Як повідомляє служба новин Православного товариства «Радонеж» (Москва), «Проблема подолання церковного розколу в Україні була порушена 29 листопада на обіді в Кремлі за участю президента РФ Володимира Путіна і Президента України Леоніда Кучми, а також і Патріарха Московського і всія Русі Алексія. Як повідомило джерело в Московській патріархії, глава Української держави звернувся до Патріарха Алексія, що був присутнім на обіді, ознайомивши Предстоятеля Російської церкви зi своїм баченням шляхів подолання кризи в церковному житті, що виникла внаслідок розпаду Радянського Союзу. Не можна не визнати, що погляд Кучми на проблему розколу має дуже специфічний характер і мало враховує реальні релігійні настрої більшості віруючих України, які зберігають вірність канонічному православ’ю. Так, Леонід Кучма переконаний в тому, що надання автономії Українській православній церкві Московського патріархату може вирішити багато наболілих питань. Однак незрозуміло, що Кучма розуміє під автономією, бо Київська митрополія і без того має найширшу самостійність. В ухваленому ювілейним Архієрейським Собором 2000 року новому статуті Російської православної церкви зафіксовано статус Української православної церкви Московського патріархату /УПЦ МП/ як самоврядної. За словами українських ієрархів, що брали участь в Архієрейському Соборі, церковний народ України, не бажаючи поривати зв’язки з матір’ю-церквою, виступає проти автокефалії. І лише Президент України, як і ряд інших політиків, головним чином з-поміж галицьких націоналістів, завзято наполягає на наданні Українській церкві повної самостійності, що принесе Кучмі чималі політичні дивіденди: самостійна церква стане не тільки атрибутом суверенітету України, але дасть можливість Президенту більш радикально втручатися в її внутрішнє життя і використовувати її у своїх цілях».
Отже, наш Президент продовжує спроби переконати світську і православну Москву практично посприяти урегулюванню православної кризи в Україні. Що, як видно з наведеного вище тексту, сприймається як щось «специфічне». Дійсно, навіщо нам єдність православ’я? Навіщо нам самостійна, нікому не підлегла православна церква, яку сьогодні мають навіть неправославні країни — такі, як Польща? Адже, як пише «Радонеж», Архієрейський Собор-2000 надав УПЦ Московського патріархату «статус самоврядної» церкви. Прихильники суворої канонічності, очевидно, забувають, що в православ’ї існують три офіційних статуси церков — автокефалія, автономія і — пряме підпорядкування ієрархії іншої церкви. У нашому випадку — Московській патріархії.
Дуже виразним є також нагадування про те, що «церковний народ України, який не бажає поривати зв’язки з матір’ю-церквою (РПЦ), виступає проти автокефалії». І навіть, як неодноразово заявлялося, проти автономії УПЦ. Хотілося б нагадати ревнителям єдності з РПЦ, що народ Божий України складається не тільки з промосковських владик, не тільки з членів російських товариств та з членів Компартії України. Значна частина парафіян, особливо сільських, навіть і не підозрює, що вони належать до Московського патріархату.
Зустріч у Москві підтвердила те, що заперечують деякі високі чиновники. А саме — українська влада продовжує шукати вихід з «православного глухого кута» і продовжує сподіватися на допомогу Москви в цій справі. Дай Боже!
