Голова виконавчої гілки влади пані Тимошенко прогнозує, що у Новий, 2010-й рік Україна увійде без головного фінансового документа країни. Прем’єр, а слідом за нею — і депутати коаліційних фракцій заспокоюють суспільство, мовляв, навіть якщо бюджет не буде ухвалено, існує відома формула 1/12 від бюджету минулого року, тобто фінансовий колапс країні не загрожує. Чи погоджуються з такими оптимістичними прогнозами урядовців та представників правлячої парламентської більшості в регіонах, і як окремі області будуть виходити з ситуації? Це та інші запитання ми адресували голові Вінницької облдержадміністрації Олександрові ДОМБРОВСЬКОМУ.
Його кандидатуру на роль регіонального «рефері» загальнонаціональних економічних, політичних та виборчих процесів «День» обрав не випадково. Справа в тім, що пан Олександр тримає у своїх руках ключі від кабінету губернатора ще з лютого 2005-го й по сьогодні. За умов, коли в країні ледь не щодня жваво тасується кадрова колода, майже п’ятирічний досвід роботи Домбровського на чолі Вінницької ОДА — справжнє кар’єрне довголіття. Він працював із прем’єром Тимошенко, Януковичем, Єхануровим і запевняє: розмови про те, що Банкова забороняла губернаторам приїздити на наради до Кабміну, — міф.
До речі, в політичних колах подейкують, що між представниками обласної та місцевої влади Вінниці склалися ледь не ідеальні професійні відносини. На тлі як загальнонаціонального, так і регіонального дуалізму (м’яко кажучи) це — хороший виняток.
— Олександре Григоровичу, почнімо з найбільш актуальних нині тем — другої хвилі грипу та погоди, яка в певних регіонах не лише доставила технічних клопотів, а й, на превеликий жаль, призвела до людських жертв. Як ви готувалися до відбиття епідемічного та погодного «ударів» на Вінниччині?
— Що стосується епідемічної ситуації, то вона напружена. Особливо це стосується дітей шкільного віку. Проте ми не вживаємо на сьогоднішній день якихось радикальних мір, як-то тотальне закриття шкіл, а працюємо в точковому режимі (моніторимо кожен навчальний заклад у кожному районі). Стосовно забезпечення ліками, можу сказати наступне. Ми маємо стовідсоткове забезпечення, всі заклади охорони здоров’я, починаючи з обласної дитячої лікарні, працюють у напруженому, жорсткому режимі, тож ситуація на сьогодні знаходиться під абсолютним контролем.
— А як гадаєте, під час першої хвилі грипу, коли в багатьох областях було введено карантин, справді багато політичного нагнітання ситуації було, чи реакція високо посадовців була адекватною епідеміологічній ситуації?
— Знаєте, мені складно судити- чи багато політики було, чи мало. Однак очевидним є факт: досить багато публічних розмов було, яких, як на мене, не варто було проводити, аби не створювати паніку в суспільстві. Проте загроза справді була реальною, вмирали люди, а лікарі працювали по 24 години на добу (до речі, як і сьогодні, щоб зберегти людські життя).
— Мер Львова Андрій Садовий нещодавно заявляв про дефіцит як лікарів, так і техніки (в місті Лева аби приймати виклики хворих наймали таксі, бо карет швидких не вистачало). А як у вас?
— Я б ваше питання розділив на два. Перше. Що стосується медичних закладів, які знаходяться в обласному центрі, тут вистачало і техніки, і обладнання (за рідким виключенням — дихальна апаратура, яку ми отримали додатково). А ось що стосується віддалених районів — тут дуже і дуже серйозна проблема взагалі для сільської медицини.
Для прикладу. У Вінницькій області на сьогоднішній день є вакантними більше 400 посад лікарів у районних лікарнях та сільській медицині. І це, до речі, проблема загальноукраїнська. Нам потрібно піднімати заробітну плату, як мінімум, — сільським лікарям, аби створити систему мотивації і закріплення молодих кадрів на селі.
— Проблема кадрів на селі (й не лише в медицині) — проблема величезної ваги, якій на державному рівні, м’яко кажучи, приділяється недостатньо уваги. Ми, на жаль, звикли до повідомлень про те, що в тому-то й тому-то селі закривається школа, лікарня або що... А ось новини про відкриття — рідкість. Можливо, у вашому регіоні ситуація інша?
— Можу, наприклад, навести такі цифри. В нинішньому, 2009 році у Вінницькій області ми ввели в експлуатацію 4 абсолютно нові школи, в минулому — 6. Десятки шкіл у нас проходять капітальний ремонт, реконструкцію. Це якщо говорити лише про школи.
