Переддень телесезону 2002—2003. Чого від нього чекати глядачам, якими будуть у ньому позиції і пріоритети вітчизняних телеканалів — у інтерв’ю «Дню» керівника двох телеканалів — українського «1+1» і російського СТС Олександра РОДНЯНСЬКОГО.
ГОНКА ЗА ЛІДЕРОМ. ПОЗАРИНКОВИМ
— Які особливості, по-вашому, майбутнього телесезону в Україні? Як їх буде враховувати «1+1»?
— З одного боку, у мене є відчуття «дежа вю», яке я переживаю вже всьоме: початок сезону, нові проекти і нові програмні рішення. З другого боку, це може бути останній телевізійний сезон у системі колишньої конструкції ринку, коли є два телеканали-лідери і ешелон мережевих каналів, який рухається з великим відривом. Тенденція така, що «мережі» будуть набирати, а «великі» канали, звичайно, будуть втрачати. Ця тенденція універсальна і стосується всіх ринків без винятку. Питання полягає в темпах і якості програмування. Тому для кожного каналу існує своє завдання. «1+1» його для себе завжди формулював як гонку за лідером, але лідер для нас — позаринковий. Нам обов’язково потрібно зробити телебачення, яке — і це парадокс нашого українського ринку — своєю якістю виявилося б конкурентоспроможним не стільки на власному ринку, скільки на ринку сусідніх країн. Насамперед — російському, оскільки український телеринок — і в цьому може переконатися кожен — прозорий і відкритий для всіх російських каналів. Виходячи з того, що глядач голосує кнопкою, а не розумінням того, що такий-то канал свій, а такий-то — чужий, то реально конкурувати потрібно з якісним продуктом, виробленим не стільки в Україні, скільки в Росії. У зв’язку з цим особливістю сезону є те, що більшість каналів будуть презентувати мережі мовлення, що представляють собою спробу балансу між програмним продуктом: російським, у дуже невеликiй мiрі — західним (аудиторія від нього втомилася) і власного виробництва. Конкурентна боротьба розгорнеться на майданчику цього балансу і якості власного виробництва. — Що тоді із програм власного виробництва ви припасли? — Для «1+1» принципова якість. Розуміючи, що основні тенденції ТБ сьогодні перейшли в стадію високотехнологічного виробництва і те, що сам по собі український ринок навряд чи у великому обсязі за винятком поодиноких проектів у змозі забезпечити виробництво подібних програм (при цьому завдання конкуренції не знімаються), ми прийшли до моделі спільного виробництва — партнерської. Її ми почали апробувати ще три роки тому. І цього року виходимо в ефір з величезним обсягом програм, зроблених спільними зусиллями «1+1» і СТС як партнерів, що об’єднали виробничі, фінансові, творчі зусилля. Наші проекти представляють абсолютно різні, часом діаметрально протилежні жанри — від «Гарему» до «Останнього героя-2». Я абсолютно впевнений в успіху кожного із них, особливо «Гарему», тому що його робила виробнича група «1+1» за креативною і драматургічною участю московських партнерів, тоді як «Останній герой-2» робила московська група за участю українських гравців і за нашої креативної участі. Серед наших нових програм і лідер сучасного високотехнологічного виробництва, яке на АВС у цьому році замінило «Хто хоче стати мільйонером» — «Крісло».
Крім того, ми розвиваємо своє брендове телебачення — і програми «Без Табу» Ольги Герасим’юк, і «Я так думаю» Ганни Безулик, і «Подвійний доказ» Анатолія Борсюка і Дмитра Корчинського. Вони, змінюючись, зберігають актуальність змісту. Так само, як і «Остання барикада» спробує інакше побудувати свої діалоги, але це принципові речі.
Я назвав би провокативне шоу «Великий куш» з Отаром Кушанашвілі в ролі ведучого, щоденний комедійний клуб «О пів на шосту», створюваний кращими комічними командами із Києва, Москви, Єревана, Тбілісі. Я багато чого не назвав із того, що робиться. Напевно, за обсягом і якістю виробленого продукту це буде для нас найбагатший сезон за останні декілька років.
