«День» уважно слідкує за розвитком подій навколо інциденту між ужгородським мером і агітатором «Фронту змін» (№ 138, 8 серпня). За декілька днів уже встигли порушити кримінальну справу, закрити її і через деякий час знову поновити. А тим часом інтернет-видання, розбираючи на цитати, «смакують» скандальні заяви ужгородського мера — образи на кшталт «знахабнілого єврейчика» або відвертою брутальщиною типу «за кримінальні кошти преться у президенти України». У своїх поясненнях, відзнятих журналістами відразу після інциденту, пан мер не тільки не визнав свою провину, а відкрито ображав Арсенія Яценюка та його «Фронт змін».
Але про сам факт побиття посадовою особою громадянки України, здається, вже й забули, ухопившись за відверто грубі заяви Ратушняка. «Публічні люди» без будь-якої оцінки ситуації подали інтерв’ю із Сергієм Ракушняком, де він не соромився ще раз повторяти образи, приправивши їх новими фактами. На «Українській правді» головну сторінку прикрашає фото горе-мера й величезний матеріал під назвою: «Сергій Ратушняк: я врятовую країну від яценізму». Як то кажуть без коментарів. ЗМІ не соромляться висвітлювати ці заяви, тоді коли високопоставлені мужі гордо мовчать. Лише першого дня Президент закликав правоохоронні органи дати оцінку інциденту та антисемітським закидам Ратушняка, тоді коли подібні заяви мали б отримати оцінку з уст і прем’єра, і голови Верховної Ради, і генпрокурора, і очільника МВС і інших високопосадовців країни, які й досі відмовчуються.
Арсеній Яценюк закликав усіх громадян України, включно з політичними силами і громадськими організаціями, вимагати порушення кримінальної справи проти Сергія Ратушняка за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, а також за всі злочини, які він скоїв. «Якщо кожний ратушняк може відкрито й безкарно пропагувати нацизм, країна може буквально розсипатися», — зазначив лідер «Фронту змін».
Швидкість, із якою розвиваються події, наштовхують на думку, що ця справа може стати однією з тих, що закрили за відсутністю доказів. Побиття у ХХІ столітті мером центральноєвропейського міста своєї ж городянки — річ нечувана. Але не для Ужгорода. Потягом до публічного рукоприкладства ужгородського міського голови на Закарпатті вже давно ніхто не дивується. Ще 27 травня 2002 року він побив тодішнього голову Фонду приватизації й керування майном Ужгорода Василя Маргіту. Відповідно до акту судово-медичного обстеження, у голови Фонду були виявлені тілесні ушкодження, однак доблесна міліція кримінальну справу не порушувала, що спонукало Сергія Миколайовича на нові «подвиги».
17 травня 2003 року він увірвався в кабінет депутата ужгородської міської ради Станіслава Пономарьова й наніс тому тілесні ушкодження. 12 листопада 2003 року С. Ратушняка побився з начальником управління туризму та курортів Закарпатської ОДА Сергієм Слободянюком, а вже 29 грудня 2003 року Сергій Миколайович жорстоко побив двох відвідувачів ресторану «Жеглов» — директора ужгородської стоматологічної приватної клініки «Натадент» Іллю Ковальова та його вагітну дружину. Незважаючи на подану до міліції заяву, непідкупні захисники правопорядку, які вдень і вночі стоять на захисті прав і свобод своїх співвітчизників, протиправних дій у вчинку мера не вгледіли.
1 вересня 2005 року на пл. Жупанатській Сергій Ратушняк дістав з авто бейсбольну биту й почав з нею ганятися за перехожими. У результаті йому вдалося двічі вдарити битою парубка — випадкового перехожого. Потерпілий із відповідною заявою звернувся до міської прокуратури. Вгадайте що: справі також не дали руху. Тим часом С. Ратушняк чинить нові екзекуції: в ніч із 22 на 23 жовтня 2005 року у поїзді «Київ-Ужгород» він жорстоко побив тодішнього начальника управління внутрішньої політики Закарпатської ОДА, голову обласної організації Народного Руху України Володимира Піпаша та колишнього начальника одного з управлінь ОДА Іштвана Цапа, а в квітні цього року — молодого хлопця, який, на свою біду, невчасно опинився приблизно на тому ж місці, де цього разу був встановлений намет «Фронту змін».
Якщо раніше С. Ратушняк лупцював лише піших ужгородців, то останнім часом, вочевидь, не довіряючи ДАІ, він «взявся» і за водіїв. У самісінький День Конституції він побив керівника Закарпатської облорганізації партії «Реформи і порядок», помічника народного депутата України Івана Береца. Інцендент мав місце вечірньої пори на дорозі: Сергію Миколайовичу здалося, що «Лада-Калина», за кермом якої був пан Берец, «підрізала» керований мером позашляховик, і той вирішив негайно покарати «зухвальця», затіявши мордобій прямо на проїзній частині.
Головний рабин Ужгорода Мендел Тайхман заявив, що община міста дуже ображена й чекає на вибачення зі сторони мера. Висловлення головного єврея міста були вкрай обережними, оскільки йому, жителю Ужгорода, як нікому відомо, що розгнівати мера дуже легко.
Здається, ніби така поведінка й висловлення мають обурювати не лише євреїв Україні, адже представник влади ображає в такий спосіб усіх українців. Але до кого звертатися тоді за допомогою рядовому громадянину України: до ізраїльського Кнесету, Конгресу США? Складається враження, що в Україні постати перед законом можна лише образивши чужий народ, а чинити кримінал проти своїх співвітчизників чи глумитися з державних символів, героїв її історії, ображати непристойною лайкою громадян — щось дуже другорядне й неважливе. Факт образи абсолютно очевидний, як і те, що скандалізація — це ще один спосіб привернути до себе увагу. Й ті ЗМІ, які популяризують темну сторону як таку, не протиставляючи їй альтернативу, повинні бути в чорних списках суспільства.
Біда, насправді, не так у висвітленні поведінки мера і його заяв, як у відсутності комплексної адекватної оцінки зі сторони засобів масової інформації. Та толерантність і умови мирного співіснування преси і громадськості, що складалася в Україні за всі роки з моменту становлення незалежності, зараз починає руйнуватися. Хіба заради отаких ратушняків працюють ЗМІ, щоб лише вивертати назовні бруд і наклепи? Хіба не їхне завдання боротися з цим, бути рупором суспільства, позбавленим заангажованості та цинізму?
Протистояти дикості та хамству міського голови в Ужгороді не побоялися лише ветерани національно-визвольних змагань за волю України, сивочолі в’язні ГУЛАГу Юрій Деяк та Ярослав Хлипяч, які не дозволили йому минулого року зірвати відкриття в Ужгороді пам’ятника жертвам політичних репресій. Щоправда, за завдану йому ветеранами «образу» мер помстився... пам’ятникові: з місяць тому робітники комунального підприємства понівечили його та частково демонтували. Незважаючи на те, що міліція володіє інформацією про виконавців наруги, замовників слідство так і не встановило.
Насправді, страшно уявити, що ця людина є керівником міста, представником та висуванцем від громади. Але проблема все ж таки і в самому суспільстві, яке такі витівки допускає, мовчить і чекає, поки все саме собою затихне.
