Згідно з останніми даними соціологічної групи «Рейтинг», 57% жителів Донбасу шкодують про розпад СРСР, але народитися в ньому, якби була така можливість, хотіло б усього лише 5% місцевого населення. До речі, 43% (на першому місці) донбасівців хотіли б народитися в Україні, а 18% — в Росії (на другому місці). Звідки ж береться в Донбасі цей значний і в чомусь навіть парадоксальний розрив між високим рівнем ностальгії за радянським минулим і неготовністю переважної більшості жителів регіону народитися в СРСР, якби трапилася така нагода? Адже пояснювати такий великий розрив лише чинником вибору із цілого списку країн було б досить поверхово.
«Позиція тих жителів Донбасу, які жили в Радянському Союзі й шкодують про його розпад, зрозуміла в соціально-економічному плані, — говорить донецький журналіст, письменник і краєзнавець Євген ЯСЕНОВ. — Вони вважають, що тодішні умови життя кращі за сьогоднішні. Окрім цього, їхні розмови про радянське минуле зазвичай сповнені ностальгії, що може притягувати тих, хто там не жив. Але це всього лише ностальгія. Що ж стосується 5% охочих народитися в СРСР, йдеться про конкретну готовнісaть брати участь у чомусь. Готовність народитися й жити в певних життєвих обставинах вимагає обережнішого й суворішого підходу до свого вибору. Різниця між ностальгією за Радянським Союзом й бажанням у ньому народитися подібна до різниці між теорією й практикою. У другому випадку більшою мірою працює прагматизм і практичність. Також слід враховувати, що зараз у Донбасі у багатьох громадян дійсно розмиті політичні орієнтації, оскільки впродовж останніх двадцяти років їм обіцяли багато різних речей, але в результаті — самі розчарування, й вони тепер, за великим рахунком, не знають, у що їм вірити».
Політолог з Донецького відділення Комітету виборців України Олександр КЛЮЖЕВ підкреслює, що прорадянські орієнтації донбасівців перетинаються з проросійськими й це грає важливу роль на тлі того, що Росія стоїть на другому місці серед країн, де хотілося б народитися жителям шахтарського краю. На його думку, на запитання про бажане місце народження люди відповідають більш персоніфіковано, керуючись категоріями особистого щастя. «Хоч би як там було, на першому місці серед місцевого населення стоїть Україна, — зазначає Клюжев. — Але в цьому випадку також може проявлятися такий соціальний феномен, коли люди прагнуть прикрашувати своє нинішнє становище. Наприклад, чимало громадян, незважаючи на свої скромні доходи, ототожнюють себе з середнім класом, оскільки асоціювати себе з нижчим класом вважається непрестижним. У випадку з політичними настроями може спрацьовувати подібна логіка: небажання відкидати Україну як варіант відповіді на запитання про країну, в якій хотілося б народитися, щоб побічно не знизити оцінку свого нинішнього становища».
На понятті «соціальної диспозиції» — різниці між заявами людини та її безпосередньою поведінкою — акцентує увагу донецький соціальний психолог Микола ГАВРИЛОВ. Він зауважує, що в Україні зараз заведено вказувати на якусь донбасівську «недорозвиненість», що не тягне на європейські цінності, але в той же час у регіоні спостерігається символічне масове тяжіння до «євроремонтів». Це прагнення європейських стандартів життя дедалі більше починає виражатися й у інших сферах, що виходять за рамки домашнього побуту. За словами експерта, жителі Донбасу, які відчувають ностальгію за радянським минулим, більшою мірою хочуть повернути не колишню політичну систему, а той психологічний стан, який їм тоді здавався комфортним і пов’язаний здебільшого з періодом їхньої молодості. «Донецька людина може усвідомлювати, що в Європі краще соціально-економічний рівень життя, але при цьому зберігати ностальгію за радянським минулим. У донецькій реальності це цілком природне поєднання», — резюмує Гаврилов.
А от донецький історик Валентин КРАСНОПЕРОВ вважає, що результати соцопитувань є свідченням того, що хоч донецький народ і ностальгує за радянським минулим, але все-таки дивиться в майбутнє, і що 5% шкодують про розпад СРСР у сьогоднішніх донбасівських реаліях, це викликає подив, чому так багато, а не чому так мало. «На мій погляд, перше питання про розпад СРСР має підсвідомо колективний і ідеологічний характер, — зазначає Красноперов. — А питання про країну, в якій хотілося б народитися, вимагає більшого усвідомлення й індивідуальної логіки. Коли людина починає думати про себе, а не про «Велику Батьківщину», то краще розуміє всі «за» й «проти». Тому народитися в СРСР хотів би незначний відсоток жителів донецького регіону. Виходячи з цього, можна дійти висновку, що українська держава має потужний потенціал громадянської культури й патріотизму в Донбасі. Треба лише мудро й відповідально проводити внутрішню політику. Повернути гідність і пошану до особистості, дати їй відчути, що її праця й життя були важливі й у минулому, й тепер, і обов’язково будуть важливими в майбутньому».
