У зв’язку з ініціативами про скасування політреформи регіонали зараз усіляко лякають поверненням до часів Кучми. Однак реверс назад малоймовірний. Принаймні таку думку висловив у інтерв’ю інтернет-виданню «Главред» (www.glavred.info) міністр юстиції Олександр ЛАВРИНОВИЧ, уривки з якого мы вам пропонуємо.
— Олександре Володимировичу, за яких умов урядова й президентська команди розпочнуть працювати нормально?
— Це можливе у двох випадках. Перший і більш точний — коли буде змінена конституційна модель, де не буде іншої інституції, яка претендуватиме на керівництво виконавчою владою. Другий, менш вірогідний спосіб, — коли всі відповідальні державні особи неухильно дотримуватимуться права. Але зараз це малоймовірно.
Найбільш реальні можливості для внесення змін до Конституції виникають тоді, коли в державі складається кризова ситуація, як це було в 1996-му, в 2004-му.
— Як ви вважаєте, чи є зараз необхідність вносити зміни до Конституції?
— Природно, що та модель, яка сьогодні закріплена в Основному Законі, очевидно для всіх, є такою, яка може розглядатися як перехідна. І має бути вироблена позиція, яку підтримають дві третини парламентаріїв, яка дозволить пройти шлях далі — від моделі президентської до моделі парламентської. Або як варіант — реверс назад.
— Ви не виключаєте цього?
— Я цього не виключаю, хоча й вважаю малоймовірним. На мій погляд, має відбутися перехід до парламентської республіки в Україні, де буде один головний центр виконавчої влади й де глава держави виконуватиме лише йому властиві функції.
— Сьогодні від політиків iз «Нашої України» можна почути заяви про нелегітимність прийнятого 8 грудня 2004 року в «пакеті» закону №2222 і, відповідно, ініціативи про його скасування. Це можливо з правового погляду?
— Неможливо це зробити, й не лише щодо закону з чотирма двійками, але й щодо будь-якого закону про внесення змін до закону, тому що цей акт живе лише до моменту набуття чинності, після цього він стає складовою єдиного закону. Це має відношення не лише до Конституції, а й до всіх законів без винятку.
З правового погляду, це питання, яке взагалі не повинне виникати. Можна проводити багато аналогій: чи можете ви зробити собі пластичну операцію, змінити свою зовнішність, потім передумати й сказати, що ці зміни вважати недійсними, але автоматично нічого не відбудеться — потрібно робити наступну пластичну операцію.
— Але якщо представлення до КС про скасування політреформи буде подане, чи робитиме Кабінет Міністрів щось у відповідь?
— Якщо ви говорите про те, щоб переглянути частину Конституції й щоб КС визнав неконституційними норми Конституції, то вже постановка питання сама по собі абсурдна по суті. Тому йдеться про політичну акцію, й зрозуміло, що Кабінет Міністрів у таких акціях не бере участi.
Залишається сподіватися, що Конституційний Суд також не стане знаряддям таких суто політичних кроків. Адже хочеться, щоб у нас був Конституційний Суд, тому що, якщо ви пам’ятаєте, після кількох неправових рішень, прийнятих попереднім складом КС, півтора року суд не працював. Не хотілося, щоб цей прецедент повторився, хотілося б, щоб у нас був орган конституційної юрисдикції, який керується нормами права й вивчає закони, укази й постанови на відповідність Конституції, а не намагається змінювати норми самої Конституції.
— Представник Президента у ВР Роман Зварич не виключав можливості, що розроблений конституційною комісією проект закону про вдосконалення Конституції може бути винесений на затвердження через всеукраїнський референдум, тобто в обхід парламенту. У такому випадку чи буде таке рішення легітимним?
— Тут все досить зрозуміло, якщо хтось із шановних правознавців вважає, що можна десь приховати наміри, але ж є очевидні речі. Звичайно, існує шлях, щоб в Україні була нова Конституція. Наголошу — не зміни до Конституції, а нова Конституція.
— Нова Конституція може з’явитися за допомогою референдуму?
— Нова Конституція може з’явитися шляхом всенародного голосування як визнання того, що головний закон країни, безумовно, може бути ухвалений на всенародному референдумі. Саме про це йдеться, тому що жодні зміни до Конституції не можуть бути внесені через референдум, оскільки для цього існує процедура, яка передбачає винесення таких змін на референдум після голосування двома третинами парламенту.
