Захід організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» спільно з Карельською республіканською громадською організацією «Товариство української культури «Калина».
— Сандармох у житті моєї родини — особливе місце, оскільки там був розстріляний рідний дядько моєї мами — в’язень соловецьких тюрем, — розповіла «Дню» напередодні академії директор МІОКу Ірина Ключковська. — На жаль, слідів його ми не знайшли дотепер, але я дуже сподіваюся, що ту людину, яка виїхала із Західної України у Східну будувати Україну, як багато галичан тоді, а потім потрапила на Соловки як в’язень, ми все-таки, завдяки й українцям, і росіянам, які займаються розшуком наших українських імен, знайдемо...
— Для нашого Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою це теж особлива місія, тому що впродовж багатьох років ми контактуємо з українцями в Карелії, які чи прямо, чи опосередковано пов’язані зі страшною назвою Сандармох, — продовжує розповідати І. Ключковська. — У «Львівській політехніці», мабуть, уперше в Україні відбувся жалобний мітинг — ще 1997 року, коли ми по радіо почули повідомлення, що знайдено місце поховання в’язнів соловецьких таборів. Серед них — і родина Крушельницьких. (Тетяна Крушельницька, їхній нащадок, працює доцентом кафедри фізики у «Львівській політехніці»). З того часу ми зустрічаємося з головою Товариства української культури «Калина» Ларисою Скрипниковою, яка приїжджає на наші конгреси. Вона перша й учасникам наших конгресів, і громадськості Львова розповіла про пошуки і знаходження того місця, та й узагалі про ту страшну історію.
Коли ми задумали організувати академію для вшанування пам’яті загиблих у Сандармосі, тим самим підтримуючи ініціативу газети «День», і я запрошувала людей, одна з моїх знайомих сказала, що на захід не піде, оскільки це дуже болісно й вона не хоче знову переживати важкі хвилини, які спіткали й її родину... І тут до мене прийшло справді усвідомлення, що такі речі треба робити, про це треба говорити, треба поширювати знання про цю трагічну сторінку. Й я ще раз переконалася: ми зараз перебуваємо такій ситуації тому, що не осмислили нашого минулого — ми його не знаємо, не відчуваємо. Тільки тоді, коли прийде повне, глибоке усвідомлення цього минулого, зможемо впевнено прямувати в майбутнє. І це не слова — це мої глибокі відчуття.
Коли «День» оголосив 2012-й Роком «Списку Сандармоху», головний редактор видання Лариса Івшина сказала, що саме в цей час був знищений «озоновий шар» України. Знищили наших видатних людей — таких як Лесь Курбас, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, родина Крушельницьких,.. тих, хто творив українську, світову культуру. Був перекритий кисень, без якого українська душа перестала дихати, перестало нормально розвиватися й функціонувати наше українське тіло. В тому й є біда наша...
Коли я відкрила (вкотре вже!) списки наших людей, розстріляних холодною осінню 1937-го, жахнулася... Думаю, що про кожного з них могла би бути написана окрема велика історія. Тут вся географія України! Харківська, Кіровоградська, Київська, Вінницька, Донецька області, Полтавщина... Чоловіки й жінки... Всіх їх об’єднує одне — вони були інтелігентами! Мене вражають і роки народження — 1917, 1918, 1911, 1905, 1914, 1908... Це молодь, цвіт української нації. Мене вражає також те, що поруч із чоловіками були й жінки... Я собі тільки на хвильку можу уявити жах тих жінок, яких вивели холодної карельської ночі 1937-го, роздягнули догола... Ці жінки перейшли не тільки через фізичні муки, а й через глибокі душевні тортури...
До речі, є люди, які були розстріляні саме 3 жовтня 1937-го. Серед них — Петро Дергач, 1890 року народження, з Ольгопільського району, безпартійний... У багатьох є запис: «заключенный БелбатЛага»...
Зараз, у передвиборчий час, серед засилля політичної реклами і виступів кандидатів у депутати Верховної Ради, не чути питань, які б стосувалися нашої духовності, нашого минулого... Немає усвідомлення в тих людей, які балотуються до ВР, що ці речі треба робити. І тому ми глибоко вдячні «Дню», єдиному виданню в Україні, яке цілеспрямовано, щоденно й системно піднімає такі питання. На моє глибоке переконання, лише таким шляхом ми можемо прийти до нормального, європейського рівня життя. А поки що ми — перекотиполе, ніхто, звичайна територія...
Дуже важливо, щоби про ці імена (й відомі, й невідомі) знала наша молодь. Тому ми орієнтуємо нашу акцію «Пам’ять 75 років Великого Терору» саме на молодих людей. Тішимося, що до нас приїхала Лариса Скрипникова, яка є почесною головою правління Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури «Калина». Проводячи академію, як інститут виконуємо друге наше завдання — відкривати для України людей, які далеко від рідної землі роблять велику українську справу. Саме Лариса Скрипникова підняла на карельській землі великий український пласт.
Приїхав до нас і Юрій Дмитрієв — дослідник, редактор Карельської республіканської «Книги пам’яті» жертв політичних репресій, секретар комісії з реабілітації жертв політичних репресій. Коли я писала до «Дня» в рубрику «Яку Росію я люблю» про Ніну Певну («Загублена в снігах Сибіру... Повернення в Україну», «День» від 16 квітня 2010 р. — Т.К.), мене багато хто не розумів. Але коли я говорю про таких людей, як Юрій Дмитрієв, то стверджую, що таку Росію я люблю, знаючи про його життєвий подвиг — він поза своїм професійним часом цілеспрямовано, методично, в дощ і сніг, і заметілі, серед комарів, сам-один шукав святе для українців місце... Приїхав до нас із Карелії й Сергій Колтирін — директор краєзнавчого музею міста Медвежегорськ, який опікується цим пам’ятним місцем.
Я висловлюю глибокий жаль із приводу того, що жодного разу з 1997 року до Сандармоху не приїхала жодна офіційна делегація з України. Так, приїжджають представники громадських організацій, політв’язні, члени «Меморіалу», українські патріоти, родичі загиблих, щоби вклонитися їхній пам’яті. Жоден президент України, жоден голова Верховної Ради, жоден інший високопосадовець не очолив української делегації — на відміну від делегацій естонців, поляків, євреїв, вірмен, які приїжджають сюди і вшановують від імені своїх народів загиблих у Карелії земляків. Але я вірю, що все-таки прийде час, коли на цю землю, яка стала символом, нашою українською Катинню, приїжджатимуть не лише президенти — наші діти. Тому що той, чия нога ступила на цю землю серед карельських лісів, ніколи не зможе бути байдужим до свого минулого, а значить — не зможе бути байдужим до сьогодення і майбутнього.
Ювілейна академія з нагоди 75-х роковин розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох відбудеться сьогодні, 3 жовтня, о 15.00 в актовій залі головного корпусу Національного університету «Львівська політехніка» (вул. Ст. Бандери, 12). До участі в заході запрошені голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Костюк, голова обласної ради Олег Панькевич, міський голова Львова Андрій Садовий.
