Незважаючи на те, що цінова ситуація на нафтовому ринку Європи дещо поліпшується, стурбована своїм не забезпеченим в енергетичному плані майбутнім, Європа більше не може миритися із залежністю від ОПЕК та від її нафти, частково замінюючи її газом, а також плануючи диверсифікувати постачання нафти.
Як зазначає журнал «Експерт», енергетичне питання для Європи настільки важливе, що сама стабільність Євросоюзу багато в чому визначається можливістю налагодити постійне постачання енергоресурсів за прийнятними цінами. І це відкриває певні перспективи як перед Росією, що володіє великими запасами нафти і газу, так і перед Україною як державою — транзитером енергоресурсів.
Експорт поза СНД є найвигіднішим для російських постачальників нафти і газу. Однак існуючі потужності вироблення і транспортування є обмежувачами експорту. З iншого боку, в Європі небезпідставно вважають, що через партнерство з ЄС Росія зможе укріпити свою «гегемонію серед країн СНД», а також якоюсь мірою реанімувати свої позиції в пострадянській Східній Європі.
Однак політичні інтереси в цьому випадку вимушено відступають на другий план перед економікою. Половина всієї енергії, що використовується Європою, імпортується. Провідне місце в цьому належить Німеччині, Франції та Італії. Проте експорт російської нафти складно збільшити саме через обмежену пропускну спроможність існуючих експортних шляхів — терміналів у Чорному та Балтійському морях, а також трубопроводу «Дружба». Танкери, які йдуть із чорноморських портів, проходять через завантажений Босфор. Різке збільшення транзиту нафти у зв’язку з діяльністю Каспійського трубопровідного консорціуму може призвести до запровадження лімітів на транспортування російської нафти, що йде із Чорного моря в Середземне. Частково цю проблему, за задумом Росії, має вирішити Балтійська трубопровідна система, кінцевим пунктом якої є Фінська затока. Перший сегмент БТС із пропускною спроможністю приблизно в 1/4 від пропускної спроможності трубопроводу «Дружба» має бути готовий до кінця 2001 року.
Використання БТС не спричинить відмову від транзиту через Прибалтику або Україну, запевняють російські джерела, оскільки нафтові компанії готові ввести в дію нові експортні шляхи. Однак найцікавіший із зроблених ними висновків полягає в тому, що у Росії є реальний шанс вийти на енергетичні ринки Європи за умови, що вона домовиться із транзитними країнами і, насамперед, Україною. Не виключено, що саме така домовленість стала ціною російських поступок Україні в газових питаннях.
Про це ж може свідчити і спільне відвідування президентами України і Польщі українського нафтотерміналу, що будується в порту Южному, неподалік від Одеси. Ключовий пункт Євроазіатського нафтотранспортного коридору, цей нафтоперевалочний комплекс міг би стати козирною картою України в залученні нафти в так званий український нафтовий маршрут. Однак будівництво коридору провадиться нерівномірними темпами, внаслідок чого готовність нафтопроводу вже досягає 85%, тоді як на нафтотерміналі виконано десь п’яту частину робіт. За словами одного з фахівців, розрив між ними — приблизно рік. «Труба лежатиме і ржавітиме, а термінала, отже, і коридору, не буде», — сказав він «Дню». Крім того, на сьогодні ще немає рішень, які дозволяють вивести нафтопровід Одеса — Броди до кордону України, а потім до польського Гданська і далі в Європу, на що, як гадає експерт, буде потрібний іще рік. Однак найгострішою проблемою є пошук грошей для заповнення трубопроводу нафтою ($160 млн.). Без цього, на думку експертів «Дня», навіть і добудований нафтотермінал у Южному може працювати в тому ж режимі, в якому сьогодні працює Одеський нафтовий порт, — завантажуватиме російською нафтою танкери, що прямують до Босфору.
За підсумками засідання Ради національної безпеки та оборони, на якому розглядалося це питання, Президентом України було видано відповідний указ (його стратегічне значення визначило гриф «не для друку»), в якому намічено основні напрями розв’язання цих проблем. Однак із багатьох питань через нерішучість уряду віз і нині там. Як свідчать повідомлення з Одеси, де відбувалася зустріч президентів Польщі й України, Л.Кучмі доводиться брати на себе те, що не в змозі зробити уряд. Зокрема, йому досі не вдалося створити об’єднання із двох державних підприємств — «Нафтопроводу «Дружба» та Придніпровських магістральних нафтопроводів, що вносить сум’яття і розлад в хід будівництва нафтотранспортного коридору. Не призначено і державного уповноваженого, який би координував роботу всіх українських відомств на цьому стратегічному напрямі (як подейкують, ним може стати колишній міністр зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі Сергій Осика). Не розпочато переговори з видобувачами і власниками каспійської нафти, не видно прогресу у створенні міжнародного консорціуму з будівництва польської ділянки нафтотранспортного коридору та пошуку інвестора для його фінансування. Польща висловлює згоду брати участь у будівництві нафтопроводу своєю територією, але повністю фінансувати його, мабуть, не збирається.
