Думка італійського прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі про вищість Західної християнської цивілізації над ісламською викликала бурхливі дебати у всьому світі. Вацлав Гавел, президент Чеської Республіки намагається з’ясувати, що сьогодні означає термін «західна цивілізація».
Що саме розуміють під «Заходом»? По-перше, це певна територія, яку географічно можна визначити як євроатлантичний або євроамериканський регіон. Але ще важливіше дати визначення Заходу в термінах його цінностей та культури. По суті, Захід має спільну політичну та економічну історію, що походить з ряду спільних духовних джерел. Впродовж багатьох сторіч характер західної цивілізації та властиві їй ідеї i моральні принципи давали можливість Заходу впливати значним чином на інші регіони і в результаті робити непропорційно великий внесок у сучасний стан усього світового порядку загалом.
Вже визнано, що Захід експортував у інші країни світу не тільки численні видатні досягнення, але й вплинув негативним чином, що призвело до насильної ліквідації інших культур, до придушення інших релігій, а також до сліпого схиляння перед безупинною економічною експансією, не враховуючи її наслідки, з якісної точки зору. Однак зараз, за існуючих обставин, ключовим чинником — особливо для нас, бо донедавна вважалося, що ми належимо до Східної Європи, — є саме позитивна сторона впливу Заходу, що полягає в поглибленні та поширенні таких фундаментальних принципів, як: верховенство закону, повага до прав людини, демократична політична система та економічна свобода.
Проте, як громадянин європейської посткомуністичної країни, я повинен визнати, що коли я чую, як промовляють «мантри» про нашу належність до Заходу, про західний напрям нашої політики і про обов’язок західних організацій, таких, як НАТО та Євросоюз, негайно прийняти нас до своїх лав, я часто відчуваю себе дещо збентеженим. За цією риторикою ховається тон, який викликає у мене стурбованість.
Моя стурбованість пов’язана з трактуванням (треба відмітити, не скрізь визнаним) понять «Захід» і «Схід». Для радянського режиму, як у СРСР, так і в його європейських країнах-сателітах, був характерний духовний і фізичний гніт, бездушшя, неуцтво, пустопорожній монументалізм і загальний стан відсталості, який хвастовито підносився як прогрес. Ці риси настільки різко контрастували з культурою і процвітанням демократичного Заходу, що це неминуче приводило нас до того, щоб сприймати Захід як добро, а Схід — як зло. Так поняття «Захід», усвідомлено і неусвідомлено, зробилося синонімом розвитку, культури, свободи і благопристойності; а поняття «Схід», з іншого боку, було зведено до синоніма недорозвиненості, авторитаризму і всюдисущого абсурду.
Немає необхідності доводити, що припинення розколу світу на два табори і просування нашої цивілізації шляхом, що ми його зараз називаємо глобалізацією, підштовхують нас до того, щоб абсолютно по-новому осмислити майбутній світовий порядок. Тому думка про принципову вищість Заходу і принципову неповноцінність Сходу, в кінцевому результаті, виявляється неприйнятною. Жодна географічна та культурна територія не може вважатися раз і назавжди явно кращою або принципово кращою, ніж будь-яка інша.
Я переконаний, що слово «Захід» повинне поступово знову стати нейтральним в моральному значенні. У майбутньому воно повинно означати не що інше, як чітко визначений регіон сучасного світу, одну з частин цивілізації, що характеризується спільною історією, культурою, шкалою цінностей, певним типом відповідальності, а також своїми власними специфічними інтересами. Те ж саме повинне відноситися і до слова «Схід», незважаючи на всі проблеми, що, безумовно, мають глибоке коріння і що впливають на його сьогоднішній день.
Доти, поки слово «Схід» має прихований підтекст чогось принизливо негативного, а слово «Захід» — чогось позитивного, буде неймовірно важко побудувати новий світовий порядок, заснований на рівності між різними регіонами. Немає нічого поганого в тому, щоб бути частиною Заходу, і немає жодних причин для того, щоб не заявляти про цю приналежність. З іншого боку, бути жителем Заходу або західною країною не означає бути явно кращим. Те ж саме повинне відноситися до всіх інших частин сучасного світу, і немає жодної причини соромитися своїй приналежності до будь-якої з них. Повага до інших та упевненість в тому, що всі рівні, повинні супроводжувати прагнення збудувати світовий порядок, який заснований на справжньому мирі та партнерстві, порядок, який виходить з прихильності, що розділяється всіма, до певних фундаментальних моральних та політичних принципів.
Час панування білої людини, європейця, американця або християнина над всією земною кулею минув. Ми вступаємо зараз у нову еру, і наш обов’язок — поважати один одного і працювати спільно заради загального блага.
