Вельмишановний Іван Драч авторитетно сказав: «Наше інформаційне поле дуже занедбане...».
Присутні журналісти з різних областей України погодились і зітхнули. Вони на власній шкурі добре знають, як сильно воно занедбане, як для нього не вистачає сонечка, благодатного дощику, добрив (мінеральних і органічних), зарплатні та гонорарів та усіх засобів захисту рослин для власного виживання.
Але ж нарада почалась із питань захисту іншого поля — фінансового та реформаторського. Для висвітлення були запрошені і виступили перед пресою народні депутати Віктор Суслов та Віктор Чайка.
Розмова почалася серйозна і викривальна. Суслов доповідав про результати роботи вже закритої комісії ВР з розслідувань зловживань НБУ валютними резервами і кредитами. Факти нецільового використання є, але зловживань немає. Деякі вигідні кредити не повернуті, куди вони поділися — невідомо, проте і тут не доведено нічого. Доповідач висловив подив: за яких загадкових і неясних обставин чомусь були продані тільки вигідні і ліквідні об’єкти приватизації, а невигідні і «лежачі» підприємства не було реалізовано? Чому?! Хто винний?! ЦБ? Пан Ющенко?..
Одразу ж кілька присутніх журналістів у формі запитань до доповідача почали висловлювати своє незадоволення бодай тінню підозри до колишнього банкіра, а зараз прем’єра. Що криється за цими наклепами?.. Також була висунута вимога послухати іншу, відмінну від Суслова сторону, якої не виявилося на прес- конференції. Відчувалася в атмосфері любов до Ющенка.
Проте В. Чайка вирішив це почуття поваги і любові до керівника уряду знищити. Тобто, з’їсти, наче «Яблуко», яке він очолює. З’їсти з усім урядом разом. Він почав із узагальнень. Закордонних. Як відомо, зарубіжні газети про Україну нічого гарного, крім поганого, не пишуть. Нецікаво. Відстала країна, яка жебракує. Хто винен сьогодні — сьогоднішній уряд Ющенка. Немає реформ. Багаті багатіють, бідні — бідніють. Аудиторія не заперечувала. Коли промовець зробив спостереження, що в його магазині за короткий час ковбаса стала вдвічі дорожчою — усі знову зітхнули, бо їм захотілося хоча б якої ковбаси (на прес-конференції наближалася обідня перерва).
Як відомо, їсти нам дуже хочеться завжди. Чи при Пустовойтенкові, чи при Ющенкові. Але ж ціни! Навіть улітку на яблука, які ще не достигли. У цей момент Чайка отримав від кореспондента Бі-Бі-Сі наше самовіддане запитання: «А чи знаєте ви країну, де б не було труднощів у перехідний період?» Чайка перелетів через океани і континенти і миттєво відповів: «У Японії». (Скількох людей вже рятували ці посилання на Країну Вранішнього Сонця). Виявилося, що з самого початку своїх труднощів японці почали навчати своїх малих дітей бізнесу. Потім вони підросли — і Японія стала Японією. Я подумав: наші хлопчаки, що миють скло іномарок на дорогах, самі навчилися робити свій дитячий бізнес. Тому і у нас є перспективи.
З’явився біля мікрофону і наш І.Ф. Драч — міністр усіх журналістів і усього інформаційного поля. Він привітав присутніх і усіх Іванів з купальським святом — і ми його привітали і побажали. Треба сказати, що крім спостереження щодо інформаційного поля, яке дуже занедбане, наш міністр пропонує серйозні заходи щодо інформаційної політики України. Є програма підйому ЗМІ — від супутникового мовлення на державному ТБ до бідолашних районних газет, історичне обладнання яких проситься в музеї доісторичної техніки. Уся справа — коли? Є місце заздрощам щодо агресивного північного сусіда у справі книговидавничій, коли вже років з п’ять видання літератури там за розмахом і прибутками вийшло на третє місце серед усіх виробництв. Тому й змогли інформаційно войовничі сусіди завалити і наш ринок небаченими книжками — від світової філософії до дитячої літератури та дешевої детективної макулатури. Адже перша ознака вільного та відкритого суспільства — асортимент, вибір. Що нам заважає на своїй мові налагодити широке книговидання, а перед цим допомогти пільгами, діловою зацікавленістю, можливістю працювати ініціативним фахівцям?
Щодо світла в кінці інформаційного тунелю — так тут Драч справедливо відзначив обумовленість успіху риття тунелю знанням напрямку, в якому треба рухатися. Є намагання не просто рухатись на Захід, а простягнути руку близькій Польщі. Конкретно йдеться про організацію спільного українсько-польського телеканалу і радіомовлення.
Я особисто з цієї новини та ініціативи — до Польщі! — просто радію. Пам’ятаю, як у 60-ті роки саме з Польщі, читаючи Гальчинського і Леца, гортаючи сторінки «Пшекруя» та «Шпильок», дивлячись незабутні «Канал» та «Попіл і алмаз» — отримував дорогоцінну інформацію з іншого світу. Чому ж і надалі не дружити і працювати з поляками, хіба їх політичний, громадський досвід нам не згодиться?!
О, поле, поле інформаційне!.. Загальне враження від засідання Прес-клубу таке... Може замість в’їдливих запитань і крику — хто саме і коли занедбав це поле — конкретно його полоти, а потім сіяти, збирати кращий врожай. Дати цю можливість, нарешті, інформаційним сіячам.
Останньою на нараді журналістів була зустріч з координатором парламентської більшості, депутатом Л.М. Кравчуком. Вступу його не було, а зразу — багато запитань. Щодо імплементації результатів референдуму. Як це робити? Л.М. Кравчук, як завжди, відповів чітко і лаконічно: «Тільки за Конституцією!..» І коментарів до цього у мене ніяких уже не може бути.
...Наступного дня я почув по Українському радіо звіт про зібрання журналістів та їх шанованих гостей. Дещо здивувався. З усіх промовців прозвучало лише слово державного керівника. А інші — начебто їх не було. Тішу себе скромною думкою, що я написав про всіх, і так, як зміг.
