Сьогодні відбувається глибоке переусвідомлення уявлень про стратегічну стабільність у світі. Ретельно і копітко вибудовувана протягом останніх п’ятдесяти років методологія й інфраструктура планетарної безпеки звалилася разом iз хмарочосами Всесвітнього торгового центру протягом буквально декількох годин. Стало очевидним, що колишній світ, яким ми його знали і пам’ятали — припинив своє існування.
Нові види загроз і глобальних викликів спричинили створення принципово нової світової реальності. Реальності, в якій хід історії, мабуть, буде підкорятися пошукам нових формул безпеки на всіх рівнях — безпеки особистості і сім’ї, безпеки підприємств і корпорацій, безпеки держави і суспільства.
Очевидно, що події в США і нова постманхетенська реальність є не просто трагедією, а гуманітарною катастрофою. Фактично, це політична невдача, крах ідеалізму в міжнародних відносинах, результат відсутності у світі ефективної системи запобігання гуманітарним колапсам, виклик утвердження нового глобального суспільства ризиків.
Давайте спробуємо проаналізувати те, що відбувається зараз, по-перше, з точки зору впливу цих подій на перспективи всього світу, а, по- друге, як вони можуть відбитися на долі простого українського громадянина.
Що ми вже спостерігаємо як безпосередні результати даних подій? Можна говорити про часткове обмеження деяких демократичних прав і свобод у США (прийняття Закону «Про об’єднання і зміцнення Америки шляхом надання відповідних механізмів припинення тероризму»), жорсткий контроль за комунікаціями та Інтернетом, посилення силового тиску і нагляду за громадянами, причому не тільки за океаном, але й тут, в Європі та Україні.
Свідками чого ми є, і що нам загрожує?
Події, що відбулися в США, я б назвав не просто «терористичним зломом» системи міжнародної і національної безпеки, що склалася, крахом інерційного сценарію розвитку світу в XXI столітті, а початком модельної перебудови світової політики.
Вектор розвитку сучасного світу, який був направлений по лінії «глобальна демократія» — «відкрита неоіндустріальна економіка» — самим приголомшуючим чином зіткнувся з принципово протилежним напрямом, що нав’язується світовій спільноті тоталітарними країнами, режимами і організаціями. Міф про «автоматичне настроювання» гуманітарної сфери на темп глобалізаційних процесів виявився недійсним, і розуміння цього факту дісталося американцям і всьому світу дуже дорогою ціною. Багато цивілізаційних зон залишилися поза межами компетенції гуманітарного поля глобалізації. В результаті глобалізована культура сучасної цивілізації була просто морально не готова до зіткнення з принципово іншим культурно-етичним середовищем.
Стратегія, вибрана терористами, перекреслила основи доктрини воєнного і політичного контролю за тероризмом, що існувала до сьогоднішнього дня, поставила під сумнів ефективність концепції «виключення і витіснення» цих режимів в маргінальний політичний та економічний простір.
Безумовно, зараз формуються базові положення нової моделі глобальної безпеки. Домінуючу роль у ній гратимуть чинники гуманітарної експансії і корекції всіх аномальних тенденцій, які будуть жорстко контролюватися і придушуватися провідними гравцями глобального демократичного режиму.
Сьогодні глобальний демократичний простір і глобальний гуманітарний простір зрівнялися в своїх кордонах. Сформована світовою спільнотою антитерористична коаліція повинна продемонструвати світу, що гуманітарні стандарти перестали бути необов’язковими елементами зовнішньої і внутрішньої політики, а невійськова гуманітарна безпека має не менше значення, ніж військові блоки і системи стримування.
Тероризму буде протипоставлено нову систему безпеки — систему глобальної гуманітарної безпеки. На наших очах виникає принципово інша логіка внутрішнього і зовнішнього захисту держави. Не порушуючи і не обмежуючи демократичні права громадянина, потрібно сформувати концепцію гуманітарного захисту демократичної ідеології та її системи цінностей, які повинні активно протистояти екстремізму.
Важливо не тільки не допустити формування гуманітарно-маргінальних територій, держав-ізгоїв, але й необхідно контролювати основні інформаційно-ідеологічні потоки, які б забезпечували відтворювання національних гуманітарних просторів, що відповідають глобальній матриці.
Відомо, що з 13 вересня сенат США надав право американським спецслужбам сканувати Інтернет-трафик громадян без судового ордера. Стеження проводиться не тільки за листуванням, а й за будь-якими даними користувача, включаючи перелік відвідуваних ним сторінок і слова, які він вводить у пошукові системи. Йде прискорена розробка електронних паспортів — чіп-карт, які містять докладну інформацію про їх власника, включаючи відбитки пальців, — пересування без яких буде вважатися незаконним. Судячи з усього, це може стати реальністю не тільки для США, але і для Європи. Безумовно, світовi і кожній конкретній країні потрібна не універсальна мегасистема, що контролює, а матриця, що гармонізує і забезпечує безпеку.
