Наведення ладу в бюджетній сфері по праву можна
назвати головним економічним сюжетом минулого тижня.
Однак навіть ця обставина, котра, здається, автоматично гарантує підвищену
увагу до «бюджетних справ» із боку громадськості, не змогла зняти завісу
секретності з процедури «узгодження» нового бюджетного кошторису.
Це й зрозуміло. Півтора року тому влада, заборонивши емісійне кредитування
державних витрат, так і не спромоглася зайнятися наведенням ладу в бюджетній
сфері. За цей час у країні сформувалася досить струнка система так званого
нецільового використання бюджетних ресурсів. До неї були причетні як наближені
до уряду, так і до місцевих адміністрацій комерційні фірми. До того ж «прокручуванням»
державних ресурсів не гребували й міністерства з відомствами, і структури
виконавчої влади в регіонах, та й самі бюджетні установи. Усе це в сумі
забезпечило неконтрольоване зростання бюджетних витрат і накопичення величезної
бюджетної заборгованості.
У минулому уряд уже робив спроби в особі екс-віце-прем’єра Віктора Пинзеника
прикрити бюджетну годівницю. Тоді ж зазнали фіаско заходи стосовно посилення
контролю з боку казначейства за витратними статтями бюджету. Схожих невдач
зазнав і нинішній уряд, а заодно і його зусилля щодо економії бюджетних
коштів.
Хтось, напевно, сумніватиметься у щирості наміру влади, і його важко
буде звинуватити в упередженості. Адже уряд так і не зміг позбутися споживчого
ставлення до грошей, перекладаючи плату за борги на майбутні покоління.
Однак нині стало очевидно: ресурс такої половинчастої політики давно вичерпаний.
Про це говорить не тільки жебрацьке існування легальних бюджетоотримувачів,
а й категорична відмова західних донорів фінансувати українську корупцію.
Низка останніх указів Президента свідчить про початок практичної, щоправда,
не завжди усвідомленої роботи із розчищення бюджетної сфери. На минулому
тижні в центрі уваги засобів масової інформації виявилися, ймовірно, найменш
дискусійні, з політичної точки зору, рішення: підвищення імпортних тарифів
на нафтопродукти, підвищення вартості комунальних послуг і припинення безкоштовного
постачання енергоносіїв боржникам. Усі інші нововведення поки що обговорюються
в закритому режимі.
Зокрема, передбачувані зміни до закону про державний бюджет на поточний
рік, що його обговорювали на закритому засіданні уряду минулої середи,
торкнуться такої делікатної сфери державних фінансів, як пільги та субсидії.
Місія Міжнародного валютного фонду наполягає на скороченні дотацій вугільній
галузі та сільському господарству. Очевидно, виконання останньої вимоги
стало предметом розмови Президента Кучми й голови правління Національного
банку України Віктора Ющенка з головою правління акціонерного комерційного
банку «Україна» Віктором Кравцем. Як повідомило агентство Інтерфакс-Україна,
під час розмови розглядалася проблема урегулювання стосунків банку «Україна»
з урядом та його основним позичальником — Державною акціонерною компанією
«Хліб України», яка, своєю чергою, так само як і АКБ «Україна» є одним
із головних «провідників» державних ресурсів для села. Ми не беремося стверджувати,
що обнародування намірів банку «Україна» продати свою частку в статутному
фонді Київського міжнародного банку (КМБ) у розмірі 8,4% (вартістю понад
1 млн. грн.) одному з його найбільших акціонерів — Rabobank (Нідерланди),
прямо пов’язане зі скасуванням держсубсидій, однак залежність платоспроможності
банку від повернення аграрних боргів очевидна навіть нефахівцеві.
Слухання, які розпочалися 1 липня в Конституційному Суді (КС) — «про
конституційність» платних медичних послуг, — мають прямий стосунок до проблеми
конституційності «незабезпечених бюджетних витрат». Думається, хоч би яку
ухвалу стосовно цього прийняв КС, питання про повноцінне фінансування охорони
здоров’я все-таки поза його компетенцією. Утім, проведення реформи в системі
охорони здоров’я, визначення «бюджетоспроможного» мінімуму безкоштовних
послуг, що виключатиме можливість свавілля медзакладів, також не в його
компетенції.
У 4,3 мільярда гривень, підведених під скорочення, ймовірно потраплять
дотації житлово-комунальному господарству й субсидії населенню. Щоб одержати
омріяні кредити, уряд готовий змінити «порядок» грошових взаємовідносин
із регіонами. Як планується, підвищення частки витрат, котрі дають право
на субсидію з оплати згаданих послуг з 15% до 25%, передбачає у разі «регіонального»
саботажу позбавлення місцевої влади трансфертів (безповоротних дотацій)
із держбюджету. Потім можлива зміна порядку надання соціальних пільг (наприклад,
із оплати транспортних послуг, вартості енергоносіїв, комунальних послуг
тощо). Не залишиться без уваги центру й перевиконання плану збору місцевих
податків, а також фінансова безвідповідальність регіонів щодо випуску боргових
зобов’язань. До речі, внаслідок невдачі одеської регіональної позики Міжнародне
рейтингове агентство Fitch IBCA знизило довгостроковий кредитний рейтинг
Одеси за зобов’язаннями в іноземній валюті з рівня «В+» до «D». Це означає,
що повернення одеської позики наразі малоймовірне, а інвестування в інші
муніципальні папери України небажане й небезпечне.
Утім, централізація фінансових потоків, що зачіпає інтереси регіонів,
це не єдине джерело потенційних політичних конфліктів. Фактичне позбавлення
самостійності розпорядників державних цільових фондів, на чому давно наполягає
МВФ, скоротить відсоток перерозподілу держфінансів на користь численних
напівдержавних-напівприватних фірм.
Засідання активу Українського союзу промисловців і підприємців, що мимоволі
переросло у виїзне засідання Кабміну з участю Президента, продемонструвало
напруженість відносин виконавчої влади з її «тилами». Значна частина заходів,
виписаних у меморандумі МВФ, практично не враховує потреб промислового
лоббі. Український уряд не може собі дозволити й частини того, що обіцяно
російським підприємцям: зниження тарифів природних монополістів і дозвіл
продажу продукції за ціною нижчою за собівартість, що нарешті таки дозволить
підприємству, яке отримало сировину за завищеною бартерною ціною, продати
кінцевий товар за живі гроші й не постраждати. Замість цього УСПП запропоновано
готуватися до заборони бартерних розрахунків, прискорених процедур банкрутства,
скасування імпортних пільг зі сплати ПДВ і посиленню податкової дисципліни.
Навіть спокусливе зниження ПДВ на 2% зовсім не гарантоване, оскільки цього
не вимагає МВФ.
Звісно, наводити бюджетний лад — благородна справа. Особливо якщо це
стосується розкрадання чужих, точніше наших, грошей. От тільки не зрозуміло,
наскільки ефективними будуть такі зусилля, якщо вони робляться під зовнішнім
тиском і за відсутності внутрішньої мотивації?
