На тлі парламентських перипетій та суперечок навколо того, хто саме з «нашоукраїнців» може зайняти за списком місце покійної Ярослави Стецько у Верховній Раді, VII з’їзд Конгресу українських націоналістів пройшов майже непоміченим. Не викликало великого резонансу і обрання 234-ма голосами новим головою КУН близького до бізнесових кіл «Нашої України» (на час минулорічних парламентських виборів — голови спостережної ради ДП «Добромиль — Київ») сорокарічного народного депутата Олексія Івченка. Головний відтепер «кунівець» посідав у виборчому списку «НУ» 57 позицію, і досвід публічної діяльності в нього поки що невеликий. Проте важливіше, що новообраний лідер «оголювати крайнє праве поле вітчизняного політикуму», за його словами, не поспішатиме, навіть заради створення єдиної партії на базі «Нашої України». Детальніше про подальші плани нового керівництва КУН — у інтерв’ю кореспонденту «Дня».
— Для багатьох обрання Олексія Івченка новим головою Конгресу українських націоналістів стало несподіванкою...
— Для багатьох, можливо, це й було несподіванкою, але для мене — ні. Як своє обрання, так і передумови до нього я, в якійсь мірі, передбачав. Можливо, тому, що вже після відходу від нас пані Слави з регіонів почали надходити пропозиції саме мені очолити Конгрес. І це не було безпідставним. Адже останні кілька років ми з пані Славою тісно співпрацювали, і вона на час своєї відсутності доручала мені представляти інтереси КУН у політраді блоку «Наша Україна». Вважаю, «кунівці» підтримали мою кандидатуру не з огляду на наші з пані Славою відносини, а завдяки проведеній мною роботі у Конгресі.
— Про яку саме роботу йдеться?
— Я за дорученням пані Слави відповідав за розширення й розбудову партії, зокрема на Східній Україні, її структурування. Буквально за останній рік у східних областях (де ще донедавна позиції КУН були не досить сильними) зареєстровано велику кількість партійних районних організацій та сільських осередків. До прикладу, в Донецькій області сьогодні зареєстровано 45 райорганізацій, у Дніпропетровській — 56, у Запорізькій — 38. За цей період лави Конгресу значно поповнилися інтелігенцією, підприємцями, зокрема фермерами зі східних областей.
— За свідченнями очевидців, присутній у президії сьомого з’їзду КУН лідер «Нашої України» певним чином протегував вам...
— Ми з Віктором Андрійовичем неодноразово зустрічалися і проводили консультації щодо ситуації в партії ще задовго до з’їзду. А щодо протегування Віктора Андрійовича можу сказати, що я особисто просив його не називати жодних прізвищ, і особливо не називати моє. По-перше, я був переконаний у результаті, а тому не потребував додаткової допомоги. А те, що я зустрічав і проводжав його на з’їзді, як і те, що він сидів поруч зі мною у президії, є абсолютно логічним. Адже я, з одного боку, представляв Конгрес у блоці «Наша Україна», а з іншого — був обраний політрадою головою організаційного комітету по проведенню сьомого збору. Як відомо, саме політрада висунула мою кандидатуру. Та, окрім мене, було ще троє кандидатів: народний депутат Євген Гірник, член головного проводу Сергій Жишко та мер Самбора, член районного проводу КУН у Львівській області Тарас Тершовчин. Останній вже на з’їзді зняв свою кандидатуру на мою користь, хоча, відверто кажучи, ми не домовлялися про це. Інші кандидати йшли до кінця, але результат вам відомий. Своїм заступником я запропонував бути одному із кандидатів, Євгену Гірнику.
— Однією з провідних думок вашої, скажемо так, інавгураційної промови стала теза про переосмислення завдань Конгресу. Що, на вашу думку, має стати першочерговим завданням на шляху виходу з наявної в КУН кризи?
— Останнім часом Конгрес українських націоналістів займав не таку потужну позицію на правій частині українського політикуму, яку міг би займати. Це, на мою думку, зумовлювалося кількома факторами. Як відомо, практично весь останній рік пані Слава перебувала в лікарні, і ніхто не міг, та й не мав права брати на себе відповідальність за ті чи інші рішення партії. Тож певний період КУН перебував у дещо аморфному, «підвішеному» стані. Виходячи з цього я, як голова партії, вважаю сьогодні першочерговим завданням розбудову Конгресу українських націоналістів до розмірів потужної загальноукраїнської партії.
