1997 року Олександр Єльяшкевич, будучи заступником голови парламентської фракції «Реформи», головним парламентським опонентом Павла Лазаренка та Леоніда Кучми, здійснює абсолютно несподіваний вчинок — укладає політичний союз із Юлією Тимошенко. Для багатьох тоді це був шок. Адже її називали не інакше, як «газовою принцесою». А потім — зліт кар’єри. Вона — прем’єр-міністр. Він — у вигнанні. Єдиний за всю історію державний діяч України, який отримав політичний притулок у США.
Через 15 років Юлія Володимирівна опинилась у в’язниці. Арсеній Яценюк, який виступав сьогодні від імені об’єднаної опозиції, заявляє, що «Тимошенко обов’язково буде з нами». Але для цього, як відомо, опозиції треба як мінімум перемогти на найближчих парламентських виборах. Наскільки це реально? Що показав нещодавній Форум Об’єднаної опозиції? Як можна вирішити ситуацію з Тимошенко? Говоримо з народним депутатом Верховної Ради другого і третього скликань Олександром ЄЛЬЯШКЕВИЧЕМ.
— Олександре, на Форумі Об’єднаної опозиції було сказано багато красивих і, варто віддати належне, правильних слів. Було озвучено конкретну програму в разі перемоги на парламентських виборах. Але головне питання дня так і залишилося без відповіді — як опозиція планує виграти ці вибори?
— Особисто для мене Форум залишив складне враження. Річ у тім, що сам виступ Арсенія Яценюка був дуже яскравим. І він досяг своєї мети — сподобатися виборцям. Але, по суті, програмні заяви Арсенія Петровича носять дискусійний характер. З ним є про що сперечатися, з чим погоджуватися, що підтримати, одним словом, роботи для експертів (оцінити ступінь реальності і популізму слів) вистачить до кінця виборчої кампанії. На мій погляд, Яценюк виконав основне завдання — тепер, після дебюту на Форумі, він стає політиком, якого буде не просто допущено до президентських виборів, Арсеній Петрович стає потенційним лідером, носієм рейтингу номер один. Звичайно, за умови відсутності в цьому процесі Юлії Тимошенко.
— Що ви маєте на увазі під «допущений до виборів»? Ким?
— Всі ж прекрасно знають, у якому жахливому становищі сьогодні перебуває Юлія Тимошенко. В юридичному плані вона не має можливості балотуватися не лише на парламентські, але й на президентські вибори.
Те, що сталося в суботу на Михайлівській площі, мене дуже схвилювало. Окрім ритуальних звернень до Юлі та щирого виступу Євгенії Тимошенко, я не почув програмних дій щодо звільнення лідера опозиції з тюремного ув’язнення. Річ у тім, що Форум пройшов якраз після того, як міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова зробила дуже важливу заяву — про те, що відповідальність за здоров’я Юлії Тимошенко тепер лежить на німецькому громадянинові, її лікареві Лутці Хармсі.
Я б не хотів, аби мої слова матеріалізувалися, але я вимушений зробити цю заяву. На сьогоднішній день склалася така ситуація, коли певні сили зацікавлені в тому, щоб усунути Юлію Тимошенко і завдати нищівного удару по Президентові та його оточенню. Ці сили можуть провернути ситуацію так, що Юлія Володимирівна перестане бути об’єктом політичного процесу. Я кажу про найстрашніше — можливості летального кінця. Тому Арсеній Яценюк повинен був зробити головну заяву, причому на весь світ, що відповідальність за життя і здоров’я Юлії Тимошенко лежить на владі, яка має вжити всіх необхідних заходів, щоб уникнути всіляких провокацій і гарантувати безпеки найбільш рейтинговому політикові в Україні.
— Кому вигідний сценарій, про який ви говорите?
— Я свідомо не хочу конкретизувати, але, повірте, є внутрішні і особливо зовнішні сили, які в цьому зацікавлені. Тому цією своєю заявою я хочу зробити так, щоб подібний сценарій не був реалізований. Зацікавлених сил у дискредитації нинішньої ситуації так багато і вони настільки різноманітні, що неможливо вказати лише на одне джерело. Влада в особі чинного Президента не влаштовує багатьох як в Україні, так і за кордоном. Тому поява сакральної жертви просто прискорила б вирішення завдань для тих, хто не гидуватиме антилюдськими методами в досягненні своїх цілей.
