Ви поїдьте до Києва — і тільки скажіть, що у вас призначена зустріч із Президентом Віктором Ющенком, як одразу ж вас засиплять порадами, пропозиціями та проханнями. Одна жінка благала мене: «Скажіть йому нехай попросить американців дати грошей на «Радіо Свобода». Автор однієї з книжок дав мені примірник, попросивши передати Президентові. А один український журналіст порадив не питати Ющенка, чи знайшли вже того, хто намагався його отруїти під час жорстокої боротьби за президентське крісло 2004 року — тому що напевне, особистість злочинця йому й так чудово відома. Набагато цікавіше, сказав він, було б одразу спитати, чому, власне, Президент досі приховує цю важливу інформацію від громадськості.
Не знаю, що на мене так подіяло, швидше за все, напівістерична атмосфера, що оточувала Президента, — наджорсткі міри безпеки; те, що зустрічі то відмінялися, то переносилися на інший час; безліч телефонних дзвінків від різноманітних помічників і співробітників, — але я відчувала себе так, наче мені належить зустрітися з якоюсь надсвітовою всевладною особистістю, політиком, здатним зробити що завгодно, лише клацнувши пальцями. І на певному рівні українці дійсно вважають, що їхній Президент саме такий: свідомо чи підсвідомо, але вони думають, що їхній лідер, обраний демократичним шляхом, такий же всевладний, як всевладними були свого часу комуністичні лідери; що він має у своєму розпорядженні такі ж бюрократичні ресурси й навіть такий же доступ до секретної інформації. Він може зробити так, що американці дадуть грошей на «Радіо Свобода»; в його силах допомогти вижити тому чибо іншому видавництву; він має можливість маніпулювати інформацією про найгучніші злочини — все в одній особі.
Але, звісно, — і Ющенко сам це пояснює — в нього немає ні таких ресурсів, ні таких можливостей. Я зустрілася з ним в його кабінеті, претензійно-палацову обстановку якого відтіняє величезна колекція предметів української народної творчості, що належить Президенту.
Перше, про що він розповів мені — що розслідування його отруєння зайшло в глухий кут. Коли він тільки-но прийшов до влади, головний прокурор України, який іще зберігав вірність колишній владі, що прийшла після комуністів, всіляко зволікав зі справою, тупцював на місці й зрештою дозволив головному свідку в цій справі виїхати до Росії. Сліди того отруєння помітні на обличчі Президента досі. Українська влада, за його словами, просила росіян видати цього свідка для допиту. І чим же все закінчилося?
— Чим бачите, — знизує плечима Ющенко.
Якщо не складаються відносини з впливовим сусідом, це може неабияк зіпсувати кар’єру президента будь-якої країни. Але для Ющенка ситуація набагато серйозніша. Замало того, що сам далеко не всевладний, — він оточений корумпованими чиновниками, багатьох з яких легко перекуповує Кремль, що купається в нафтодоларах, а більшість з них до того ж лояльні до колишнього посткомуністичного проросійського режиму. Оскільки Ющенко — Президент у парламентській політичній системі, його повноваження обмежені в будь-якому разі, але в такій системі, при якій секретна інформація, що потрапляє до рук його поліції, буде швидше передана до Москви, ніж у президентський кабінет, — їх взагалі майже не видно.
Ситуація навряд чи була б кращою, навіть якби російська влада дійсно хотіла, аби Ющенко залишився при владі. Але вона, навпаки, ніколи не приховувала своєї нелюбові до Ющенка, оголошеного переможцем виборів тільки після помаранчевої революції — масових демонстрацій, яких бояться самі росіяни.
Про цю проблему Ющенко говорить дуже обережно. Рішення Росії відключити Україні газ у січні, за його словами, було «подією, що не сприяла зміцненню наших відносин», а про свої особисті стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним він говорить як про «дуже хороші». Він намагався по можливості позитивно говорити про спроби Росії та України вирішити свої давнішні спори: щодо кордонів, російських військово- морських баз на території України й навіть з історичних питань, наприклад, стосовно Голодомору в Україні в 30 х роках XX століття, який українці вважають спробою геноциду, а росіяни не визнають узагалі. Із цих питань створюються комісії, працюють комітети, однак, як зізнається Ющенко, чогось конкретного дійти поки не вдається.
Таке становище стало одним із чинників, через які політична партія Ющенка так погано виступила на недавніх парламентських виборах в Україні (які він сам, до речі, вважає «найуспішнішими в історії України», тому що це були перші вибори, проведені «без якихось обвинувачень у підтасовуванні на користь влади»). І дійсно, в оточенні Ющенка багато людей дивуються, наскільки невміло його партія проводила передвиборну кампанію. Ситуацію посилив і розкол у середовищі «помаранчевої коаліції», групі політиків, яка привела його до влади 2004 року. Ющенко сам зізнався мені, що багато кому в Україні коаліція здавалася «політичним ідеалом», і ці люди, бачачи, що економічні й політичні розбіжності почали проявлятися між різношерстими групами «помаранчевих» з того самого моменту, як вони об’єдналися і зробили Ющенка Президентом, розчарувалися в них.
І все ж не можна не сказати, що несподівано широка прірва, що виявилася між надзвичайно високим рівнем очікувань прихильників Президента і його реально надзвичайно обмеженою владою, стала джерелом такого ж глибокого розчарування в ньому самому як у президентові. Коли після інтерв’ю я повернулася додому, всі мої київські знайомі буквально засипали мене запитаннями: що він сказав? чому не звинуватив нікого в підтасовуванні на виборах? чому реформи тягнуться так довго? Вони вважають, що за всіма бідами стоїть якась змова, що гальмуванню змін у політиці та економіці, напевне, є якесь таємне пояснення. Але правда, на мою думку, набагато простіша.
З одного боку, сам-один у своєму величезному кабінеті сидить Ющенко. З другого — стоїть Україна, країна, де живе 50 мільйонів людей. А між ними тисячі людей — чиновників, політиків, журналістів, бізнесменів — фінансово й особисто зацікавлених у збереженні старого прогнилого статус- кво. Тож, якщо подивитися, що ще треба зробити Україні, то помаранчева революція здається лише порівняно легким початком шляху.
Переклад ІноСМІ.Ru (www.inosmi.ru)