— Від чого відмовляєтеся?
— Тільки від «Останнього мільйона». Він себе вичерпав у тому варіанті, у якому він існує, але ми дуже вдячні цій програмі. Вона була нашою гордістю з погляду вміння робити високотехнологічне телебачення. У той же час з’являється чудове шоу Олександра Цекала «Побачення наосліп». У цілому, «1+1» стає дедалі енергетичнішим і безкомпромісним у боротьбі за глядацьку увагу. Ми не хочемо опускатися нижче планки, ми хочемо боротися за професійний і культурний склад, але ми розуміємо, що сучасне телебачення може і зобов’язане дозволяти собі значно менш консервативні ходи.
— Багато нових проектів приречені на успіх уже тому, що вони розважальні...
— А ми й робимо розважальне телебачення. Будь-яке телебачення, що претендує на глядацький успіх, а значить, економічний результат, — розважальне. Всі інші розмови вважаю не більш ніж лукавством. Інша справа, що до поняття розважального ТБ ми включаємо значно ширший спектр жанрів і програм, ніж гумор і вдалий кінопоказ. Це і журналістика, і повноцінні авторські програми, здатні репрезентувати певний рівень залученості компанії до важливих суспільно-політичних, соціальних контекстів. Компанія, що претендує на лідерство в національному телеефірі, не може задовольнитися лише статусом виключно розважального ефіру. Тому ми говоримо про баланс.
«У МОСКВІ ПОТРІБНО ДІЯТИ АГРЕСИВНО І КОМПЕТЕНТНО»
— Ви називали особливістю сезону велику кількість російського продукту. Чи не боїтеся, що «1+1» будуть дорікати у підтримці російської експансії, крім того — зрозуміло, що з екрану буде звучати багато російської мови...
— Я в принципі нічого не боюся. Посада передбачає готовність до ризику. І якщо ми для себе вирішили, що претендуємо на статус лідера, то змушені рахуватися з уподобаннями аудиторії (навіть при тому, що ми багато в чому їх диктуємо). Інакше це безвідповідальна позиція стосовно тих, хто дав можливість відбутися цьому телевізійному каналу. В усьому іншому, всі ці розмови, які ви вважаєте можливими, провокуються досить невеликою групою, як правило, анонімних авторів на інтернет-форумах — людей, не здатних продемонструвати якусь альтернативу. Так, можливе створення «нішевого» україномовного і серйозного телевізійного ЗМІ. Але «1+1» канал-лідер. Тоді потрібно або кардинально змінити «1+1», відмовившись від статусу лідера, або створити ще один канал (я вважав би це правильним), який будувався б на концепції україномовного журналістського мовлення. На «1+1» працює команда компетентних менеджерів, які за допомогою дуже простих запитань і відповідей на них рухають компанію до успіху. На даному етапі всі задоволені її розвитком. Вона чудово провела літо і входить у новий сезон з масою нових проектів, і ми впевнені у своєму лідерському статусі. Відповідати на всі критичні зауваження, напевно, неможливо, хоча ми враховуємо їх. Тому ідея програмного балансу, про який уже говорив, є головною. Якби ми в усьому виходили із цифр рейтингів, у нас би ніколи не було ні авторських документальних проектів, ні дебатних шоу і навіть новини не займали б так багато місця, а був би один випуск новин, як це роблять на RTL (Німеччина). Про канал варто судити за тими правилами, які закладені в базисі. Було б дивно уявити, що Рональд Лаудер і партнери вирішили зробити якийсь збитковий засіб масової інформації для власного задоволення. Це серйозне підприємство, розраховане на комерційний успіх.
— Не секрет, що з вами на СТС працює ваша тутешня команда. Як її творчий потенціал співвідноситься з потенціалом команд московських каналів?
