Ситуація невизначеності у перспективах подальшого державного курсу вже нині призводить до надто небезпечних проявів, які можуть загрожувати суверенітету і територіальній цілісності держави
Нині вже остаточно визначилося, що 31 жовтня 2004 року відбудуться прямі всенародні вибори нового президента України на повний п’ятирічний термін, тобто до жовтня 2009 року. Ця подія розглядається і політичною елітою, і широкими верствами населення із певними надіями і сподіваннями на суттєві позитивні зміни в соціально-економічній і суспільно-політичній сферах. Спрацьовує укорінений у громадській свідомості стереотип: новий глава держави зможе запровадити більш ефективні механізми і інструменти вирішення нагальних суспільних проблем. Переважно вважається, що новий «цар,» безумовно, збереже всі надбання сьогодення, та при цьому буде справедливішим, добрішим, та, загалом, кращим. Поза увагою як громадськості, так і, значним чином, експертного загалу поки що залишається питання щодо можливих небезпек, пов’язаних із неминучою зміною вищого ешелону державної влади.
Попри всю суперечливість соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку України впродовж останнього десятиріччя, у державі загалом склалася система економічних відносин, до якої адаптувалися основні суб’єкти економічної діяльності. Про це свідчить те, в Україні четвертий рік поспіль спостерігаються чи не найвищі у Європі темпи економічного зростання. Незважаючи на всі цілком очевидні недоліки та загальну незбалансованість системи державної влади, в Україні забезпечене виконання основних функцій та реалізація завдань сучасної держави. Завдяки цьому останніми роками вчасно приймається і загалом виконується державний бюджет, здійснюється державне регулювання ключових галузей економіки, забезпечується певний рівень захисту прав і свобод громадян, громадського правопорядку та соціальної стабільності. Це ніяким чином не зменшує об’єктивної доцільності певного корегування державного курсу задля більш ефективного вирішення нагальних питань суспільного життя. Визначення найбільш ефективних шляхів і механізмів такого корегування і складатиме одне із ключових завдань вихідного періоду каденції нового глави держави.
Водночас майбутня зміна керівництва держави може супроводжуватися надто значними ризиками як економічного, так і політичного характеру. У найбільш узагальненому вигляді їх можна визначити як загрози:
— різкого зниження ефективності системи державної влади аж до реальної втрати дієздатності внаслідок її масштабного невиправданого і некваліфікованого кадрового оновлення;
— дезорганізації економічної діяльності та розбалансування ринкових механізмів внаслідок нового масштабного перерозподілу власності та зміни правил функціонування господарчих суб’єктів;
— втрати керованості суспільно-політичними процесами і, як наслідок, суспільної і соціальної дестабілізації, виникнення загрозливих відцентрових тенденцій аж до небезпеки порушення територіальної цілісності і суверенітету України.
Ймовірність таких вкрай небажаних сценаріїв значно підвищується тим, що вже впродовж доволі тривалого часу зберігається стан гострого політичного протистояння між силами, у складі і на чолі яких нині перебувають головні претенденти на українську «шапку Мономаха». Через це основні зусилля сторін спрямовані на постійний обмін ударами, подібно до поєдинку двох боксерів-важковаговиків. Щоправда, глядачам не буде відомо — принаймні до листопада, хто з них В.Кличко, а хто Л.Льюїс. Проте, на відміну від боксерського двобою, де суперники ризикують виключно власним здоров’ям, політичний поєдинок в Україні несе безпосередню небезпеку, а подекуди вже завдає реальної шкоди суспільству і державі. У цьому контексті варто згадати події в Донецьку, Львові, а також у Верховній Раді з їхнім відлунням у Страсбурзі.
Найприкріше те, що за нинішніми політичними баталіями поза увагою як провідних політичних сил, так і суспільства загалом залишається те, яким саме чином, у якому стратегічному напрямі і якою «владною командою» здійснюватиметься політичний курс нового керівництва держави. Це повною мірою стосується як сил, що загалом орієнтуються на спадкоємність чинної влади, так і тих, які декларують свою альтернативність.
Для того, щоб належно оцінити стан проблеми, що існує, доцільно звернутися до реальної політичної практики країн усталеної демократії. Вже зараз у США, де президентські вибори відбудуться навіть дещо пізніше ніж в Україні, основні політичні сили загалом сформували і оприлюднили ключові тези своїх передвиборних платформ. Саме навколо них і розгортається суспільна дискусія та точаться дебати претендентів на владу. Аналогічна політична практика притаманна і для європейських демократій. При цьому основні політичні сили виходять не стільки із своїх ідеологічних настанов, скільки, насамперед, із нагальних суспільних проблем. Яскравим прикладом можна вважати кардинальну корекцію стратегічного курсу Німеччини у соціальній політиці, яка здійснюється нині правлячою соціал-демократичною партією і безпосередньо канцлером ФРН Г.Шредером. Соціал-демократи Німеччини, які завжди обстоювали соціальні пріоритети державної політики, нині фактично реалізують демонтаж «соціальної держави загального добробуту».
