Ідеологія та політична практика Третього рейху, що були реально застосовані під час гітлерівської окупації України, справжні, а не задекларовані цілі, що ставили перед собою щодо майбутнього нашої землі правлячі в Берліні клани — все це ще довго становитиме інтерес і для широкого кола читачів, і для істориків-професіоналів. Адже йдеться про проблеми, які довгий час, впродовж десятиліть, були практично поза зоною уваги дослідників, а тим часом істотно вплинули на перебіг найстрашнішої війни в історії людства. Особливо цікавими в цьому зв’язку є маловивчені аспекти шкільної політики окупаційної влади (і ширше — освітньої політики загалом) в рейхскомісаріаті «Україна» та на інших загарбаних українських землях.
Саме цьому питанню присвячена книга професора Бланки Єржбакової «Шкільна справа та шкільна політика в рейхскомісаріаті «Україна», 1941—1944 у світлі німецьких документів», нещодавно випущена в перекладі з німецької видавництвом «Наукова Думка». Професор Єржбакова — педагог, доктор філософії, професор педагогіки та історії педагогіки Українського Вільного Університету в Мюнхені, за походженням — чешка, в 60-ті роки ХХ століття працювала викладачем-доцентом у педагогічних гімназіях Чехословаччини, була членом Чехословацької академії наук; після 1968 року опинилася з чоловіком в еміграції у Німеччині, де викладала соціальну педагогіку, психологію, історію та філософію у різних вищих навчальних закладах землі Баден-Вюртемберг. З 1990 року Бланка Єржбакова — професор Українського Вільного Університету в Мюнхені. Пані Єржбакова опублікувала понад 100 праць (монографій, статей, рецензій та дописів) з педагогічної, історичної, релігійної тематики, досліджує українсько-чеські стосунки, питання української та чеської культури, освіти та шкільництва тощо.
Праця професора Єржбакової складається з п’яти розділів («Німецька політика щодо Сходу і України» — перша і, можливо, найцікавіша частина книги; «Заходи керівництва Німеччини щодо шкільної політики в Україні»; «Шкільна освіта в областях, підпорядкованих військовій адміністрації, та в рейхскомісаріаті «Україна»; «Незалежна політика Коха та його конфлікт з рейхсміністерством з питань окупованих східних територій»; «Німецькі плани відновлення шкільної освіти в умовах нової окупації»). Пояснюючи задум своєї книги, Бланка Єржбакова пише: «Я обрала три роки німецької окупації України для того, щоб ближче розглянути спеціальну, в цьому вигляді ще не розроблену проблематику — шкільна справа в рейхскомісаріаті «Україна». Дві області України — Галичину, а також Буковину, яку передали Угорщині й Румунії, я залишила поза увагою, бо інакше книга була б занадто великою за обсягом... Першоджерела, використані для моєї книги, насамперед є неопублікованими документами, що походять з фондів федерального архіву Кобленца і військового архіву Фрайбурга. Наявні документи дають інформацію про структуру створеного міністерства з питань Сходу, рейхскомісаріат, генеральних і обласних комісарів, про політичні цілі Розенберга щодо формування східного простору, а також формують певні уявлення про стан шкільної освіти в окупованій Україні». Використані автором (хоча й не такою масштабною мірою) і матеріали з фондів політичного архіву Міністерства закордонних справ, Вашингтонського національного архіву США та Інституту єврейських досліджень у Нью-Йорку.
Як бачимо, джерельна база, використана при створенні праці, є вельми солідною. Яких же висновків доходить професор Єржбакова? Вона пише: «І Розенберг, і Гітлер відхиляли національне самовизначення так же одностайно, як і політичний пропагандистський похід проти населення СРСР. Відмінність у їхніх планах стосувалася не лише контролю Сходу, а й майбутнього політичного устрою цієї території. Гітлер вбачав у різних націях Радянського Союзу більш або менш однакові неповноцінні елементи. На його думку, створення адміністрації на національній основі було способом пом’якшення німецького контролю. Гітлер вважав доцільним сприяти новим національним рухам на Сході й поділяти кожну національну область на менші території. Розенберг, навпаки, бачив якісну відмінність між націями Сходу. Він звинувачував великоросів у всіх гріхах і на основі цієї концепції розробив план підтримки неросіян на противагу «росіянам». Погляди Розенберга істотно відрізнялися від позиції фюрера, і це була одна з найбільших розбіжностей у німецькій політиці щодо Сходу». Фанатичним, лютим прихильником політики фюрера щодо окупованої України був (і це докладно показує Б. Єржбакова) рейхскомісар України з вересня 1941 по квітень 1944 гауляйтер Еріх Кох. Автор наводить такі його слова, сказані у серпні 1942 року в Рівному: «Немає ніякої вільної України. Мета нашої роботи — українці працюють для Німеччини. Україна повинна давати те, чого не вистачає Німеччині. Це завдання потрібно виконувати, незважаючи на втрати. Для позиції німців у рейхскомісаріаті визначальною може бути лише така точка зору: ми маємо справу з народом, що у всіх відношеннях є неповноцінним. Тому про стосунки з українцями не може бути й мови».
Заслугою Бланки Єржбакової є те, що вона переконливо продемонструвала у своїй праці: саме отакий винищувально-колонізаторський, окупаційний підхід неухильно втілювався нацистами і у шкільній, освітній справі. Крім нової маловідомої інформації про «технологію» цієї справи у 1941 — 1944 рр., автор проводить думку: «Німці не планували дати українцям шкільну освіту високого рівня. Вони намагалися за будь-яких умов і всіма засобами перешкоджати формуванню прошарку інтелігенції в суспільстві як «носія небажаних прагнень».
Книга німецько-чеської дослідниці буде цікавою не тільки для істориків, культурологів, педагогів, але й для всіх, кого цікавить історія України доби німецької окупації — страшний період у житті нашого народу.