— Не вся, а лише невелика частина команди, тому що я завжди вважав, що в Україні настільки великі перспективи для розвитку, що якимось чином піддавати ризику компанію я б не хотів. Команда «1+1» працює на своєму місці. Лише декільком людям, у яких був потенціал подальшого росту, амбіції, а крім того — можливість поєднання діяльності між СТС і «1+1», я запропонував попрацювати в Москві. Там значно більш жорстка конкуренція, компетентне професійне середовище, освічені і треновані менеджери. По-моєму, лише частина українських професіоналів здатна інтегруватися в російський контекст. І боюся, що велика частина такого роду людей — я буду нескромним — працює на «1+1». Відверто кажучи, у Москві дуже складно працювати — часу на роздуми немає, потрібно діяти дуже швидко, жорстко, агресивно і компетентно. Вісім конкуруючих між собою каналів — це дуже серйозні команди — і менеджерські, і авторські, і журналістські, де немає слабких і непрофесійних людей.
— Чи відчуваєте ви різницю між українською аудиторією і російською?
— Так, і чималу. Російська аудиторія значною мірою успадкувала радянські смаки. У ній менше відбулося розтабуювання такої цілком сакральної теми, як свята, настільки важливі для телевізійного програмування, як, скажімо, 9 Травня чи 7 Листопада. Але в цьому є певна сила. З одного боку, існує більш консервативна аудиторія — і її більше, і значна її частина живе далеко від центру. З другого боку, телебачення там емоційно більш поєднане з російськими політичними державними контекстами. Це відчувається в усьому. Хоча коли в сюжеті про тих, хто розбився у вертольоті, родина загиблого говорить, що «ми — родина патріотів», то мені це ріже слух. Але я розумію, що для державної ідеологічної конструкції ці речі дуже важливі і ними не розкидаються. І з цього погляду, аудиторія успадкувала радянські традиції телеперегляду, тому російське телебачення є частиною громадського життя, навіть якщо відбиває інтерес певних політичних груп. Там як і раніше добре йде старе радянське кіно, радянські серіали б’ють американські блокбастери. Що важко сказати про Україну. Ми тут значно відірвалися від того середовища. І я не можу сказати, що добре, а що погано в цьому випадку, але це реальна картина російської аудиторії. І при цьому в Росії є величезний обсяг сучасного телепродукту — експериментального, авангардного, сильного, з несподіваними персонажами, яскравими інтонаціями, рішеннями. І в цього продукту є своя сегментна аудиторія, якої в Україні, на жаль, немає.
75% ПОЗАТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
— Де вам простіше працювати? Де більше відчувається вплив нетелевізійних аспектів?
— В Україні. У Росії я займаюся винятково телебаченням. Я протягом цих трьох місяців не вів жодної розмови, не пов’язаної з телебаченням. Саме завдяки цьому вдалося поставити на ноги 11 великих проектів, замінивши практично все виробництво, що було всередині СТС. Акціонери каналу із самого початку позиціонували ситуацію як суто професійну. Новому менеджменту дали в руки всі ключі для налагодження дії телевізійного механізму. Тоді як в Україні близько 75% часу іде на позателевізійну активність. Що мене найбільше дратувало і дратує в нашій дійсності. Хоч це безперечна частина процесу, і відповідальність керівника — утримувати комунікації iз зовнішнім світом для підтримки стабільності розвитку компанії. А інакше як? Але в Росії цей етап пройдено рокiв зо три тому. І думаю, що головна відмінність російського телеринку від українського полягає в тому, що фінансові групи в Росії, яким належать ті чи інші ЗМІ, вкладають у них гроші, виходячи з економічних перспектив не менше, нiж із перспектив політичних. Це принципова річ. У нашому випадку ми вже сьогодні відчуваємо віддалені громи майбутніх виборів. Очевидно, що цей сезон буде багато в чому висвічувати політику і той політичний конфлікт, що стане основною драматургією майбутнього року — і політичного, а отже, і телевізійного. Оскільки в Україні все більш непередбачене, ніж у Росії. Там, мені здається, вступили в зону передбачуваної політики, і навряд чи хтось сумнівається, що російська влада зміниться протягом найближчих шести— семи років, а це означає, що всі займатимуться іншими справами, а не політикою. Ситуація України, з огляду на ту обставину, що, як завжди, багатьом хочеться уявити себе на місці основних політичних гравців, ще ускладнена й елементом нестабільності команди. Постійно спостерігаємо трансфери гравців: недавні гравці провладної команди раптом виявляються в опозиційній команді. Це важко собі уявити в Росії. А у нас це відбувається дуже легко. Більше того, це є предметом торгу, впливу на ЗМІ. І особливо «чарівно» для мене звучать слова М. Томенка (глава комітету ВР із питань свободи слова. — Ред. ), який говорить, що в ситуації конфлікту навколо «1+1» вони не зможуть підтримати канал у випадку, якщо «1+1» не змінить редакційної політики. Ці слова більш ніж наочно формулюють суть політичних процесів, що відбуваються сьогодні. Саме тому вважаю, що українській політиці потрібно ще кілька років для того, щоб усвідомити свою справжню роль. І це відбуватиметься доти, поки така велика кількість дорослих хлопчиків не перестане грати в дитячі ігри, а займеться реальним бізнесом і справою. І доти телебачення буде страждати і залишатися дитячою іграшкою в руках цих персонажів, які не зовсім визначилися в житті.