Один iз авторів «Маршал- Центру» Р.Кеннеді досить чітко сформулював перелік основних загроз і викликів, з якими світ зіткнувся у столітті сьогоднішньому. В одному ряду з ядерною і бактеріологічною зброєю виявилися нові електронні технології, здатні паралізувати роботу транспорту, постачання енергоресурсів, зруйнувати як національну, так і міжнародну інфраструктуру. Крім того, зростання злочинності, державної корупції, капітали національних і транснаціональних «тіньових ринків» підривають довіру до урядів, генерують глобальні проблеми, які вимагають інтегративної координації з їх подолання.
До сьогоднішнього дня глобальні ризики в основному розглядалися як наслідки технологічної еволюції людства. Вчені до головних мегаризиків відносили: ядерні, хімічні, генетичні та екологічні проблеми. Постманхеттенська реальність кардинально змінила основні осі мегаризиків у бік превалювання політико-антропологічних, гуманітарних чинників.
Сьогодні де-факто і де-юре ми можемо говорити про наявність двох типів ризиків: старих — індустріальних і нових — гуманітарних. Традиційні ризики були «нормальним» результатом процесів індустріалізації і модернізації. Нові ризики вимагають переоцінки не тільки підходів до їх джерел, а й до питань їх вирішення.
Зараз на перший план вийдуть проблеми гуманітарного контролю, моніторингу, впливу й освіти. Людина, виключена із соціалізації в системі гуманітарних цінностей, представляє не меншу загрозу для людства, ніж техногенна катастрофа.
Подолавши постшоковий стан і переглядаючи знову кадри про терористичний жах у Сполучених Штатах і про афганську операцію, кожен iз нас чітко усвідомлює, що людству кинуто безпрецедентний за масштабом виклик екстремістських сил. Думаю, що переживати ці події виключно раціонально просто неможливо, оскільки вони несуть в собі колосальне емоційне навантаження.
Безумовно, що сам терористичний акт, подібна антигуманна деструкція не має ніякого виправдання. Але висновки з цього потрібно зробити, безсумнівно, раціональні, гуманні та конструктивні. Прагматизм і реалістичність гуманітарної безпеки — це не просто лозунги та ідеалізовані директиви, а передусім принципи розставляння сил на карті глобальної безпеки. Гуманітарна сфера виявилася цілком залученою в цей складний і багатогранний процес, продемонструвала високу міру запитаності, гнучкість, адекватність динамічним темпам всесвітньої еволюції. Адже саме гуманітарні технології виявилися в авангарді глобалізації. Думаю, що й військово-політична відповідь тероризму повинна відбутися в дусі сучасних гуманітарних традицій.
Людство гостро відчуло дефіцит гуманітарної інтеграції, усвідомило соціальну нестачу гуманістичних практик. Час відмовитися від логіки стверджування, що «насильство неминуче породжує насильство». Крім силового впливу, міжнародна політична етика пропонує несилову гуманітарну терапію. Адже саме інтелектуальні, духовно- культурні ресурси найбільш мобільні в складній системі транснаціональних взаємовідносин, вони охарактеризували себе як високо сприйнятливі до вимог неоіндустріальної матриці сучасного світу. Зараз варто переоцінити чинник емерджентності світу, усвідомити повноту реальності «суспільства ризиків», в якому ми живемо.
Якщо військові структури і структури безпеки оперують суспільними і великими політичними формами: державою, соціальними інститутами, урядовими і позаурядовими організаціями — то гуманітарні практики акцентують увагу на мікросоціальних аспектах безпеки. Центром їхньої уваги стає особистість, безпосередньо саме життя людини. І в цьому форматі криється новий зміст безпеки, фокус її концентрується на безпечному існуванні самої людини.
Увага знову акцентується на інформаційній загрозі. Гранично ясно, що суспільство високих ризиків повинно володіти високою мірою інформаційної відповідальності. Чим вищий ризик, тим вища відповідальність. Не менш важливо, що зростає міра деталізування механізмів забезпечення і регламентації гуманітарної безпеки, одночасно підвищуються вимоги до рівня її організації. І якщо екстремізм (у будь-якому своєму вияві) — це небезпечний системний вірус, то завдання гуманітарної політики — розробити і запустити антивірусну програму, створити антиризиковий блокувач.
