У розвинених країнах світу в останні роки спостерігається стрімкий розвиток інформаційних технологій і телекомунікацій. Характер і масштаби їх поширення такі глобальні, що фахівці-«комп’ютерники» стали дефіцитним товаром на Заході — у світі, який в принципі давно не відає дефіциту. Розвинені країни останнім часом зустрілися з необхідністю нарощувати кількість студентських місць для підготовки все нових і нових фахівців. Наприклад, у Північній Америці кількість тих, хто вивчає комп’ютерні науки, за останні два роки подвоїлася.
Про масштаби цього ринку дають уявлення такі цифри. У США на частку сектора інформаційних послуг і комунікацій припадає більш як 50 відсотків ВВП і половина всіх робочих місць. І все ж 190 тисяч місць залишаються вакантними. За оцінками американського Бюро трудової статистики, в цій країні до 2005 року знадобиться додатково більш як півмільйона програмістів.
На жаль, сьогодні правомірно говорити також про провалля між рівнем розвитку інформаційних технологій у розвинених і всіх інших країнах. За даними на середину минулого року у світі налічувалося 19,5 мільйона власників інтернетівських адрес. І лише три відсотки з них припадало на частку всіх країн світу, що розвиваються, разом узятих (у США — 60% адрес). Кількість комп’ютерів, підключених до Інтернету в Китаї, Індії, Бразилії та Нігерії, де живе третина всього населення планети, становить усього 6% від світової кількості інтернет-адрес.
Хороша характеристика ситуації в сфері інформаційних технологій — це розміри зарплат програмістів. У США комп’ютерник (у середньому) заробляє $46,6 тисячі за рік, в Індії — $4 тис., в Україні дуже вдалим вважається річний заробіток у розмірі до $2 тисяч.
Ринок програмного забезпечення в Україні перебуває в стадії первинного зародження. Про рівень його відставання свідчать обсяги продажу таких найбільших світових фірм-розробників, наприклад, як Oracle, Informix, Sybase, Microsoft. Вони просто жалюгідні.
Місце України в світі інформаційних технологій таке саме незначне, як і її місце у світовій економіці загалом. Вищі державні чиновники можуть скільки завгодно говорити про участь України в глобальних космічних проектах, про перспективи розвитку її телекомунікацій, про масову інформатизацію. Усі ці «заклинання» на найвищому рівні залишаться пустими словами, доки в лікарнях не буде ліків, доки голодуватимуть діти шахтарів, доки одними з високооплачуваних робіт у країні залишатимуться позиції, так чи інакше пов’язані з політикою: самі політики, а також ті, хто допомагає їм в роботі, — журналісти, політологи, помічники і консультанти політичних діячів та iншi. І доки кваліфікований програміст, на підготовку якого йде багато років напруженої праці, залишатиметься в більшості організацій лише допоміжною службою, чимсь на кшталт електрика дяді Васі.
Сьогодні дуже модно говорити про наше застаріле заводське обладнання і про застарілу ментальність людей, які керують державою. Вважається, що доки старі технології не буде замінено на нові і доки до влади не прийде нова формація керівників, структурні перетворення в країні пробуксовуватимуть. Усе це вкрай справедливо і для розвитку сфери інформаційних технологій. Доки не буде вкладено значних коштів у технічне забезпечення, Україна займатиме своє колишнє жалюгідне місце в світі. А ментальність керівників заслуговує на особливу розмову. На подив усьому поінформованому людству нещодавно прозвучало офіційне повідомлення про проведення переговорів (!) між адміністрацією Президента й одним з українських провайдерів Інтернет про створення web-сторінки Леоніда Кучми. Поінформований світ, напевне, сприйняв це повідомлення з усмішкою. Оскільки складність цих «переговорів» і їхню значущість можна порівняти з «переговорами» про візитки Президента чи його іменні блокноти.
Така інформація, що пройшла по всіх ЗМІ, свідчить тільки про одне. Про те, що сам Президент і його оточення (можливо, тільки заради бажання догодити) не мають елементарних знань у галузі інформатики. Але їм дуже (дуже!) хочеться «відповідати». На цьому тлі безпорадними видаються публічні спроби Леоніда Кучми представляти Україну космічною, авіаційною тощо державою. Світ почав би поважати нашого Президента більше, якби почув з його вуст те, про що давно відомо всім: Україна стала країною третього світу. І космос тут ні до чого. Немає нiякого космосу.
Кучма не одинокий у своїх «інформатизаційних» проблемах. Поруч з ним — армія українських керівників усіх рівнів. Персональні комп’ютери на їхніх столах часто — тільки данина моді. І розмови про глобальну мережу Інтернет, де вони ніколи не були і не збираються побувати, — теж данина моді (в 1991 році було модно казати: «Я відкриваю свій ОФІС, поставлю там ФАКС і КСЕРОКС»). Їхнє наполегливе небажання витрачатися на розвиток інформаційних технологій теж співзвучне часу — часу тимчасовиків, прихильників стрімких проектів, що швидко приносять прибуток і швидко вмирають.
Два вiдсотки українських громадян мають доступ до комп’ютерів. Про це повідомляють соціологи. Причому в більшості випадків йдеться про службові комп’ютери, які використовуються вкрай обмежено — частіше за все як заміна друкарської машинки. Кажучи про опанування комп’ютерної грамоти, очевидно, доречно згадати лише вузьке коло фахівців, а також молодь — студентів і учнів. На них надія.