— Ці проекти фінансуються з обласного чи центрального бюджету?
— Ми використовуємо частину коштів, які нам, підкреслюю, доводиться буквально виривати з державного бюджету. Але в основному — це кошти обласного бюджету, плюс бюджет району та територіальних громад, де знаходиться цей заклад. Окрім того, у нас працюють інвестори, і я їм щиро вдячний за те, що не відмовляють в допомозі і підставляють плече.
Тобто це, так би мовити, корпоративний, народний метод відновлення і будівництва нових соціальних об’єктів. На превеликий жаль, серйозної, чітко спланованої державної політики в Україні на сьогоднішній день не існує.
Це я вам сказав про школи та дитсадочки. А ще, за рахунок вищезгаданої кооперації коштів, ми освітлюємо вулиці сіл, містечок, міст. Зрештою, ті села, які ніколи не бачили жодного ліхтаря, сьогодні світяться не гірше за Вінницю.Ми сьогодні намагаємося робити водогони, системи водовідведення, теплопостачання, переводимо енергоустанови на енергозберігаючі технології... Переводимо бюджетні установи на енергозберігаючі технології, а це дозволяє нам економити в два — три рази в порівнянні з ранішніми витратами на енергоресурси.
Тобто йде величезний обсяг роботи в самих різних напрямах: освіті, охороні здоров’я, культурі, комунальній галузі. Але принципове питання полягає в тому, а наскільки ж критичні всі ці заходи? Я можу сказати, недостатньо критичні, тому що їхня динаміка і бюджетне підживлення (особливо з центрального бюджету), з точки зору розвитку територій, абсолютно недостатнє.
— Коли ви вже торкнулися питань держбюджету, дозвольте поцікавитися: ви відноситеся до прихильників нового Бюджетного кодексу (який нещодавно провалила ВР) чи його критиків? І яким чином зі стартом фінансово-економічної кризи змінилися цифри облбюджету?
— Якщо говорити про бюджетну дискусію, яка триває в державі впродовж поточного року, стосовно формування макроекономічних показників, падіння ВВП і т.д., то фактично цифри бюджету Вінницької області ми отримали на рівні 2009-го. Більш того, я можу вам сказати, що власні й закріплені доходи Вінницька область виконує і виконує затвердженні урядом показники. Рецепт один: ми серйозно займаємося економікою. Переконаний в тому, що лише через серйозну, системну економічну діяльність можна говорити про виконання і використання бюджету.
Я не вважаю, що напередодні президентських виборів, а також виборів до місцевих рад, які пройдуть 30 травня 2010-го, напередодні можливих дострокових парламентських виборів, нам потрібно кардинально змінювати бюджетну політику в державі. Те, що її потрібно змінювати і «прив’язувати» передусім до інтересів територій — це стовідсотково. А управляти з Києва 12 тисячами бюджетів сільських рад у 2010-му — нереально.
У нас є досвід спілкування з багатьма сільськими головами, у нас є дуже талановиті, класні лідери територіальних громад. Але, з іншого боку, на превеликий жаль, є велика кількість тих, які нездатні сьогодні виконувати навіть ті функції, які вони наразі виконують. Годі й казати про пряму формулу формування бюджету...
— Нещодавно в Україні, як і в усьому світі відзначався Міжнародний день боротьби з корупцією. На жаль, замість обговорення механізмів боротьби зі злом, яке роз’їдає країну зсередини, ми побачили палку дискусію між Президентом та чільником МВС із демаршем останнього (Луценко, нагадаємо, після репліки Ющенка про те, що силовики не лише не борються з корупцією, а й беруть участь «у цьому ганебному процесі» покинув залу, де тривала анти- корупційна нарада). Як ви на обласному рівні мінімізуєте надшкідливий для всіх сфер життєдіяльності корупційний вплив?
— Відверто кажучи, в мене немає простого рецепту стосовно цієї больової точки, тому що проблема надзвичайно складна. Рецепти боротьби з корупцією в різних сферах, на мій погляд, мають бути різними. Умовно кажучи, для освіти — одні рецепти, для охорони здоров’я — другі, для державної служби — треті.
Загальний концепт Вінницької облдержадміністрації — максимальна жорстокість до людей, які, перебуваючи на державній службі, дозволяють собі неправомірні дії. Дещо складніше нам працювати з органами місцевого самоврядування, особливо на рівні сільських голів, оскільки мова йде про певні виборчі процеси і процедури, виконання яких залежить тільки від територіальних громад.
