«Вибори завершено. Вибори тривають», — приблизно такими словами можна охарактеризувати ситуацію, що склалася сьогодні на українському політекономічному просторі. Обрання Президента Кучми на другий термін формально можна вважати вибором на користь «не комуністичної», а правоцентристської моделі розвитку країни (хоча, насправді, люди голосували не за модель майбутнього, а, швидше, за модель минулого, але ми зараз не про це). Чи так це насправді? І якщо так, то чи реалізовується така модель у нинішній Україні?
ПРИГАДУЮЧИ ПЕРШОДЖЕРЕЛА
Від часу втрати актуальності питання про «незалежність» і подальшого бурхливого розквіту партійного життя місцеві політики в наслідування своїм західним колегам також стали називатися «лівими» й «правими». При цьому дискусія щодо їхніх видових відмінностей цілком затьмарила собою першоджерело — ідеологію справжніх лівих і справжніх правих. Адже останні відрізняються від наших анітрохи не менше, ніж українські «ліві» й «праві» різняться між собою.
Отже, для «не наших» лівих і правих аксіомою є те, що мета економічної політики — в досягненні ефективності національного господарства. Причому вони переконані, що ринкова економіка — це єдиний спосіб досягнення цієї ефективності.
А що ж наші? А наші (й ліві, й праві) в більшості своїй є прихильниками неефективної економіки, й усі їхні відмінності — лише в об'єктах заступництва. Так уже традиційно склалося, що праві по- справжньому симпатизували декільком «об'єктам», пропускаючи емісійні потоки через них. Це, передусім, банківські установи, «організатори» бартерних ланцюжків, нові приватні власники приватизованих підприємств (так звані пріоритетні проекти), а протягом останніх декількох років — ще й «холдінги», що представляють собою гримучу суміш державної й особистої власності, що контролюється, зазвичай, із державних офісів. Щодо лівих, то вони вважали за необхідне опікати керівництво колгоспів, директорів великих індустріальних підприємств (зазвичай неплатоспроможних), пропускаючи грошову емісію через них.
Результати такої економічної політики очевидні (в сенсі — видно неозброєним поглядом за кожним вікном): інфляція, девальвація, деградація… Що цікаво, ці результати хвилюють політиків остільки- оскільки. Головне ж в тому, що у виграші опиняються ті групи осіб, які стоять першими в ланцюжку роздавання емісійних грошей і мають чималі прибутки (природно, в тому числі й на купівлю партій і виборів). Власне, в цьому вся суть повсякденного політичного життя в Україні. А тепер заглянемо в завтра, тому що вибори ж тривають…
ПРЕЗИДЕНТ ВИБИРАЄ ПРЕМ'ЄРА МIЖ ПРАВИМИ Й ПРАВИМИ
Вся пропагандистська машина новообраного Президента старанно намагається навіяти вчорашньому електоратові, що Президент уже не той… Але, за великим рахунком, Президент буде не тим тільки за одного випадку — якщо він зможе знайти в собі сили відмовитися підтримувати неефективну економіку за рахунок усього населення. Іншими словами, він має відмовитися від підтримки правих олігархів і шукати підтримки в правих лібералів. Зазначу, цей розподіл правих на підвиди — звичайна метафора, що не претендує на політологічну точність. Однак у ній є глибокий сенс. Якщо Президент спиратиметься на стару «праву аристократію», яка віртуозно володіє механізмами пробиття й лобіювання персональних і галузевих пільг, то PR-кампанія про «нового» Президента виявиться не більше, ніж PR-кампанією.
Спробуємо тепер розібратися (з урахуванням сказаного вище), до якої версії «правого» майбутнього схиляється наш Президент, і як це майбутнє втілюватиметься в життя.
Згідно з українською Конституцією, саме Президент визначає, чим і як займатиметься уряд як орган виконання президентської програми. Але чи витікає з цього, що особистість прем'єр-міністра не має ніякого значення? До речі, в подібному трактуванні розподілу ролей у владі переконує спостерігачів висунений Леонідом Кучмою на другий прем'єрський термін Валерій Пустовойтенко. Цікаво, чи витікає з такого пояснення висновок, що все, що робив уряд протягом минулих двох років, було реалізацією президентських задумів? Очевидно, так, але не тільки…
До урядової компетенції віднесено чимало питань, які не обов'язково мають бути продовженням «щорічних послань» Президента до народу. В компетенції уряду є й чимало такого, що дозволяє керувати економікою, «як дишлем». Отже, питання про фігуру прем'єра — не бюрократична процедура, а свідомий політекономічний крок.
УРЯД СЕЛЕКЦIОНЕРIВ
Понад тиждень тому в.о. прем'єра Валерій Пустовойтенко люб'язно погодився відповісти на деякі запитання кореспондента «Дня», а потім люб'язно відмовився від їхньої публікації. З етичних міркувань ми не можемо не задовольнити бажання нашого співрозмовника. Але він також не може заборонити нам поділиться суб'єктивними враженнями від бесіди, що відбулася. Відразу обмовимося, що прем'єр, відповідаючи на запитання «Дня» щодо суті найважливіших проблем в економіці й можливих шляхів їхнього розв'язання, не був оригінальним. Нам, навіть, здалося, що ця його «неоригінальність» щодо неординарних економічних завдань не сподобалася самому прем'єру, й тому стала причиною відмови від публікації тексту інтерв'ю. Тому, коректності заради, в нас немає підстав стверджувати, а є тільки можливість фантазувати, чи буде у нового старого Президента новий старий прем'єр.
До активу останнього прем'єра можна записати його абсолютно щиру прихильність до рекомендацій з адміністрації Президента, тобто економічну несамостійність. Завдяки цій несамостійності уряд дуже чутливо реагував на сигнали з МВФ, МБРР (коли ті надходили до адміністрації), й так само чутливо реагував на сигнали лобістів (коли перші затихали). Таким чином, уряд Валерія Пустовойтенка можна сміливо назвати урядом професійних селекціонерів (у сенсі успішного схрещування несумісних ознак) на ниві гібридної економіки. Через такі обставини питання про здатність старого прем'єра провести нові реформи, мабуть, не варто: буде вказівка — проводитиме, як уміє. А не буде вказівок? Ще краще. Значить, займатиметься улюбленою справою…
Ну, а якщо й Президент моделює нове майбутнє тільки на словах, а на практиці свій вибір услід за електоратом уже зробив? Тоді не виключено, що «прогібридну» урядову політику в парламенті буде ухвалено з аншлагом. Особистість же прем'єра лише сигналізуватиме про модель досягнутого компромісу… між допущеними до емісійних потоків структурами (і партіями). Адже інших питань сьогоднішня Верховна Рада вирішувати не в змозі.
