Першими про готовність до випробування «мажоритаркою» заявили члени політради «Нашої України». Днями Валентин Наливайченко сказав, що «всі, хто був при владі, від Віктора Ющенко до останнього члена партії, — на народну люстрацію в мажоритарні округи». А в понеділок в ефірі «Свободи слова» ICTV член парламентської фракції Партії регіонів Володимир Макеєнко заявив: «Якщо проаналізувати, хто змінив мажоритарну систему на мішану, а потім і на 100% партійну? Це великі власники. А всі інші депутати просто промовчали. Стало набагато вигідніше йти в парламент за партійними списками, аніж особисто нести відповідальність перед своїм виборцем».
Що ж, багато хто й справді покладає надії на мажоритарну систему. Інше питання, що різниця між «мажоритаркою» початку 1990-х і початку 2010-х стає очевидною ще до виборів. Чи можна сподіватися на прихід нових облич через округи, що вже давно поділені між цілими кланами? Чи можна виключити можливість адмінресурсу в нереформованій системі самоврядування?
Очевидно, можна. Для цього потрібно не багато не мало — воля виборця. Чи готові українці голосувати не за гречку, а за політичні програми — про це ми говоримо з головою політради партії «Наша Україна» Валентином НАЛИВАЙЧЕНКОМ.
— Резонанс викликала ваша заява про те, що мажоритарна система виборів повинна стати своєрідною люстрацією для політиків, зокрема, й екс-президент Віктор Ющенко має йти в парламент через мажоритарний округ. Чи багато політиків до цього готові?
— Той, хто має сміливість називати себе політиком, особливо ті, хто вже був при владі, повинні піти на вибори по мажоритарних округах, прозвітувати, таким чином, пройти «народну люстрацію». Це — моя особиста політична позиція. І влада, й опозиція повинні застосувати, передусім, щодо себе, любимих, ті механізми, про які так багато говорять: підзвітність влади, й колишньої, зокрема, перед народом.
У понеділок я брав участь у засіданні Комітету опору диктатурі. І ми ухвалили дуже важливе політичне рішення про об’єднання — реальне, про спільні політичні дії під час виборчої кампанії. Якщо говорити про нашу політичну силу, то це вже вирішене питання: ми підемо на мажоритарні округи й пройдемо люстрацію.
— Зважаючи на українську політичну традицію, об’єднання опозиції — це дуже висока планка.
— Не можна вважати, що тільки одна політична сила, тільки один політичний лідер правий. «Вождизм» — це найгірша хвороба української опозиції. Та й не тільки опозиції. Я всіляко за те, щоб розширювати формат КОДу, запрошувати непарламентські сили, громадські рухи. На мій погляд, рух афганців, рух чорнобильців мають більше прав в Комітеті опору диктатурі, ніж деякі політики, там представлені.
— Голосування за Закон «Про вибори народних депутатів» вкотре довело, що далеко не всі опозиціонери в парламенті готові об’єднуватись.
— Це була зрада. Ми вимагали й вимагаємо далі виключити з фракцій депутатів-«тушок». Саме через зраду депутатами своїх мандатів і виборчих програм із опозицією відбувається те, що відбувається. Тепер нам залишається сформувати спільну програму дій і визначити конкретні механізми захисту волевиявлення громадян. А далі — йти на узгодження кандидатів по округах.
— Ви особисто вже думали, по якому округу хотіли б балотуватися?
— Важливо не сховатись на якомусь окрузі, а йти до людей. Минулими вихідними я був у Харкові, зустрічався з лікарями, громадськими діячами, журналістами, зокрема з каналом АТН, який ми захищаємо від репресій місцевої влади. Потрібно зустрічатися з людьми по всій Україні. А вже тоді, на мій погляд, скажуть своє слово місцеві громади. І якщо ви запитаєте про можливість домовленостей і розподілу округів між членами опозиційного «політбюро», моя відповідь — це дискредитація справжньої, об’єднаної опозиції. Це було б нечесно стосовно людей. Це — справа місцевих громад. Місцеві комітети опору диктатурі є в кожній області. Саме вони мають подати кандидатури, які в Києві повинні бути узгоджені, а не навпаки.
— Мажоритарна система — це, до всього, велика відповідальність і для народу. Адже залишається велика спокуса проголосувати, умовно кажучи, «за гречку». Чи готові українці до такого тесту?
— Будуть готові, якщо політичні партії, непарламентські, в тому числі, зможуть запропонувати реальну програму дій як альтернативу тому, що зараз коїться. Тоді не буде «гречки», а буде чітке розуміння, що ті люди, які представляються опозицією, мають уявлення, як змінити ситуацію на краще, а не змагаються в тому, хто більший опозиціонер.
— Гадаєте, українці готові вдумливо читати програми?