Ми робимо все що можемо, але, знаєте, якщо бути чесним і відвертим до кінця, мушу згадати прислів’я: «Он сделал все что мог, но как жаль, что мог он очень мало». Тому я вважаю, що в цій частині органам державної влади, як центральної, так і регіональної, потрібно дуже багато і серйозно працювати. Але, Наталю, маю зазначити, що є ще й інша сторона медалі, а саме — Закон «Про корупцію», який починає діяти з 1 січня 2010 року. Відповідно до цього закону (а це я вам можу сказати наперед) усі держслужбовці, всі органи місцевого самоврядування в будь-якій ситуації, за будь-яку дію, за будь-яку ініціативу можуть бути визнані корупціонерами. Тому ми повинні максимально розмежувати: де є корупція, яка шкодить державі, людям і за яку потрібно нести відповідальність, а де є розумний лобізм, захист інтересів територій та їхніх мешканців. Одним словом, питань, проблем у цьому напрямі — дуже й дуже багато.
— Ви дещо раніше зазначили, що кардинальна зміна бюджетних правил гри під час виборчої хвилі, що накрила нашу державу, недоречна. А як гадаєте (якщо говорити вже про кризову хвилю), рішення про підвищення соціальних стандартів, яке після кількох місяців перипетій, у тому числі — блокади Ради, ухвалив парламент, доречне? І, зрештою, чи маєте ви у своїй області ресурси для виконання цього закону?
— Відверто скажу, що я підтримую позицію підвищення соціальних стандартів, оскільки головною метою діяльності будь-якої влади є створення нормальних умов життя для людей. Інше питання, про які соціальні стандарти ми говоримо і якого рівня вони повинні бути. Парламентська дискусія? Вона, на превеликий жаль, була не економічною, а виключно політичною. Коли за умов жорсткої фінансової кризи для широкої категорії людей, які залежать від пенсії, від мінімальної заробітної плати, мова йде про мінімальну компенсацію. Тому в цій частині я не бачу проблем. Приміром, для Вінницької області для того, щоб закрити IV квартал 2009 року по закону, який ухвалила Верховна Рада, потрібно приблизно 5-6 мільйонів гривень. Тобто це не така вже й велика ціна, за яку варто було влаштовувати грандіозний скандал у нашій державі.
Якщо ми комплексно і системно, спокійно і консолідовано не зможемо зібрати політичну та економічну еліту і домовитися про ефективну систему управління в державі, ситуація й надалі буде нагадувати лебедя, раку та щуку — і країну буде розривати на частини. Нам потрібна дуже чітка, зрозуміла модель управління, де є об’єкт управління, де повинні бути системні регулятори, які працюють в бюджетній, економічній, соціальній сферах. Якщо не буде системного та комплексного підходу, повірте мені, ми будемо не те, що тупцювати на місці, а ,на превеликий жаль, відступатимемо назад.
— Якщо я не помиляюсь, у 2007-му ви ініціювали створення при Президентові Ради регіонів. Чи була якась реакція Банкової на цю, досить таки цікаву та актуальну пропозицію, чи віз і нині там?
— Я вам хочу щиро подякувати за це запитання. Так, справді, кілька років тому я ініціював створення при Президентові України Ради регіонів і якщо ми зараз подивимося на проект Конституції, який вніс глава держави, ми побачимо що мова йде про двопалатний парламент і Раду регіонів, за великим рахунком, яка повинна захищати і відстоювати інтереси всіх 46 мільйонів, які живуть на відповідних територіях. Ідея, як на мене, надзвичайно потрібна державі і, чесно кажучи, я щиро вдячний Президентові за те, що він цю ідею заклав у Конституцію, яка сьогодні обговорюється.
— Проте подобається нам це чи ні, але факт є фактом: «президентська» Конституція має підтримку в парламенті близьку до нуля...
— Знаєте, я не хотів би, щоб у процесі дискусії ми акцентували увагу, це президентський проект, опозиційний чи якийсь інший. Важливо, щоб ми отримали ефективну модель Конституції. А нинішня ситуація... Вона дуже нагадує ситуацію, коли в автомобілі їде п’ять чоловік (стільки, скільки фракцій у ВР) і один ліг на руль, другий — під крісло, другий тисне на гальма, четвертий —на газ, а п’ятий взагалі не дає їм робити ніяких дій... Та куди ми з такими темпами приїдемо? Тому, хочу ще раз підкреслити, що нам потрібне дуже серйозне, консолідоване обговорення моделі управління державою. І неважливо, якою буде ця модель, пропрезидентською, проющенківською, чи буде запропонована, умовно кажучи, опозицією.