НЕ-ЧИСТІ ІГРИ
— Чи є якісь зрушення в судовому розгляді стосовно ліцензії «1+1»? Чи проявилися закулісні гравці? Які кроки з можливих у нинішній ситуації робить канал для того, щоб вберегти себе в майбутньому від подібних позовів?
— Ми хочемо раз і назавжди поставити всі крапки над «і» й сподіваємося, що наступне засідання суд пройде прозоро і приймуть мотивоване рішення (перше слухання у Вищому господарському суді України по касаційній скарзі «Студії «1+1» відбудеться сьогодні. — Ред. ). Я вже неодноразово говорив, що рішення стосовно ліцензії «1+1» має економічні мотиви, і розглядаю його як спосіб тиску. Пропозиції про купiвлю каналу були і є, і вони нібито частково пов’язані, а частково і не пов’язані з цим. Ми не мали і не маємо наміру продавати компанію через безліч причин, серед яких не останніми є перспективи її розвитку. Я вважаю, що на нинішньому етапі розвитку українського суспільства можна сміливо заявити, що право власності священне. Функція держави — захист права власника. Так, функції підприємства — існувати в системі координат, обумовлених державою, і за правилами гри, цією державою встановленими. «1+1» — лояльний і законослухняний учасник процесу, він дотримуватиметься всіх рішень, сподіваюся, прозоро прийнятих судовою владою. Але думаю, що відносини з державою — це одне, а з іншими гравцями, які зазіхають на право власності, — це інше. Для таких випадків є більш точне визначення — шантаж. Не називаю конкретних імен, хоча розумію, що люди можуть образитися і взяти на свій рахунок мої слова. Думаю, що ті, хто цим дійсно займається, зрозуміють, кого я мав на увазі. Єдиний спосіб вирішити ці проблеми — це виграти, подати на прозорих умовах на тендер на 24-годинну ліцензію на своїй частоті й, відповідно до всіх обумовлених процедур у Нацраді з питань ТБ і РМ, спробувати одержати її. Тому що ніхто, крім «1+1», на мій погляд, не може запропонувати на цій частоті виразний програмний продукт, серйозні плани розвитку, підкріплені фінансово. Все інше — не більше ніж не зовсім чисті ігри з використанням навколополітичних інструментів і в тому числі конкурентного зразка. Тому я завжди противився порівнянню «1+1» із НТВ чи ТБ 6. Це не політична ситуація. Це не боротьба якогось опонента влади із самою владою. Це очевидна спроба поборотися за частоту. І водночас я радий, що ця ситуація відбулася. Я зміг переконатися, як по-різному поводяться люди і насамперед — колеги- журналісти. Хочу подякувати «Дню» і всім, хто не тільки підтримав, а й дав можливість виразно висловитися та зі своєї сторони розібрався в ситуації. Насправді все зводиться до простого запитання, хто робить реальне телебачення, реальну журналістику чи реальну справу. І друге — хто при цьому існує в рамках людських і моральних принципів.