Щоб уникнути ризиків, вже давним-давно в стінах парламенту мав з’явитися законопроект, який би передбачав у подібних випадках можливість ув’язнення під домашнім арештом. Причому в цьому має бути зацікавлена як опозиція, так і сама влада. Головне завдання опозиції — зберегти здоров’я і життя свого лідера. Головне завдання влади — зрозуміти нарешті, що зараз Тимошенко і Янукович це сіамські близнята. Якщо, не дай Боже, що-небудь станеться з Тимошенко, для Віктора Януковича все закінчиться сумно. Влада поки цього не розуміє, вона діє таким чином, що весь світ охоплює не просто подив, а стан шоку.
Є ще один метод, який могла б узяти на озброєння опозиція. Якщо її члени, депутати парламенту вважають, що проти їхнього лідера використовуються антиправові методи, у тому числі фізичне насильство, вони могли б піддавати представників влади своєрідній людській обструкції. Наприклад, не подавати їм руки, не звертатися до них з епітетом «шановний»... Тоді б можновладці розуміли, що вони діють аморально. Навіть капітан німецької збірної з футболу Філіп Лам заявив, причому, знаючи про Тимошенко лише з газет, що він би не подав руки людині, яка є керівником української держави. Чому представники опозиції до цього не додумалися? Замість цього деякі з них, відчуваючи спорідненість з представниками влади, навіть ходять на їхні світські заходи. Це так чи інакше створює дискомфорт у суспільстві, люди просто не вірять у щирість та серйозність опозиції.
— Чому, як ви вважаєте, Богатирьова зробила таку заяву?
— Заява Богатирьової якраз була дуже розумною. Раїса Василівна розуміє, що бути крайньою в цьому процесі, особливо для її друзів, а вона відкрито говорила, що Ринат Ахметов її друг, означає — підставити себе. Олігархічна війна не припиняється не лише в Україні, але й за її межами. На сьогоднішній день Ринат Ахметов є провідним олігархом України, тому його конкуренти могли б використати цю ситуацію для усунення крупного бізнесмена від впливу на процеси в країні. Давайте поставимо собі запитання: хто контролює медсестер, які наглядають за Тимошенко? Хто контролює введення тих чи інших препаратів? Тобто до фізичного усунення свого конкурента більш сприятливої ситуації, ніж нинішня, придумати складно. І кожен, хто розуміє це, прагне зняти з себе відповідальність. Але зняття відповідальності в цьому випадку означає збільшення ризиків для Юлії Тимошенко.
— Наскільки усвідомлюють ситуацію в опозиції?
— Хочеться вірити, що йдеться тільки про нерозуміння і недооцінку. Адже якщо припустити щось інше, то для опозиції це може закінчитись фатально. Їм необхідно нарешті зізнатися у своїх помилках. Я, наприклад, не знаю, чи вважають вони помилкою так зване таємне голосування з обрання спікера 2007 року, коли контролювався кожен бюлетень? Помилкою чи не помилкою є події 2007 року — блокування Конституційного Суду, вимога розпуску парламенту? Чи вважає опозиція помилкою позачергові парламентські вибори, що не відбулися 2008 року, коли вона не дозволила реалізуватися абсолютно законному указу Президента? А знамениті переговори з Партією регіонів 2009 року? Для мене це помилки, а для них? Я вже не говорю про обрання спікером Володимира Литвина, який за дуже багатьма критеріями не міг обіймати цю посаду. А принцип формування списків?
— До речі, Юлія Тимошенко в останніх своїх зверненнях до громадськості визнала помилки щодо списків. Невже щоб усвідомити свої «гріхи», опозиціонерам треба потрапити до в’язниці?
— Ті, хто був на Михайлівській площі, не відчувають усієї глибини допущених помилок, тому що доля залишила їх не просто на волі, а дала їм шанс реалізовуватися як політикам і державним діячам. Вони вже давно вичерпали ресурс на здійснення помилок. Будь-яка наступна помилка буде для них критичною. Сама Тимошенко, судячи з її інтерв’ю, це розуміє. Тому закликає не просто до роботи над помилками, а до конкретних дій, які переконали б суспільство у тому, що вони стають іншими. Ті ж, хто виступав на Форумі, цього поки що не усвідомлюють. Судячи з усього, сьогодні у опозиції могла скластися ілюзія, що курс акцій Закритого акціонерного товариства «Яценюк і компанія» різко пішов угору. В такому разі для них можуть виявитись пророчими слова Юлії Володимирівни, що через деякий час доведеться перестукуватися через стінку.
Поки я бачу декларації, які далеко не завжди відповідають реальним можливостям опозиції. Вона поки що не може ефективно захистити своїх лідерів, не говорячи про більш серйозні речі. Вони замахуються на вирішення проблем, які вимагають як мінімум 300 голосів у наступному парламенті. Тут два варіанти: або вони дуже наївні, або навмисне використовують цей прийом із тим, щоб показати виборцям упевненість у перемозі. Але я думаю, що вони й самі розуміють: на опозицію чекає перемога в пропорційній частині і негативний результат — у мажоритарній складовій. Переламати ситуацію може лише ретельний підбір кадрів. Потрібно насамперед відбирати людей, які готові до серйозної опозиційної діяльності, а не до хуліганства у вигляді блокування трибуни.