У чому, за великим рахунком, сьогодні найбільше розчарування людей? Не в тому, що йдуть запеклі політичні дебати, і навіть не в тому, що один одного нещадно критикують, а в тому, що навіть біда, така як, скажімо, епідемія грипу чи економічна криза не може змусити політичну еліту нашої держави і центральну владу об’єднатися і спільно вирішити проблему заради людей.
— Пане Олександре, ремарка щодо автомобіля з п’ятьма «шоферами». Ви знаєте, насправді, одні руки бачили, що писали, — я про авторів так званої політичної реформи, які зараз пишуть колонки в ЗМІ з назвою: «Беру свои слова назад!» — мовляв, реформа провалилася. З іншого боку, інші руки (в тому числі депутатів — нашеукраїнців) бачили, за яку реформу тиснуть кнопки «за». Тобто весь цей владний хаос був очевидним, але, попри всі «ні», йому таки увімкнули зелене світло. Все б нічого, якби не кілька років (що за умов нинішніх динамічних світових процесів — непомірна розкіш) втраченого часу...
— Наталю, насправді, я можу погодитися з вашою тезою, що в 2004 році, після помаранчевої революції у процесі конституційної реформи була зроблена величезна помилка. Проте, знаєте, після того як минуло п’ять років нам якось легко давати оцінку і не відчувати ситуацію, в якій це рішення приймалося. Впевнений, ви розумієте, про що я. Але, попри це, якщо ви проаналізуєте мої публікації за останні роки, ви побачите, що я був і залишаюся прихильником чіткої, демократичної президентської моделі управління в нашій державі. Не може бути парламентсько-президентська модель за відсутності парламентських партій. Це — нонсенс! Такого в Європі ніколи не було. Якщо ви мені назвете бодай одну парламентську (в класичному європейському варіанті) партію, яка існує на сьогодні в Україні, тоді я готовий стати перед вами на коліна.
— Я не можу назвати. Можливо, дехто з колег-журналістів скаже, що надто аж прискіпливий і жорсткий висновок , проте, знаючи партійну «кухню» в різних таборах, вважаю, що партій немає. Від партій — чи не одна хіба назва... Але повернімося до дуалізму у владі. Ви працювали губернатором при прем’єрові Тимошенко, Єханурові, Януковичу. Отож, скажіть, наскільки загострення ситуації по лінії «президент — прем’єр — губернатори» залежить від персонального фактора (скажімо, прізвища прем’єра і його стосунків із гарантом Конституції), а наскільки від системи управління?
— Я вам хочу цілком відверто сказати, що практично за п’ять років моєї роботи на посаді голови обласної державної адміністрації жодної команди від Президента їхати на нараду до прем’єр-міністра або на засідання Кабінету Міністрів чи не їхати, я не отримував. Це справді так, незважаючи на те, що були протистояння, і уряд очолювали — коли Янукович, а коли Тимошенко. З цього приводу я можу сказати наступне: я працюю в команді Президента, але, коли запрошують — відвідую засідання уряду, оскільки Кабінет Міністрів — головний орган виконавчої влади, який сьогодні (в економічному і соціальному сенсі) впливає на вирішення проблем відповідної території. Нам потрібно вирішувати спільно існуючі проблеми, а їх глибину я спробував вам змалювати і в частині певного позитиву, і з урахуванням існуючих перешкод.
— Доводилося чути про те, що у вас ледь не ідеальні (також — винятки із загальнодержавних правил) професійні стосунки з головою облради, з мером, паном Гройсманом. Чи насправді це так?
— Коли керівники області між собою воюють, це, зрозуміло, ніколи і нікому не піде на користь. У нас у Вінницькій області насправді немає ідилії, а є (і в обласній державній адміністрації, і в обласній та міській радах) професійна команда, яка працює на вирішення проблем людей. Чи дебатуємо ми? Дебатуємо. Чи дискутуємо? Дискутуємо. Чи сваримося іноді? Сваримося. Але виключно за зачиненими дверима, коли ми шукаємо варіант рішення тієї чи іншої проблеми або по області, або по місту Вінниця. Ці дискусії мають місце, або коли ми збираємося втрьох (із мером та головою облради), чи у вузькому колі з адміністративними топ-менеджерами Вінницької області. Але, зрештою, ми приймаємо рішення і з таким — спільним — рішенням виходимо до людей. Незалежно, в кого яка була позиція, це рішення, повірте, доводиться до логічного завершення і є обов’язковим до виконання всіх членів нашої команди.
— Ви неодноразово під час розмови вживали термін «команда». Не кажу конкретно про область, яку ви очолюєте, кажу в цілому по державі: кричуща непрофесійність у владі на різних рівнях, «липові» дипломи та відповідні наслідки, як на мене, — одна з ключових проблем, що призвела до перебування країни в зоні перманентної кризової турбулентності. Згодні?
