Нещодавня трагедія у навчальному центрі «Десна» змушує замислитись над питанням щодо стану боєздатності та боєготовності Збройних Сил України. До речі, сьогодні, 6 грудня, українська армія відзначає своє професійне свято...
Техніка та озброєння українського війська давно на межі вичерпання ресурсів використання, а значить, і безпеки. Відомо, що за час існування Збройних Сил України на озброєння до війська не надійшло жодного новітнього зразка зброї чи бойової техніки.
Військове майно, техніка і озброєння, які дістались Україні у спадок від колишньої Радянської Армії і оцінювались у десятки млрд. доларів США, вже давно продане без особливої вигоди. Реалізувавши запаси цього майна на ринках озброєння, влада не змогла створити потужний ОПК та забезпечити військо новітніми зразками літаків, зенітно-ракетних комплексів ПВО, сучасними надводними кораблями.
Іншим здобутком була б можливість зберегти спеціалістів на оборонних підприємствах та вийти на світові ринки зброї, склавши справжню конкуренцію таким лідерам, як США, Росія, і мати потужну статтю доходів до бюджету.
Зрозуміло, що без вітчизняного ОПК Україна не зможе забезпечити своє військо сучасною зброєю та військовою технікою і у такий спосіб рекламувати продукцію українських виробників. Скрутне становище вітчизняного ОПК, керівники якого не бачать шляхів виходу із кризи, не дозволяє конкретним і діловим пропозиціям фахівців втілитися у життя.
І ось 2 грудня 2005 року Президент України підписав Указ «Про Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу» і затвердив Положення про цю комісію та визначив її основні завдання. Серед них — і опрацювання пропозицій щодо визначення пріоритетів у сфері розвитку вітчизняного ОПК та його реформування, посилення державного впливу на процеси науково-технічного та інноваційного розвитку, технологічного оновлення оборонних виробництв... Глава держави уповноважив Державну комісію залучати вчених, експертів, в тому числі й іноземних, для виконання покладених на неї завдань.
В Україні є коло високопосадовців та експертів з питань ОПК, яких часто можна спостерігати на телеекранах та ознайомитись з їхніми висновками на сторінках преси, однак конкретних шляхів виходу з кризи вітчизняного виробника зброї та військової техніки вони не пропонують. Більш того, ці фахівці свідомо обмежують доступ інших спеціалістів та недержавних структур до реалізації вже підготовлених пропозицій щодо реформування ОПК. Державні структури, що опікуються питаннями ОПК, навіть думки не допускають, що окремі спеціалісти чи недержавні організації можуть розробити нові пропозиції та втілити їх у життя. Але такі люди і компанії існують. Так, наприклад, ЗАТ «МАВТ» упродовж восьми (!) років тісно співпрацює з підприємствами-виробниками ОПК на зовсім інших принципах — за схемою, яка передбачає пріоритет у міжнародних стосунках підприємств-виробників, а не посередника, як це впроваджено ДП «Укрспецекспорт» та його дочірніми підприємствами. Запроваджена ДП «Укрспецекспорт» схема торгівлі зброєю та військовою технікою насправді створює конкуренцію між підприємствами ОПК та своїми дочірніми підприємствами і не сприяє координації зусиль на зовнішньому ринку. ЗАТ «МАВТ» вдалося в травні цього року врятувати замовлення для заводу ВАТ «Мотор Січ», оскільки ДП «Спецтехноекспорт» (дочірнє підприємство ДП «Укрспецекспорт») просували модернізацію літаків АН-32 в одній із східних країн спільно із канадською компанією. А втручання ДП «Спецтехноекспорт» в роботу державної холдингової компанії «Артем» щодо поставки апаратури по перевірці ракет класу повітря-повітря «ГУРТ» може, за оцінками експертів, призвести до зриву подальших контрактів на сотні мільйонів доларів.
Керівництво ДП «Укрспецекспорт» та РНБО України фактично усунулось від контролю за діями ДП «Спецтехноекспорт», а мета за будь-яку ціну отримати контракти лише шкодить вітчизняним виробникам.
Ані виробники, ані конструкторські бюро підприємств ОПК України фактично не отримують від уряду належної фінансової підтримки та політичного сприяння, на відміну від Росії, де сам Президент безпосередньо опікується проблемами розвитку ОПК і ВТС, захоплення ринків зброї та отримання вагомих контрактів.
В Україні ж процедура отримання дозволів на проведення переговорів, вивезення зразків зброї та підписання контрактів настільки забюрократизована, що дозволяє конкурентам з інших країн випереджати нас на світових ринках зброї та ускладнює участь наших підприємств ОПК у тендерах.
Але вихід є. Маючи великий досвід, ЗАТ «МАВТ» внесло пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо створення міністерства оборонно-промислового комплексу. Головною метою створення Міністерства ОПК є отримання щорічних мільярдних надходжень до Державного бюджету України, а головними завданнями могло б бути забезпечення підприємств ОПК як внутрішніми, так і зовнішніми замовленнями або сприяння у їх забезпеченні. Фінансування підприємств, що виконують замовлення, контроль і координація їх діяльності відіграли б важливу роль в міжнародних відносинах, в економічному, військово-технічному та геополітичному аспектах.
Відомо, що 2/3 науково-виробничого потенціалу колишнього СРСР було зосереджено саме в Україні, і цей потенціал ще зберігається, тому створення Мін ОПК виправдано і необхідно.
Привілейований статус та дотримання жорстких вимог щодо конструювання та виробництва зброї і бойової техніки з повністю закінченим циклом в Україні як, наприклад, у танкобудуванні, надав би можливість міністерству впливати на розвиток ОПК.
Україна в змозі самостійно виробляти літаки бойового та допоміжного призначення, засоби протиповітряної оборони, кораблі різних типів, сучасні артилерійські системи для Сухопутних військ і берегової оборони, новітні засоби зв'язку та радіоелектронного виявлення, іншу зброю та військову техніку на базі сучасних технологій. Таким чином, створення міністерства ОПК дозволило б Україні використати свій потенціал для завоювання ринків збуту продукції ОПК, не оглядаючись на авторитет Росії, США, інших держав.
За зразок можна взяти Ізраїль, політика якого останнім часом спрямована на активне завоювання простору на ринках зброї, що дозволило йому мати замовлення по всьому світу.
Створення фінансово-заохочувальної системи сприяло б зацікавленості керівників підприємств, які реалізують продукцію, офіційно сплачувати комісійну винагороду фізичним та юридичним особам. А для успішного просування продукції вітчизняного ОПК необхідно створити мережу компаній у різних державах світу, які будуть активно працювати на ринку зброї.
Серед невідкладних завдань МінОПК було б і узгодження дій по відтворенню зв'язків із Росією, Білоруссю, Казахстаном, оскільки саме Росія і є лідером на цьому ринку.
Уряд реально зможе показати свою турботу про працівників підприємств, більшість з яких знаходяться у Південно- Східному регіоні та центрі України, і виконати свої передвиборчі обіцянки. Успішна робота міністерства надала б можливість використати частину прибутку від торгівлі зброєю і військовою технікою на закупівлю новітньої зброї для потреб Збройних Сил України.
Потужний ОПК дозволив би створити сучасні та мобільні Збройні Сили, економічно та політично сильну державу, що призведе у майбутньому до створення нового об'єднання країн навколо України.
Оборонно-промисловий комплекс повинен стати локомотивом економічного зростання України. Усе це можливо.