Отже, вітчизняні політичні сили та, відповідно, кандидати у президенти, повинні чітко визначити свою позицію щодо ключових проблем соціально- економічного і суспільно-політичного розвитку України та запропонувати суспільству свої пропозиції щодо шляхів, засобів і ресурсів їхнього вирішення. Вважаємо, що до таких пріоритетних завдань належать насамперед:
1. Збереження і, бажано, подальше підвищення темпів економічного зростання, які були досягнуті впродовж 2000—2003 рр., а також здійснення відповідних структурних змін з метою запровадження іноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку.
2. Кардинальне посилення соціальної спрямованості економічних реформ та вирішення найбільш гострих соціальних проблем, насамперед подолання масової бідності, утвердження в Україні сучасного середнього класу, зменшення невиправданої диференціації доходів і розподілу власності.
3. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на основі удосконалення ринкових механізмів та системи державного регулювання економічних процесів, створення сприятливих умов для розвитку середнього і малого бізнесу, а також вироблення і здійснення цілеспрямованої державної політики щодо регулювання і стимулювання розвитку великого національного капіталу з метою виправлення його нинішньої деформованості та перетворення на локомотив української економіки і ключового суб’єкту економічної конкуренції України з іншими країнами.
4. Запровадження в Україні ефективної і політично відповідальної системи державної влади, яка б дійсно відповідала європейським нормам і стандартам, насамперед у сфері гарантування прав та свобод людини і громадянина, а також забезпечувала подальшу демократизацію українського суспільства і держави шляхом суттєвого підвищення ролі представницьких інститутів та насамперед Верховної Ради України, у виробленні і реалізації державної політики.
5. Утвердження в Україні громадянського суспільства, притаманного усталеним європейським демократіям, сприяння зміцненню партійної системи і укоріненню в Україні кількох потужних парламентських політичних партій, спроможних брати на себе відповідальність за ефективне функціонування державної влади, а також створення необхідних умов широкої і вільної суспільної дискусії, вираження громадянами своїх поглядів і переконань, насамперед через незалежні засоби масової інформації.
6. Практична реалізація європейського вибору як основи зовнішньополітичного курсу України, що базується на послідовному досягненні суспільством і державою європейських норм і стандартів в економіці, рівні добробуту широких верств населення, в інших сферах суспільного життя. З цією метою необхідно чітко визначитися із українською політикою, насамперед, щодо Російської Федерації і США, без чого неможливе створення необхідних умов для реального інтегрування України у спільноту європейських демократій.
Вважаємо принципово важливим, щоб кандидати у президенти не обмежилися декларуванням зазначених завдань у своїх передвиборних платформах, а запропонували суспільству реальну програму їхнього вирішення, підкріплену конкретними планами, заходами і ресурсами. Політичний істеблішмент України і суспільство загалом повинні бути впевнені у тому, що новий президент та його команда дійсно прагнутимуть і, що головне, будуть спроможні уникнути вищезазначених небезпек, пов’язаних із майбутніми ротаціями на вищих щаблях керівництва держави, і водночас зможуть забезпечити успішний поступ української держави впродовж наступного п’ятиріччя.
На превеликий жаль, поки що відсутні скільки-небудь переконливі свідчення того, що основні ймовірні кандидати (як від влади, так і від опозиції) реально переймаються цими життєво важливими для подальшої долі незалежної України проблемами і, спроможні через кілька місяців перейти до їхнього безпосереднього вирішення. Ситуація невизначеності у перспективах подальшого державного курсу вже нині призводить до надто небезпечних проявів, які можуть загрожувати суверенітету і територіальній цілісності держави. Зокрема, повністю поділяючи стурбованість лідерів кримськотатарського національного руху щодо забезпечення соціально-економічних і етнополітичних потреб кримських татар, вважаємо небезпечним нове розігрування карти національної автономії у Криму. Ще більше занепокоєння викликають все настирливіші спроби нав’язування населенню західних областей ідеологем щодо їхньої начебто окремішності та можливого утворення так званої Галицької держави.
До офіційного початку виборчої кампанії, згідно з чинним законодавством, залишилося три місяці. Хотілося б сподіватися, що за цей період провідні політичні сили та їхні кандидати на посаду глави держави таки спроможуться дати чіткі й достатньо переконливі відповіді на принципові питання, що нині турбують українське суспільство. Плекаємо також надії, що часи «вибору серцем» в Україні нарешті минули і основним критерієм для обрання президента стане впевненість як еліти, так і широкого загалу в дієздатності й ефективності кандидата на найвищу державну посаду. Водночас нинішні фаворити президентських перегонів повинні усвідомлювати, що їхня сьогоднішня відстороненість від ключових та життєво важливих суспільних питань створює надто сприятливе середовище для того, хто, на відміну від них, продемонструє свою здатність вирішити ці завдання. В Україні впродовж доволі тривалого часу точаться дискусії щодо так званої третьої сили. Нині можуть майже миттєво створитися умови, коли поява такої сили стане суспільною необхідністю.