— Українці готові боротися за свої соціальні права. Треба захистити й підтримати їх у цьому. Українці й раніше, й зараз готові захищати свої виборчі права, вони хочуть чесних виборів. Опозиція має тут чітко представити свій план дій: від виборчих комісій — до спостерігачів, від підрахунку голосів — до відповідальності за виконання виборчих програм. Українці готові боротися з корупцією. А ми, якщо ми відповідальні політики, повинні запропонувати їм, як це зробити.
— Партія «УДАР» Віталія Кличка зробила заяву про те, що останні події в Донецьку є приводом для відставки уряду Азарова...
— Я теж про це сказав. Я підтримую в цьому випадку й Віталія, й інших чесних людей в Україні. І заявами, й діями потрібно усунути з посад керівників правоохоронних органів, особливо в Донецьку. Потрібно з’ясувати, хто конкретно давав вказівку діяти силою проти мітингувальників, внаслідок чого загинула людина. Винний мусить опинитися в СІЗО й відповісти за антилюдський наказ.
— До речі, в нас у редакції сьогодні з’явилася інформація з «джерела» в уряді, що в Партії регіонів нині про відставку Кабміну не йдеться. А всі подібні повідомлення — це намагання зацікавлених сторін зіштовхнути лобами Клюєва та Азарова.
— Ані Азаров, ані Клюєв, ані Тігіпко не проводять політику в інтересах українців. Тому немає сенсу міняти шило на мило. Дії уряду — антинародні. Тому треба змінювати весь уряд, без жодних винятків. Потрібно негайно розпочати повноцінні виплати Пенсійного фонду, жорстко скоротивши цілі витрати міністерств і спрямувати їх у пенсійні фонди. А далі — жорстка боротьба з корупцією. Усунення від влади всіх, хто має бізнес. Великих бізнесменів разом із їхніми «заводами-пароходами» треба відправити в економіку, і хай платять податки, а не керують державою. Бо з тим, як вони керують, скоро в державі не залишиться жодного соціально захищеного громадянина. Мені здається, що вже всім зрозуміло: не може великий бізнес займати державницькі посади, а тим більше — нести соціальну відповідальність перед людьми.
— Нещодавно з’явилась інформація, що для депутатів ВР закупили супердорогі ноутбуки по 11,3 тисячі гривень. Депутати фракції «НУ-НС» вже користуються ними?
— Усі наші депутати підтримали ініціативу Ірини Геращенко й відмовились від цих наддорогих ноутбуків. Ми вважаємо, що кошти за ці ноутбуки мають бути негайно направлені в Донецький пенсійний фонд. Нехай Литвин разом із Партією регіонів і комуністами не граються в такі витрати: від парканів до своїх санаторіїв, комп’ютерів і шикарних автомобілів. У Верховній Раді взагалі треба залишити один автомобіль, а гроші за всі інші направити на інший Пенсійний фонд — у Луганську. І, повірте мені, один гараж Верховної Ради профінансує його на рік уперед.
КОМЕНТАРI
Айдер ЕМІРОВ, голова Добродійного фонду імені Бекіра Чобан-заде:
— Сьогодні ми мусимо констатувати, що розчарування виборців підсумками двох виборів поспіль дуже велике, і їм дуже важко взагалі повірити в перспективи свого майбутнього вибору. Адже останні 15 років ми перебуваємо практично в одній і тій же політичній тусовці, виходу з якої, здається, немає. Звісно, мажоритарна виборча система реально підвищує відповідальність виборців, проте якби був зрілий закон, то й за партійної системи виборці могли б вимагати звіту від тих, кого вони обрали. Річ саме в тім, що сьогодні обирати нікого, практично всі політики й політичні сили так чи інакше дискредитували себе в очах виборців. Виборець може знову відчути відповідальність лише в тому разі, якщо на політичній арені з’явиться нова патріотична політична сила або нові політики, котрі поведуться відповідально, котрі працюватимуть на користь країни й виборців. Лише таке поєднання — нової політичної сили з новою відповідальністю виборців — зможе привести до якісних змін у політичній ситуації в країні. Тому я вважаю, що шанс у країни ще є, можливо, він один з останніх або взагалі останній, але виборці після десятиліть розчарувань повинні взяти ситуацію в свої руки. Про те, що такий шанс є, свідчать і останні події — в країні активізувалися підприємці, висувають свої вимоги чорнобильці й афганці, вони можуть привести до перебудови громадянського суспільства, яке стане відповідальнішим і вимогливішим, а отже, вибори стануть якіснішими.
Проте я думаю, що сьогодні в країні потрібна організація виборців, яка б направила свої зусилля на реальний захист результатів виборів. З досвіду минулих виборів видно, що в країні дуже велика спокуса знову вдатися до фальсифікацій — старі політичні сили дуже звикли до використання адмінресурсу, а нові політсили ще дуже слабкі, щоб організувати тотальний контроль достовірності виборів, — а в такому разі, ні про яку відповідальність виборців не може бути й мови.
