«Ми у владі з середини 2002 року, з моменту призначення Віктора Медведчука головою адміністрації Президента. Кучма розумів, що Медведчук поряд — краще, ніж у противазі. І Віктор за це заплатив». Шуфрич, як і раніше, вважає, що відставка Кабінету Тимошенко — заслуга соціал-демократів. І оптимістично оцінює шанси свої й однопартійців на проходження до Верховної Ради п'ятого скликання, тоді як усі соціологи «дають» його партії близько 1%. Каже, що есдеки готові до самостійної участі у виборах і, швидше за все, так і вчинять. Єдиний опозиційний фронт — його мрія. Про необхідність створення такого фронту він згадує буквально кожні п'ятнадцять хвилин. Із жалем розповідає про те, що з «регіоналами» через незрозумілі причини в передвиборному форматі затоваришувати не вдалося, і, судячи з усього, вже не вдасться. Проте Шуфрич із надією прогнозує швидку появу нового могутнього передвиборного опозиційного об'єднання.
— Які, на вашу думку, наслідки може мати підписання Віктором Ющенком і Віктором Януковичем Меморандуму про взаєморозуміння?
— Налагоджувати діалог треба було після виборів, а не зі спізненням майже на рік. Тоді подібні домовленості сприйняли б як прагнення відновити та зберегти єдність країни. А зараз Віктор Андрійович, укладаючи договір, нічого, крім констатації норм Конституції та законів України, в його зміст не привніс. Складно, звісно, пояснити, чому він вимушений запевняти країну та самого себе в тому, що він їх збирається дотримуватися... Теоретично, якби Ющенко знайшов у собі добру волю до прискорення реалізації політреформи, з ним ще можна було б про щось говорити. Але влада для Віктора Андрійовича пріоритетніша за інтереси народу, він це продемонстрував, у тому числі, під час візитів до Донецька, де він усіх називав «бандитами». До тих, хто дарував йому білі троянди, пізніше заїжджали БТР; стосовно тих, хто супроводжував його в поїздках на Схід, порушували кримінальні справи з сепаратизму. Усе це — образа працелюбної та гордої частини країни, що іменується Донбасом. Такого не забувають!
— Президент намагався врегулювати політичну кризу…
— Скажімо правду: в Україні кризи немає, є криза особисто Віктора Ющенка, яку він сам собі створив. Нічого було звільняти уряд в умовах жахливого корупційного скандалу! Хоча відставка колишнього Кабміну, вважаю, не в останню чергу й наша заслуга. Ми ще в лютому говорили: там лише один позитив, та й він дуже відносний — прем'єр Тимошенко, решта — баласт. Коли ж з'явилися укази про розширення повноважень секретаря РНБО, про призначення Зінченка, стало остаточно зрозуміло: в успіхах уряду зацікавлених немає, в «помаранчевих» домінує бажання компенсувати витрачене на кампанію. Причому компенсувати, як тепер ми дізнаємось, навіть не своє.
На жаль, ми втратили унікальний шанс: мирним шляхом, без будь-яких майданів і бульварів, відновити справедливість, передати владу тим, хто її реально минулого року виграв.
— Ви почуваєтеся ураженим?
— Влада Ющенка на нинішньому етапі збережена руками наших соратників, «регіоналів», а отже, і нашими, адже мені складно відділити себе від Януковича: дуже довгий і важкий шлях ми пройшли разом. Реальний шанс для опозиції бездарно втрачений. Ви ж розумієте, що всі ці угоди — фікція. Та Ющенко їх першим і проігнорував, буквально наступного дня виставивши на посміховище людину, за яку ми боролися до виборів, на виборах і, як я раніше думав, після виборів. Запрошення Януковича на черговий допит у нього самого, судячи з його реакції, викликало непідроблений подив і обурення. Посудіть самі: сьогодні людина домовляється з владою про припинення політичного переслідування, а завтра її вже до Генпрокуратури викликають. Та яке там «припинення»?! Навпаки, справу Різака прискореними темпами передають до суду, не зняли претензії до Табачника…, список, на жаль, можна продовжити. Завдяки дивному випадку переважна більшість його фігурантів — члени СДПУ(О).
— На вас дія Меморандуму не поширюється: ви його не підписували...