— На початковому етапі створення «Нашої України» КУН не запросили до числа засновників блоку, серед яких були РУХи, ПРП тощо. Ще в жовтні 2001 року, задовго до парламентських виборів, пані Слава сказала: «Якщо нас не хочуть, то й не треба, ми можемо і не бути в «Нашій Україні». Силою вдиратися не будемо». На яких позиціях стоїть сьогоднішнє керівництво КУН?
— Ми повинні іти разом, у блоці з «Нашою Україною», і це моя позиція. Інше питання, яку роль відіграватиме КУН всередині блоку. На мою думку, наше місце там — як однієї з домінуючих правих партій.
— Чи є ймовірність того, що Конгрес, йдучи у фарватері блоку «Наша Україна», поступово дрейфуватиме у бік правого центру? І хто тоді представлятиме правий сектор української політики?
— Конгрес українських націоналістів у жодному випадку не відійде від ультраправих позицій. Зрештою, ми не маємо права зрадити свій електорат. Тому як сповідували, так і будемо сповідувати, а в подальшому утверджувати крайні праві позиції на принципах національної державності та титульної української нації.
Чи будемо далі йти у фарватері блоку? Якщо йдеться про громадсько-політичну організацію на базі «Нашої України», то Конгрес однозначно буде входити до її складу. Однак КУН не вливатиметься у перспективі в єдину партію, а буде самостійною її складовою. Адже партія, яка буде утворена із блоку «НУ» (швидше за все, уже після президентських виборів), об’єднуватиме як ліво-, так і правоцентристів, однак не буде крайньою правою партією, на що претендує Конгрес українських націоналістів. Тож, думаю, недоцільним буде, ліквідувавши КУН, оголити крайнє праве поле нашого політикуму.
Якщо єдиної партії не буде, то ми, з огляду на наступні парламентські вибори, або ж об’єднаємося з кимось, або ж підемо самостійним фронтом. Думаю, швидше за все, будемо об’єднуватися з тими партіями правого спрямування, які матимуть відповідні потуги на момент наступних парламентських виборів. У тому, що такі потуги матиме Конгрес, я не сумніваюся. Швидше за все, — навіть якщо єдиної партії на базі «НУ» не буде, — сформується правоцентристський правий блок, домінуючою силою в якому буде Конгрес українських націоналістів.
— Як, на вашу думку, узгоджується бізнесова діяльність з політичним радикалізмом?
— Якщо ви маєте на увазі мене, мушу сказати, що вже давно не займаюся бізнесом, хоч відбувся як підприємець і пишаюся цим. На сьогодні я займаюся виключно політикою.
— Але ж ще буквально до виборів 2002-го ваша робота, як вказано в біографічній довідці народного депутата, була пов’язана з бізнесом...
— Не зовсім так. Моя діяльність була пов’язана і з роботою в КУН. Окрім цього, я працював радником у віце-прем’єра Пинзеника та тоді ще прем’єр-міністра Ющенка, — що також розцінюю як політичну, а не підприємницьку діяльність.
— Ви, як представник бізнесових кіл у блоці, відчуваєте на собі тиск з боку влади по лінії бізнесу, про що йшлося в численних заявах «Нашої України»?
— Є, звичайно, відповідна упередженість у ставленні каральних органів. Були, скажімо, випадки, коли тиск з боку влади можна було розцінювати саме як політичний. Але що стосується особисто мене, то я в цих випадках не ставив питання ні на фракції, ні перед лідером із закликом захищати мене від свавілля каральних органів, а практично завжди вирішував все самостійно. І вирішував тому, що не робив нічого такого, за що мене можна було покарати відповідно до чинного законодавства.
— Цікаво, а що привело вас до КУН?
— У 1998 році я йшов на вибори як позапартійний по Надвірнянському мажоритарному округу Івано-Франківської області. По тому ж округу йшла і пані Слава Стецько, але як по мажоритарному округу, так і за списком Національного фронту одночасно. У результаті із 17 кандидатів на окрузі пані Слава отримала перемогу, а я прийшов другим. Зважаючи на цей факт, дехто «закидав», мовляв Івченко не може бути головою Конгресу, тому що йшов проти пані Слави на мажоритарному окрузі. Але ми вели толерантну по відношенню одне до одного виборчу кампанію. І саме тому вже після виборів пані Слава запропонувала мені вступити до Конгресу.
— То ви в КУНі фактично не так і давно?
— З 1999 року, тобто чотири роки.
