту Київського центру інституту «Схід — Захід»:
— Очевидно, що всі ті процеси, які відбуваються в Україні, не зовсім співпадають з тими стандартами демократії, які намагається підтримувати Рада Європи. Головна ідея РЄ полягає в тому, щоб якимось чином здійснювати саме зовнішній моніторинг і допомагати країнам, інколи навіть через жорстку критику, намагатися запроваджувати справжні демократичні цінності.
Що стосується того, кому це вигідно, то я б не став шукати в межах РЄ якісь угруповання (людей, групи країн), які хочуть принизити певним Україну. Оскільки Рада Європи — перш за все політична організація, яка не займається економічними питаннями, тому ми можемо не погоджуватися з жорсткістю цього рішення (Моніторингового комітету. — Ред. ), але говорити, що воно комусь окремо вигідне, я б не став. Хоча є, звичайно, для цього певні передумови, і рішення приймають живі люди. Але, чесно кажучи, не бачу такої «змови» в РЄ, яка безпосередньо була спрямована проти України. Я також не вважаю, що таку ситуацію можна пояснити тиском з боку Росії, оскільки у неї є свої проблеми, пов’язані з РЄ.
Євген КАМІНСЬКИЙ, доктор історичних наук, завідуючий відділом Європи та Америки Інституту світової економіки та міжнародних відносин:
— Від того, що одна з найбільших країн континенту може опинитися на узбіччі європейського процесу, не може виграти в Європі ніхто. Однак найменше виграють ініціатори, тобто представники стабільних європейських демократій з розвинутою ринковою економікою. З дуже простої причини. Своїм незваженим і навіть до певної міри алогічним кроком вони де- факто можуть «зменшити» або «звузити» європейський демократичний простір. Старенька Європа зі своїми демографічними та екологічними проблемами проголосила курс на розширення ЄС і НАТО, аби посилити свою глобальну конкурентоздатність в економічній і військово-політичній сферах. І водночас вона виштовхує зі своїх лав серйозне поповнення, замість того, щоб чітко й виразно проголосити суть своїх намірів. При цьому зробити це доцільно було б цілковито демократичним шляхом, а не через сприяння черговим чуткам і пліткам. Якщо в Європі не знають, нагадаємо, що в Україні мало кому відомо, скажімо, про зміст звернення Ширака та Шредера до українського Президента. Чому б не опублікувати його в засобах масової інформації? До того ж пересічний українець зі своїми «центральноафриканськими» проблемами елементарного виживання відмовляється розуміти логіку ситого європейця. Вона, ця логіка, для більшості українців є цілковитою абстракцією. Маючи можливість витратити 30 центів на день на харчування, дуже важко усвідомити, чому ті, хто говорить про підтримку європейського вибору України, виштовхують українські товари зі своїх ринків і тим самим штовхають нашу державу в орбіту російських впливів. Як український політик-патріот може відстоювати доцільність європейського вибору для України, якщо у відповідь він чує про небажання європейських інвесторів вкладати свої капітали в українську економіку за паралельної настирності російського бізнесу? Врешті, українців переконують у тому, що нам слід позбутися корупції, казнокрадства і домінування олігархів у політичному житті країни. Однак відштовхують від себе тих чесних і порядних українських бізнесменів, які б хотіли вести справи з демократичною Європою.
Досвід останніх років переконливо засвідчив відсутність в Україні такого імперативу позитивних трансформацій, як конструктивна взаємодія влади і більшості громадян, влади й бізнесу, влади і професіональних спілок, влади й представників інтелектуальної праці. Виходячи із узагальненого світового досвіду, маємо всі підстави стверджувати, що Україна пастиме задніх, поки не з’явиться довіра народу до владних структур. Європа здатна посприяти нам і в цій сфері. В Україні йде не стільки гостре протиборство між крайніми ідеологіями економічного розвитку, між силами, що виступають за збереження живучих соціалістичних форм власності, централізований неринковий, часом відверто антидемократичний шлях, а з другого боку — тими, що ідеалізують приватну власність і ринкові, демократичні трансформації, скільки відбувається своєрідна політична вовтузня, учасники якої прагнуть отримати чи утримати контроль над виробництвом і збутом, фінансовими і капітальними потоками. То ж для того, щоб спричинитися до змін, Європа повинна вишукувати в Україні реальні сили, здатні вплинути на справді європейський вибір нашої держави. Відштовхування і виштовхування переважно стосується не кланів і олігархів, вони від цього тільки виграють. Такі дії завдають чергового удару по тих, хто хоче жити по-європейськи. Тільки зрозумівши це і ставши на шлях прозорості і публічного подання своїх намірів, Рада Європи, Європейська Рада, Парламентська Асамблея, інші структури ЄС можуть реально посприяти європеїзації України та стримати відновлення союзу на пострадянських теренах. Найсуттєвішим актом сприяння може стати прихід європейського бізнесу на український ринок. Умови для цього є. Ті закони, які прийняла останнім часом Верховна Рада України, дозволяють європейцям працювати разом з українцями. В іншому випадку саме Європа може стати причетною до стимулювання північно-східного вибору українців або, і це ще гірше, — повної перемоги прихильників тоталітаризму. Зважте, в центрі Європи. У її серці. А це у стратегічному плані однаковою мірою невигідно ні українцям, ні мешканцям країн Західної Європи. Умовно кажучи, Європа стане меншою. Слово «розширення» втратить свій сенс.