Олександр КЛЮЖЕВ, керівник аналітичних програм Донецької обласної організації ВГО «Комітет виборців України», Донецьк:
— Громадяни готові до різних механізмів волевиявлення, а дискусія відносно можливостей тієї чи іншої виборчої системи щодо забезпечення справедливого волевиявлення нав’язана політиками. Міжнародний досвід доводить, що навіть у тих країнах, які вперше проводять відкриті вибори, всі прогресивні системи працюють, якщо є політична воля провести прозорі вибори. Я був спостерігачем на виборах у Косово, де громадяни голосували за відкритими партійними списками. Політичні партії висували в регіональних округах своїх кандидатів, громадяни мали лише поставити номер того чи іншого кандидата — і жодних проблем із цим в них не виникало. Тобто будь-яка інновація може спрацювати, якщо буде політична воля організаторів виборів. І навпаки. Річ у тім, що система адміністрування виборів — це механізм конвертування голосів виборців у мандати в парламенті. Наша базова проблема в тому, що й політики, і влада в цілому розглядають цей механізм як технологію, яка надає певні переваги.
Костянтин ЛЯМЦЕВ, доцент Запорізького Класичного приватного університету:
— Від виборів до виборів українці політично дорослішають. Інша справа, що через впроваджену ще 1990 року «систему керованої демократії», тобто через відсутність партій і кандидатів, які по-справжньому відповідають сподіванням виборців, і заміну їх різноманітними «підбиральниками електорального ресурсу», наші громадяни здебільшого «голосують ногами» або використовують графу «проти всіх». Точніше, активно використовували її, наприклад, на останніх виборах до місцевих органів влади. Бо доволі підступно вибудуване законодавство, яке щоразу все більш і більш своєрідно «вдосконалюється», не дає населенню шансів стати народом. Щодо «гречки», то цей варіант проходив востаннє, здається, 2002 року (й у Києві, на виборах мера), але всі інші кампанії вибудовувалися за принципом: або ми, або вони («голосуй, а то програєш»). Тобто політики та їхні штаби успішно обходилися без «гречки» — нав’язуючи суспільству далекі від його насущних проблем теми для «безкомпромісної» боротьби. Чи вдасться це цього разу, побачимо. У всякому разі, в чинної системи існує великий запас міцності — адже лише у крайніх випадках, на тих же місцевих виборах, у діло вступали суди, прокуратури, міліція, які не лише вдало дискредитували чи переслідували перспективних «не тих» кандидатів, а й просто знімали їх з виборів в найостаннішу мить. Інша справа, що коли люди остаточно втратять ілюзії щодо свого права обирати, то буде черговий Майдан, але вже із зовсім іншими наслідками. До того ж, не для фігурантів виборчого процесу, а для всієї системи. Бо цього разу він навряд чи набуде керованого характеру.
Юрій ШВЕДА, політолог, Львів:
— Виборча система є лише механізмом, за допомогою якого волевиявлення виборців унормовується в депутатські мандати, тому розраховувати насамперед на неї при зміні суті влади не доводиться. Чимало ліберальних країн успішно застосовують мажоритарну виборчу систему й не знають таких явищ, як адміністративний ресурс чи купівля голосів. Представництво в законодавчому органі визначається не процедурами, а людьми, які їх здійснюють, — виборцями. Із цієї точки зору вислів «маємо ту владу, яку обираємо», є абсолютно справедливим. Однак у нашому випадку звинувачувати рядових виборців не хочеться — влада є набагато гіршою, ніж пересічні виборці. У нинішніх умовах саме мажоритарна виборча система стала інструментом збереження непопулярної в народу влади. Прикро, але й нинішня опозиція до цього долучилася, тому розраховувати, що при нинішньому рівні політичної культури населення, тиску влади та недолугості опозиції будемо мати шанс провести серйозну зміну характеру влади, — малоймовірно. Нас чекають, на жаль, великі розчарування обраною нами владою.
Петро ВЕРЗУН, голова громадської ради при Луцькому міському голові:
— Мажоритарна система при українських реаліях — це великий мінус. Як свідчить український досвід, за мажоритарними списками в парламент проходять не політичні діячі, а грошові мішки або куплені цими грошовими мішками особи. Мажоритарна система для потенційного кандидата — це достатньо дорого. Бо це народу пропонується «гречка», а в кандидата є й інші витрати... Вибору виборці просто не мають, їх банально купують. У нас нема наразі особистостей, які б могли повести народ за собою лише завдяки своєму імені, своїй порядності, які б змогли потім залишитися порядними. Бо практика показує, що насправді по мажоритарці проходять люди, які спочатку себе начебто й не асоціювали з певною політичною силою, а потім виявлялися банально купленими.