Терористична акція сталася в новому форматі виклику з боку аутсайдерів глобалізації. Перші результати аналізу ситуації показали, що удар було нанесено по найбільш вразливих точках системи. Трагедія також гостро визначила застарілі принципи страхування безпеки і ризиків. Актуалізувалась необхідність вирішення проблеми гуманітарної девіації. Удар було нанесено по сучасній піраміді цінностей, вершиною якої є життя людини. Мудрість лікарів, що боротися потрібно не з самою хворобою, а з її причинами — сьогодні виявилася більш ніж актуальною. Реалізувати цю мудрість нам і пропонує логіка глобальної гуманітарної безпеки.
Кожному з нас необхідно усвідомити, що саме гуманітарна сфера стає тим стратегічним простором, на якому проходитиме боротьба за майбутнє людства.
Які загальні підсумки можна підвести сьогодні?
Передусім, у міжнародній політиці, внутрішній і зовнішній політиці сучасної держави не повинно бути політичних та ідеологічних ізгоїв. Тому що саме вони є головним джерелом екстремізму і нестабільності.
Події в США показали: політичний ідеалізм небезпечний і згубний як для внутрішньої, так і для зовнішньої політики держави. Тому необхідно завжди орієнтуватися на прагматичні та реалістичні політичні сили. Пригадайте: в президентській виборчій кампанії 1999 року був такий лозунг: «Будьмо реалістами!».
Не уникнути пошуку оптимальних політичних і управлінських рішень цієї проблеми й Україні. Політична еліта країни повинна в повній мірі усвідомити факт принципових змін у структурі зовнішніх і внутрішніх викликів Україні, як і факт безперечного значення несилових аспектів національної безпеки — гуманітарних, інформаційних, релігійних, політичних, соціально-економічних.
В умовах нових глобальних ризиків і загроз перед Україною встало питання про реконструкцію інфраструктури управління гуманітарною безпекою країни.
Очевидно, що для успішної реалізації цього завдання необхідне застосування принципово нових технологій управління гуманітарним середовищем, які повинні сприяти формуванню і захисту національної, політичної, гуманітарної, культурної та інформаційної ідентичності України.
Крім того, вже сьогодні варто серйозно задуматися не тільки про перспективи модернізації кризових і посткризових технологій і механізмів, а й про конструювання комплексу превентивних заходів, який міг би вирішувати завдання із запобігання гуманітарним катастрофам і ефективно протидіяти глобальній кризі гуманітаризму.
Сьогодні багато пріоритетів гуманітарної політики держави потребують коректування і концептуального перегляду. Насамперед йдеться про тісну взаємодію інститутів соціальної інфраструктури і системи національної безпеки. Від ефективності в координації цієї взаємодії прямо залежать духовне і фізичне здоров’я, благополуччя, моральний стан нації. А це означає перегляд політики в сфері медицини, науки, культури та освіти. Гострої критики потребують міграційна і демографічна політика. Складається абсолютно незадовільна ситуація, коли на фоні загального падіння народжуваності в країні постійно зростає рівень чисельності емігрантів з гуманітарно неблагополучних регіонів світу. З іншого боку, це негативний факт підвищеного попиту на іміграцію через низький рівень стану вітчизняної соціально-гуманітарної інфраструктури.
Наша країна знаходиться на перехресті кількох цивілізаційних конгломератів. А це означає, що Україна неминуче опиняється в зоні перетину їх інтересів і стає об’єктом активного політичного, економічного, інформаційного і культурного впливу з боку провідних цивілізаційних співтовариств, які зацікавлені в розширенні ареалів свого впливу. Іншими словами, сьогодні вже нагромадилася критична маса розуміння того, що силова складова системи безпеки не в змозі вирішувати весь комплекс сучасних загроз державі і суспільству. На порядку денному — розробка концепції національної безпеки України, яка б містила адекватні відповіді на нові виклики і ризики.
У цьому значенні оновлена концепція повинна передбачати здатність держави виявляти і нейтралізовувати конфліктогенні чинники та концентрувати свої зусилля на запобіганні будь-яким загрозам суспільної стабільності і державній безпеці. Національна безпека повинна бути дійовою системою, що включає політичні, дипломатичні, силові і гуманітарні механізми запобігання, а у разі невдачі, швидкого і ефективного вирішення екстремальних ситуацій.
Підводячи підсумок, можна відмітити, що Україна сьогодні опинилася перед необхідністю розв’язання проблем абсолютно нового порядку. Як справедливо колись зазначив Альберт Ейнштейн: «Складні проблеми, з якими ми стикаємося, не можуть бути вирішені на тому ж рівні мислення, на якому ми знаходилися, коли їх створювали».
Тому іншої історичної альтернативи, крім здійснення корінного перегляду вимог до національної безпеки в гуманітарному — людиноцентричному, аспекті, в України сьогодні просто немає.