Однак маю сумнів, що без Верховної Ради він може бути прийнятий. По-перше, тому що необхідний закон, який регламентує процедуру проведення референдуму, а без парламенту його ніхто не ухвалить. Чинний закон про всеукраїнський референдум не має живого місця, щоб його можна було використовувати. Він прийнятий ще 1990 року, й навіть інституційно його не можна прив’язати до сьогоднішніх реалій.
По-друге, це можна проводити тоді, коли є згода політичних еліт або функціонуючих на той момент органів державної влади.
— Сьогодні є згода політеліт?
— Сьогодні — ні. У А яякщо нi, можливим є, з одного боку, рішення Верховної Ради про винесення на референдум проекту нової Конституції, а також рішення Президента про винесення іншого тексту Конституції. І що буде в результаті? Це називається безвідповідальністю державних діячів, які беруть у заручники власний народ.
— У такому випадку, сьогоднішні ініціативи є засобом політичного тиску або щирим наміром дійсно вдосконалити Конституцію?
— Щодо намірів, то щирості тут я не бачу взагалі. Що ж до політичного тиску — можливо. Якщо ж це тверезий розрахунок, то тут, як мінімум, не до кінця зважено наслідки таких політичних підходів.
— Що буде, якщо представлення до КС з боку народних депутатів таки буде направлене з вимогою про скасування так званого закону 2222 унаслідок порушення процедури його прийняття й Конституційний Суд визнає його неконституційним?
— Конституційний Суд має право на оцінку дотримання процедури, визначеної в Конституції України. І КС кілька разів своїм рішенням визначав, що мається на увазі. Що закон приймався на пленарному засіданні ВР й голосували за нього народні депутати особисто. Інших позицій немає.
— Президент ініціював створення конституційної комісії. Чи ввійдуть туди члени уряду?
— Представники Кабінету Міністрів у цьому випадку братимуть участь у роботі комісії, яка створена органом, що має на те повноваження, визначені Конституцією. Єдиним органом, який має право вносити зміни до Конституції, є Верховна Рада України. І якщо до складу такої комісії запросять представників уряду, вони братимуть участь в її роботі.
Звичайно, Президент є не просто суб’єктом законодавчої ініціативи, він має право також вносити свої пропозиції щодо внесення змін до Конституції. Зрозуміло, що він може створити будь-який конституційний орган для себе, який допоможе йому сформулювати його пропозиції. У цьому випадку в Кабінету Міністрів є право законодавчої ініціативи, але що стосується змін до Конституції, то Кабмін таких повноважень не має. Тому, на мою думку, Кабмін розгляне пропозицію парламенту, якщо така буде, про участь у роботі спеціальної комісії, якщо така буде створена у ВР.
— Ви сказали, що немає згоди серед політичних еліт з приводу політреформи, а отже, єдиної думки, якої бути Україні — парламентсько-президентською, президентсько- парламентською чи парламентською республікою. Чи варто взагалі чіпати Конституцію, якщо безпосередньо політелити не можуть визначитися з державним устроєм?
— Кожний громадянин і політична сила мають право пропонувати, писати, переконувати й аргументувати. Щодо можливості прийняття фінального рішення — я вже відповів.
— Що вас особисто більше за все обурює в нинішніх заявах політиків з приводу внесення змін до Конституції?
— Обурююся, коли хочуть силовими, неконституційними, неправовими методами змінювати за фактом право відносини в державі.
— На вашу думку, що сьогодні більш реально — внести зміни до Конституції чи прийняти нову?
— Внесення змін до Конституції є процесом дуже складним, але можливим. Спроби прийняти нову Конституцію України — це сьогодні шлях до громадянського конфлікту й великих питань з приводу майбутнього України взагалі, тому що сьогодні демонструються, очевидно, різні погляди на організацію державної влади в Україні. Якщо винести на розсуд людей ці два документи, то ми забезпечимо конфлікт громадян України між собою й використання тих владних важелів, які має кожен з органів влади.
Я не знаю жодної успішної країни, яка на десять років відмовлялася від ухваленого нею Основного Закону, виносячи на затвердження абсолютно новий. Особливо в умовах, коли не врегульоване питання, хто може вносити такі пропозиції, за фактом цим можуть скористатися ті, в кого є легітимний мандат від українського народу — народні депутати ВР і Президент України.