— Неоприлюднення списків говорить про те, що з підбором кадрів у опозиції якраз проблеми. Як ви вважаєте, чи здатна вона за час, що залишився, їх вирішити?
— Мені не хотілося б зараз звинувачувати опозицію, яка й без того опинилась у складному становищі. Але факт залишається фактом. Комерціалізація виборчих списків у 2006—2007 рр. багато в чому призвела до тих сумних наслідків, які відчула на собі сьогодні Юлія Тимошенко та інші представники опозиції. Якщо й надалі буде використано такий підхід, то списки ми побачимо в найостаннішу хвилину. Робиться це для того, щоб суспільство не встигло оцінити тих, хто туди потрапить. Хоча насправді списки в чорновому варіанті давно існують.
Опозиція наводить два аргументи, чому вона не відкриває списків. Перший. Вони говорять, що якщо ми завчасно засвітимо своїх представників, то влада почне проти нас страшні репресії. Це несерйозний аргумент. У влади достатньо способів і засобів, аби мати інформацію про потенційних опозиційних кандидатів — навіть раніше, ніж про це дізнається вся опозиція. Тому якщо влада захоче, вона в будь-якому разі здійснюватиме тиск на того чи іншого кандидата. А ось якби опозиція заздалегідь оприлюднила списки, будь-які дії з боку керівництва країни можна було б сприймати як боротьбу з опозицією. А поки остання цього не робить, влада може спокійно говорити: бачите, вони не відкривають списків, тому що не все добре з біографією у цих людей.
Другий аргумент. Опозиція говорить, що як тільки нинішні депутати не потраплять до списків або в єдині кандидати за мажоритарними округами, вони в кращому разі згорнуть свою опозиційну діяльність, а в гіршому — можуть перекинутися в число нині чинної парламентської більшості. Я порадив би опозиції провести серйозну, щиру розмову всередині своїх сил, щоб ті люди, які через ті чи інші якості не можуть бути представлені в наступному парламенті, знали свою перспективу.
Хто якісніше складе списки, виставить їх на обговорення, той має реальні шанси отримати серйозні рейтингові очки у вигляді збільшення результатів на майбутніх виборах. Нині, коли є величезна кількість розчарованих людей у політиках, відвертість кандидатів стала б на користь будь-якій політичній силі. Тим більше, якщо в списках будуть сильні в законодавчому плані люди.
— Важливий момент — контроль над виборами. На вашу думку, чи зможе опозиція захистити свій результат?
— Риторика, яка звучала на Форумі, носила більше образливий характер для влади. Людина, яка виступає з такою риторикою, повинна розуміти, як тепер відповідатиме влада. Я поки що не бачу, щоб хтось в опозиції виробляв механізми з захисту результатів виборів.
— Останніми роками ви не публічні. Швидше, в опозиції, та й у читачів виникає запитання — чим викликана ваша нинішня поява? Наскільки ви сьогодні орієнтуєтесь в українській політиці?
— Якщо я не публічний, то це не означає, що я не орієнтуюсь в українській політиці. Я з’являюсь тоді, коли розумію, що якщо не скажу якихось речей, це не тільки не прозвучить, але й не змінить ситуацію, яка розвивається за найгіршим сценарієм.
— Ви впевнені?
— Я вважаю, що у нас в країні надто багато декларацій, шоу, й практично немає реальних справ. Я хочу зовсім іншої якості політики. Політик має володіти і словом, і справою. Він має знаходити ключові слова, щоб переконувати населення й своїх політичних соратників у правильності своїх дій, уміти об’єднувати людей, щоб отримати кінцевий результат. І найголовніше, він має діяти. Я дуже песимістично дивлюся на те, що дії державних діячів і реальні дебати підміняються шоу, на яких звучить така кількість брехні й лицемірства, що якби поставити у цей момент туди детектор брехні, то він би вмить зламався.
Я тут, я готовий займатися конкретною справою, якщо це необхідно для тих чи інших учасників політичного процесу. Уже дуже давно настав час команд, які мають можливість через партійні списки й у мажоритарних округах добиватися цілей.
— Що ви можете запропонувати конкретно?
