ЩО БУЛО
На мою думку, нинішній політичний сезон розпочався 24 серпня минулого року із заяви Президента про необхідність проведення політичної реформи. Основні теми політичного сезону 2002 — 2003 рр. були такими:
1. Політична реформа.
Явної мети Президента — провести проект через Конституційний Суд і прийняти проект за основу до літніх канікул — не досягли. Проте я далекий від думки, що Президент у цьому сезоні програв.
Унаслідок обговорення проекту склався певний консенсус: усі основні політичні сили виступають за реформування нинішньої політичної системи у бік парламентсько-президентської моделі. Розбіжності пов’язані або з редакторськими правками (широко обговорюване питання виборів протягом одного року), або з недовірою частини політиків до будь-яких ініціатив, які надходять від Президента. Незалежно від того, чи внесуть зміни до Конституції, теми політичної відповідальності і підвищення ролі парламенту надовго залишаться вельми важливими в українському політичному дискурсі.
Процес обговорення політичної реформи привів до істотних змін не тільки у політичному спектрі, а й у громадській думці. У ході соціологічного дослідження, проведеного у рамках всенародного обговорення проекту змін до Конституції, громадяни України вперше за останні роки продемонстрували переважне прагнення до демократичної системи організації влади.
2. Формування коаліційного уряду.
Звичайно, уряд Віктора Януковича не є повністю коаліційним — це експеримент у дусі пропозицій «Нашої України» (спеціальним законом надати право Президенту, якщо він захоче, дозволити парламенту взяти участь у формуванні уряду). Проблеми у взаємовідносинах нового КМ, більшості ВР і Президента показують, що експеримент вдалий, скажімо так, не в усіх аспектах. Проте і програму уряду, і бюджет на поточний рік прийняли з непоганим результатом.
Та уявляється, що цей експеримент усе ж більш вдалий, ніж уряд Ющенка, сформований прем’єром за суто формальної участі Президента. Принаймні, мені здається, що уряду краще мати формальний статус «коаліційного» уряду, ніж реальний — статус «етнічно однорідного».
3. Прорив дипломатичної блокади.
Незважаючи на невизначеність української зовнішньої політики, вона все ж дає плоди. Іноді — у вигляді дипломатичної блокади, а іноді й у вигляді раптового її прориву. Україна остаточно ствердилася як держава, яка не має власної зовнішньополітичної стратегії, але яка досить вдало вписується у стратегії інших країн та блоків. Не знаю, чи добре це саме по собі, але це безумовне краще за статус країни-ізгоя.
Істотний негативний вплив на зовнішню політику чинило внутрішнє протистояння. Як, наприклад, оцінити той факт, що опозиція спочатку вимагала відставки Президента, оскільки він продавав «кольчуги» Іраку, а потім, коли обвинувачення зняли, засудила Президента за підтримку відправки військ до Іраку? Ще дивно, що на цьому тлі вдаються такі кроки, спрямовані на європейську інтеграцію, як ратифікація Європейської хартії регіональних мов і мов меншин та заходи стосовно примирення з Польщею у річницю «волинської різанини».
4. Нічия у «силовому» протистоянні влади й опозиції.
Протягом минулого політичного сезону всі спроби силою вирішити проблеми відносин влади й опозиції, закінчилися невдачею. З одного боку — провалилися акції «Звільнення України», які аж ніяк не поставили владу на межу краху (як це було під час «касетного скандалу»). З іншого боку — спроба парламентської більшості замкнути опозицію у своєрідному «гетто» також до успіху не привела.
Щоправда, не досягши стратегічного успіху, влада все ж виграє в опозиції «за очками». Найістотніший успіх опозиції — провал переділу комітетів — чутки наполегливо пов’язують із втручанням уряду, якому було потрібне голосування за бюджет. Підсумки довиборів, тих, які відбувалися протягом сезону, показують, що влада ще має «порох у порохівницях» — поразкою закінчилися тільки вибори мукачівського мера.
ЩО БУДЕ
Прогноз підсумків наступного політичного сезону (як і будь-які прогнози) — справа невдячна. Але є речі, про які можна сказати словами Станіслава Єжи Лєца: «недобре підозрювати, якщо повністю впевнений». Отже, основні теми наступного сезону:
1. Підготовка до виборів Президента.
Власне, передвиборна кампанія вже у самому розпалі — одні сумніви щодо можливості перенесення виборів чого варті! Думається, що весь наступний сезон політики присвятять саме створенню вигідних позицій для висунення — у вересні 2004 року думати про це буде пізно. До речі, на цьому тлі зовсім не виключаються і дострокові вибори парламенту. Щоправда, з технічних міркувань їх не можуть провести раніше за президентські.
Ми не побачимо давноочікуваного шоу під назвою «висунення єдиного кандидата від опозиції» (його просто не буде) і, швидше за все, станемо свідками неодноразових запевнень із боку влади про готовність висунути єдиного кандидата (втім, якщо єдиний кандидат і буде, то не раніше вересня 2004 року). Можна припустити, що, незалежно від ходу політичної реформи, розгориться боротьба за пости: а) прем’єра — гріх втрачати такий зручний майданчик для виборів, особливо на тлі продовольчих проблем; б) спікера парламенту — на тлі передвиборної боротьби недобре і неправильно залишати цей пост у руках людини, яка намагається бути «над сутичкою»; в) В. Медведчука — надто вже його опозиція (а найбільше — «Наша Україна») боїться. Зробити висновки стосовно підсумків цієї боротьби сьогодні не можна.
2. Завершення першого етапу політичної реформи.
Переконаний, що Конституційна реформа як «чистий» законопроект Президента, без редакторської правки, не пройде взагалі. Водночас шанси на проходження якогось відредагованого й узгодженого проекту досить високі і швидше за все Верховна Рада прийме його на весняній сесії.
Поки важко сказати, як виглядатиме остаточна редакція Конституційної реформи (якщо вона взагалі якось виглядатиме). Але швидше за все у ній буде відсутній спірний пункт про проведення виборів протягом одного року. Проте кримський філософ Олександр Воструєв уже запропонував варіант збереження цієї норми без порушення системи стримувань і противаг та принципу безперервності влади. Досить провести вибори раз на 2,5 року — в ході одних обирають 1/2 парламенту і Президента, а на других — 1/2 парламенту й органи місцевого самоврядування. Чим не варіант?
І ще — прийняття Конституційної реформи настільки змінить систему влади у країні, що подальше прогнозування уявляється безглуздим.