— На превеликий жаль, Наталю, я маю констатувати, що в Україні фактично не існує серйозної системи підбору і підготовки кадрів. Такої, наприклад, яка була в колишньому Радянському Союзі і якій насправді, можна було б позаздрити. Через нинішню виборчу систему, яка не ставить серйозних інтелектуальних, організаційних, адміністративних фільтрів, до влади може потрапити будь-хто. Переконаний, ви знаєте, що потрібно зробити, аби потрапити у виборчий список, і ви знаєте, що будучи сьогодні прислугою, водієм, ти завтра можеш стати народним депутатом нічого не вміючи, — в тому числі, правильно вимовляти слова.
— Це насправді жахливо.
— Це не просто жахливо — це страшенна трагедія для нашої держави. З моменту ухвалення пропорційної політичної системи при відсутності політичних партій, при відсутності партійної гордості, честі, відповідальності, ми рухаємося до серйозних дискредитацій (практично — нижче плінтуса) взагалі системи парламентаризму. А те, що ходять плітки, мовляв, люди хочуть твердої руки, це виникає в тому числі й тому, що в нас існує така система.
На превеликий жаль, у тому числі і у Вінницькій області є проблема підготовки кадрів. Але для початку маємо сказати — потрібна чітка системна кадрова політика на рівні сільських голів. До речі, Вінницька область — одна з не- багатьох областей, яка в 2005 році (коли я прийшов на посаду голови ОДА) зберегла весь командний кістяк, що працював у 2003 — 2004 роках. І я абсолютно переконаний, що це рішення було правильним, оскільки ми зберегли професіоналів. Навіть, якщо на посаду голів райдержадміністрацій (або голів райрад) потрапили через вибори некомпетентні люди, то ми від них звільнилися, а ті, які були здатні чогось навчитися і продемонструвати більш-менш нормальний результат, вони це зробили.
— Вибори 17 січня, на думку представників одного табору так званої вищої політичної ліги, — це вибори від яких залежить ледь не все, на думку інших, — майже нічого, адже зміниться президент, а система залишиться така ж. Яка позиція вам більш близька.
— Не можу погодитися ані з першою, ані з другою позицією. Передусім, як я вже говорив, нам вкрай потрібна ефективна Конституція та ефективна конституційна модель управління. Ми маємо чітко розуміти: прийде 17 січня, а потім другий тур (якщо він буде), але Конституція залишиться такою, якою вона є нині — розмитою, без чітких алгоритмів управління, без можливості прийняття і корекції держбюджету, без серйозних, так би мовити, запобіжників, коли державу можуть пустити просто в рознос. Тому я думаю, що президентські вибори пройдуть і, незалежно від того, хто стане переможцем, політична боротьба буде загострюватися. Чому? Та тому, що ця боротьба буде переключатися на вибори до місцевих рад, які вже призначені на 30 травня. Я глибоко переконаний, що ми наразі проходимо дуже серйозний політичний етап у житті нашої держави.
Існує теорія стійкості систем, тобто або коли якісь зовнішні фактори можуть вивести систему з рівноваги і вона йде в рознос та руйнується, або все-таки знаходяться алгоритми, котрі систему стабілізують. Якщо ми з вами не відкриємо партійні списки... До речі, ви мені поставили раніше запитання про корупцію. Так ось головним макрополітичним питанням корупції в Україні є питання саме закритості виборчої системи.
Формул і девізів успішної, конкурентної у різноманітних сферах України може бути безліч, однак я протягом восьми років керуюся двома незмінними принципами. Перший девіз, який ми зреалізували у Вінницькій області : «Мінімум політики, максимум економіки». Коли українська еліта сконцентрується в першу чергу на економічних процесах, щоб економічний базис був фундаментальним і динамічно розвивався. Власне, тоді ми матимемо класний економічний результат.
Позиція друга. Ми мусимо будувати політику на консолідації, інтеграції, об’єднанні зусиль. А сьогодні, на жаль, ситуація в країні нагадує лебедя, рака та щуку. Це шлях у нікуди...
Буквально кілька слів про теорію управління. Днями в нас у гостях був Надзвичайний і Повноважний Посол КНР, ми обговорювали ряд серйозних економічних проектів. Так ось, за 2009 рік Китай матиме плюс 8% приросту ВВП в умовах жорстокої світової фінансової кризи. Ось вам і відповідь, скільки потрібно політики, а скільки — економіки, при всіх існуючих проблемах. Тому формула успіху: економіка, економіка і ще раз економіка. Звісно, при консолідації української еліти.