— Мене найбільше непокоїть процес дня голосування, підрахунок голосів і віддзеркалення дійсного волевиявлення громадян. Сьогодні члени виборчих комісій, умовно кажучи, стоять у черзі для того, щоб їх підкуповували. Ті, хто дуже хоче сфальсифікувати вибори і має серйозні фінанси для цього, може шляхом конкретних механізмів — переписування протоколів, вкидання бюлетенів — здійснити свої плани. Мінімізувати фальсифікації може лише відеофіксація всіх процесів. У реалізації такого Всеукраїнського центру відеофіксації, який міг би в режимі реального часу показати мільйонам громадянам, як проходить виборчий процес, я б міг посприяти. Тим паче що з певних причин така тенденція відеофіксації набула розвитку на терерах країн колишнього Радянського Союзу: почалося в Росії, продовжувалося у Вірменії.
У Росії рушійною силою такої практики був Володимир Путін, який через свої особисті причини, для зниження градуса конфліктності в суспільстві й для того, щоб було більше довіри до результатів виборів, пішов на державну програму фіксації виборів засобами відеоспостереження. Цю практику можна модернізувати (у Росії фіксувався не весь процес) і застосувати в Україні. Йдеться про відеофіксацію не лише процесу голосування, а й підрахунку голосів, оголошення результатів, підписання протоколів. Переконаний, хоча проект і дорогий, він потрібен як опозиції, так і владі, тому що ті ризики конфліктності, які тією чи іншою мірою існують сьогодні й збільшуватимуться, несумірні з наслідками. Ідея відеофіксації зняла б міру напруженості. Для суспільства це надзвичайно важливо. Хоч би якими були підсумки виборів, воно б зберегло культуру, традицію відносної демократичності проведення виборчого процесу, що важливо навіть не для нинішньої ситуації, а для майбутніх виборів, які, я абсолютно переконаний, відбудуться після 2012 року через дуже короткий час.
— Соціологія свідчить, що реальні перспективи пройти до парламенту також має партія «УДАР» Віталія Кличка, якого, до речі, не було на Форумі. Як ви оцінюєте його шанси?
— Для того, щоб з’являтися на таких форумах, треба до цього отримувати відповіді на конкретні запитання. Якщо вони об’єднаються, то як вони співпрацюватимуть? Таких відповідей, як я розумію, немає. Тому просто приходити, щоб бути ширмою, для Віталія Кличка не має жодного сенсу. З другого боку, немає й жодної користі, тому що його неприхід на Форум викликає роздратування з боку учасників. Тому він обрав досить розумний, щоправда неоригінальний, спосіб — письмове вітання.
Віталій Кличко, як решта суб’єктів, має насамперед думати зараз над виборчими списками. Особливо до цього його підштовхує яскрава риторика Арсенія Яценюка. Змагатися з ним у плані публічності, агресивності для Віталія Кличка сьогодні було б нерозумно. А от представити в своєму списку людей, які дозволяли б сказати, що в Україні є яскраві політики, це був би найсильніший хід, який дав би добрий ефект.
— Наприклад.
— Я здивований, що політичними силами сьогодні не затребувані фігури, які тією чи іншою мірою змогли б підсилити будь-який список. Це люди з величезним досвідом. Їх багато. Мені дивно, чому сьогодні за такими людьми не бігають представники тих чи інших політичних сил?
— А за вами бігають?
— Якщо такі пропозиції надійдуть, я їх дуже серйозно розглядатиму. Виходячи з того, чим конкретно я б міг допомогти тій чи іншій політичній силі, наскільки ця допомога необхідна і яким чином я зможу реалізувати своє бачення процесів у наступному парламенті.
Ці вибори вже зараз можна назвати недемократичними. Як вони можуть бути демократичними, коли від початку опозиція й влада перебувають у нерівних умовах. Коли в нас Генеральна прокуратура виступає в ролі медичних працівників, що діють під девізом: немає здорових людей, є недообстежені. Генпрокуратура займається кожним з опозиціонерів, аби провести комплексне обстеження й надати цей рентген суспільству, забуваючи про те, що крім опозиції є ще сама влада, де рентгенівські знімки можуть бути якщо не такими самими, то з небезпечнішими захворюваннями.
— Щодо «комплексного обстеження» Тимошенко. У інтерв’ю «Дню» від 2007 року ви сказали, що «на жаль, далеко не завжди слова Юлії Тимошенко відповідають її реальним вчинкам»...
— Давайте домовимося з вами про те, що на тему Тимошенко, зокрема і її команди, ми поговоримо пізніше. 1997 року я був єдиним соратником Тимошенко в парламенті, тому знаю досить багато про ті події. Одним словом, мені є про що сказати. Зараз я хочу взяти паузу. І поки непублічно впливати на дії тих чи інших політиків для врятування життя Тимошенко. А от від поведінки й дій цих політиків багато в чому залежатиме характер майбутніх конфліктів в Україні. Чи стануть вони фатальними.