— Не можу з вами не погодитися, що на нас дія Меморандуму, судячи з усього, справді не поширюється. Буквально днями ми стали свідками того, як запросили в один день на допит Медведчука та Януковича. Віктор Володимирович пішов, зустрівся зі слідчим і дав пояснення, а Янукович, апелюючи до Меморандуму, на допит не з'явився. А стосовно того, хто кого представляв у самому Меморандумі, давайте за преамбули не чіплятися! Підписанти себе чітко ідентифікували: в.о. прем'єр-міністра Єхануров, лідер Партії регіонів Віктор Янукович і Віктор Ющенко. Цим, на мою думку, все сказане. Люди тепер швидко з'ясують, хто справжня опозиція.
— Якою, на ваш погляд, була мотивація Януковича?
— Дуже болісне запитання, дозвольте на нього не відповідати. Він свою позицію має сам озвучити. Хоч, звісно, про причини я здогадуюся. Напевно, не обійшлося без інтересу деяких представників великого вітчизняного бізнесу.
— Есдеків до перемир'я запрошували?
— Про можливості якоїсь такої угоди Банкова з нами постійно вела переговори. Різні пропонували формати, але жодної пропозиції, що суперечить нашим принциповим позиціям, ми прийняти не могли.
20 січня, після рішення Верховного Суду України, СДПУ(О) заявила про перехід в опозицію. О 16:00 я оголосив про це в «Зоряному». А вже наступного дня на своїй прес-конференції Янукович сказав, що ніколи не визнає Ющенка Президентом. Думаю, це було єдино правильним стосовно тих громадян, які почуваються обдуреними, рішенням.
— Може, вам і місця в уряді пропонували?
— Що ви?! Якби нам запропонували хоч одну посаду, ми б це сприйняли як особисту образу! Я взагалі не знаю, звідки подібні чутки з'явилися. Так, нам надійшла одна пропозиція, відкинути яку виявилося дуже непросто, але ми все-таки знайшли в собі сили відмовитися.
— Чому СДПУ(О) і ПР раніше не уклали між собою жодної угоди?
— Для мене це загадка. Я завжди був завзятим прихильником створення єдиного могутнього опозиційного блоку, доводив цю необхідність усім можливим його учасникам, перебував у робочій групі, яка розглядає стратегії можливої міжпартійної співпраці. Переговори тривали аж до кінця липня, потім усе різко обірвалося. Але в тому, що українці вже, швидше за все, не побачать такого єдиного могутнього опозиційного блоку, провини есдеків немає. Для того, щоб люди не мучилися, вибирати їм між Януковичем, Богатирьовою і Шкірею або Кравчуком, Медведчуком і Шуфричем, ми, повірте, робили все, що могли, і навіть більше.
— Отже, СДПУ(О) і Партія регіонів ідуть на вибори «паралельними курсами»?
— Отже, так. Рішення це прийняли не ми, але воно продиктоване обставинами. Обставинами як переговорного процесу, так і останніми, унікальними документами. Разом із тим есдеки завжди відкриті для співдружності.
— Формат участі СДПУ(О) у виборах — членство у блоці Кравчука чи все-таки існують якісь інші варіанти?
— Леонід Кравчук — насамперед перший Президент України. Він не може дивитися, як гине його країна. Особисто для мене створення Форуму стало несподіванкою, і говорити про те, що можлива його трансформація в блок, я не можу. Чи входити партії до якогось блоку, вирішить політрада і пізніше з'їзд, причому не тільки тому, що це вимога закону, але тому, що такі рішення в нас приймають спільно. Ми своїх помилок двічі не повторюємо. Так регіональні партійні організації виставляють нам, керівним органам СДПУ(О), дуже серйозні і, як я зараз розумію, цілком обґрунтовані претензії з приводу того, що ні в президентській кампанії 1999 року, ні 2004-го ми не брали самостійної участі. Наша команда тоді, а особливо з 2002 року, ініціювавши створення коаліційного уряду Януковича, змогла обмежити абсолютну монархічну влада Кучми, але пожертвувала при цьому власними амбіціями.
— Просто тепер у вас з'явився сильний конкурент — Юлія Тимошенко.
— Що стосується електоральних перспектив Юлії Володимирівни на південному сході, то вони не в останню чергу залежать від Януковича. Якщо він і надалі продовжуватиме в тому ж дусі, її шанси точно зростуть, якщо при цьому есдеків знищать.
У країні сьогодні є три опозиції: одна червона, ортодоксальна; друга — біло-синя, в якій, на жаль, уже домінують розмиті тони, але, запевняю, залишилися ті, хто пам'ятає, під якими насиченими біло-синіми кольорами ми простояли кампанію 2004-го! Не без задоволення, до речі, відзначу й появу помаранчевої опозиції.
А для того щоб отримати у ВР більшість, треба негайно розпочинати формування синьо-білого блоку, про що я постійно тверджу. Дуже все-таки хочеться побачити незломлену силу, що вистоїть із тими 15 мільйонами до кінця, не міняючи їх на заводи, пароплави та закриття кримінальних справ.
— Експерти вважають, що в парламенті склалася нова ситуативно-опозиційна коаліція — есдеки, бютівці та регіонали...
— Коли голосували в унісон ми, регіонали та комуністи, то про жодну опозицію не йшлося, а коли місце регіоналів зайняли «тимошенківці», одразу говорять про якусь коаліцію! Хіба можна об'єднати те, що не об'єднується? Ви собі уявляєте в одному, скажімо, уряді Тимошенко та Симоненка? Просто дехто намагається сьогодні перефарбувати Тимошенко в будь-який, аби не помаранчевий колір. Не треба! Для мене вона не менш помаранчева, ніж Ющенко!
— Чи готова ваша фракція підтримати можливе віце-спікерство Раїси Богатирьової?
— Консультацій на цю тему з нами не проводили. Я ще розумію, коли тему віце-спікера починає «Наша Україна» або той же БЮТ, — для них порушувати наявні домовленості та принципи квотної пропорції — нормальна справа. Наскільки коректно робити те саме нашим соратникам по президентській кампанії, я не судитиму.
— Яка, на вашу думку, буде роль російського чинника на майбутніх виборах?
— Це важке запитання, насамперед для самих росіян, як, утім, і для американців. Думаю, і Росія, і США вдаватимуть, що в Україні нічого такого не відбувається, а потім просто з переможцем домовляться. Однак недооцінювати вплив російського чинника також не варто.
— Чи планує ваша партія знову скористатися послугами російських політтехнологів?
— Якщо ми до питання залучення будь-яких політтехнологів і підходитимемо, то дуже відповідально. Репутація понад усе!
— Як ви розцінюєте кадровий склад нового Кабінету Міністрів?
— Сьогодні можна говорити однозначно: економічної підоснови у відставці Тимошенко зі сторони Ющенка не було. Її прибрали тільки тому, що вона стала сильнішою за Ющенка. Інакше як пояснити те, що персональний склад іншого Кабінету практично не змінився?! Так, перезатверджений на посаді міністр фінансів. Ющенко виставив на посміховище всіх, кого міг, і насамперед — Єханурова. Той, ще коли виконував обов'язки, на першому ж засіданні Кабміну розкритикував Пинзеника, обвинувативши в провалі всього, чого тільки можна. І після цього Пинзеник залишається! Я до пана Єханурова жодних негативних емоцій не відчуваю, але нехай він тепер робить висновки...
Інші призначення продемонстрували: відокремлення бізнесу від влади залишилося тільки на паперах, які підписують наївні політики. Поява на Грушевського Балоги — справжнє знущання. Хоча як закарпатець я радий, що край нарешті позбувся його. Його фінансовий досвід, напевно, стане у великій нагоді НСНУ, особливо в переддень виборів.
Загалом весь уряд, вважаю, сформований для адміністративного забезпечення високого відсоткового показника партії влади на майбутніх виборах, своєрідна «За єдУ»-2.
— Ви що ж, не вірите обіцянкам Президента про те, що адмінресурс у 2006-му не використовуватимуть?
— Я взагалі Ющенку не вірю, причому не тільки його слову, а й підпису!
— Як, на ваш погляд, Юрій Єхануров може очолити список НСНУ?
— Мені буде щиро шкода, якщо ім'я Єханурова замажеться спільним членством у першій п'ятірці з представниками цієї дуже чесної влади...
— Чи наполягатимете ви на прийнятті закону про опозицію ще до старту кампанії?
— Під час нашого перебування при владі ми ініціювали закон про права опозиції, що майже нічим не відрізняється від запропонованого сьогодні. Та мені як опозиціонеру не треба жодного закону, щоб людей захищати! Хоч, звісно, заради майбутньої опозиції його підтримати варто. Хоч би заради НСНУ, яка дуже скоро там опиниться.
— В опозиції до кого?
— До уряду. Після парламентських виборів!
