Багато хто із севастопольців вважають: так масово Севастополь свій день народження ще не відмічав. Місто оновилося зовні, однак внутрішньо залишилося таким, що роздирається ідеологічними протиріччями, які знайшли в буквальному значенні візуальне вираження.
Напередодні ювілею в місті відкрили три пам’ятники, але організатори кожного відкриття були з окремого ідеологічного табору, й саме відкриття проводили таємно від інших. До Дня міста так і не відбулося урочисте відкриття монумента імператриці Катерині II — її скульптуру було встановлено увечері в п’ятницю, однак керівництво міськради заявило, що церемонія пройде лише після закінчення робіт на прилеглій території. Замість цього головний регіонал Валерій Саратов разом із головою адміністрації Сергієм Куніциним у День народження Севастополя відкрили пам’ятник гетьману Сагайдачному, який був споруджений у бухті Омега з ініціативи ВМС України. А пам’ятник Катерині II було встановлено пізно ввечері 13 червня в сквері на вулиці імені Леніна. Оскільки встановлення було заборонено судом, то проходило воно в умовах найсуворішої секретності. Невдовзі після цього на майданчику з’явилася жінка — судовий виконавець. Вона й зачитала постанову міського Господарського суду про заборону на встановлення пам’ятника. На захист монумента стали спонтанно збиратися севастопольці. До півночі їх було близько сотні. Пам’ятник оточили по периметру машинами та пластиковими кріслами, на яких сиділи люди. Безпосередньо біля постаменту несли варту козаки, чий з’їзд проходив тими днями в Севастополі.
Як повідомляють інформаційні агентства, ніч пройшла без ексцесів, а рано вранці біля пам’ятника прес-конференцію дав голова міської ради Валерій Саратов. Він повідомив, що офіційне відкриття пам’ятника відбудеться, коли будуть завершені роботи на прилеглій території. Після цього Саратов попрямував до бухти Омега, де разом із Куніциним та командуванням ВМС України взяв участь у відкритті пам’ятника гетьману Сагайдачному.
Потрібно відмітити, що й ця церемонія зібрала надто мало простих жителів Севастополя — адже пам’ятник було оточено подвійним кордоном українських моряків, курсантів та молодих людей із прапорами партій. Виступили Командуючий ВМС України Ігор Тенюх. Він представив гетьмана Сагайдачного одним із видатних флотоводців свого часу. Адже увічнений тепер і в Севастополі гетьман, у Європі мав славу борця за християнство, громив ескадри турків та звільняв слов’ян із полону. На думку Ігоря Тенюха встановлення пам’ятника Сагайдачному в Севастополі знаменує кінець епохи, коли Україна дивилася на історію «через призму думок інших країн». Голова міської адміністрації Сергій Куніцин сказав, що «тепер вже ніхто не буде мати сумнівів у тому, що це українське місто». Одночасно Голова міськради регіонал Саратов підкреслив, що Сагайдачному свого часу вдалося об’єднати козацтво, еліту та церкву. Він зробив наголос на тому, що нинішнє святкування є доказом «толерантності в Севастополі» та «взаємної поваги один до одного». Все це, на його думку, дозволило збудувати не тільки пам’ятники гетьману Сагайдачному, депортованим кримським татарам, але й дозволить відкрити інші пам’ятники в Севастополі найближчим часом. «Я відверто переконаний, що війни пам’ятників не повинно бути. Наприклад, сьогодні більшість севастопольців — за спорудження пам’ятника Катерині II. Меншість — за встановлення пам’ятника Сагайдачному. Але ні у тих, ні у інших немає права абсолютної істини. Всі мають право на встановлення пам’ятників, — сказав він журналістам. — Я своїх депутатів-колег переконував, коли ми готували програму соціально-економічного розвитку, що ми за рахунок бюджету фінансуємо пам’ятник депортованим народам, а також за рахунок бюджету фінансуємо пам’ятник Соборності».
Настала черга пам’ятника святим рівноапостольним Кирилу та Мефодію — творцям першої слов’янської абетки, великим просвітникам. У церемонії взяли участь голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин, заступник голови Севастопольської міської ради Петро Кудряшов, перший заступник голови міської державної адміністрації Володимир Казарін, керівники районів, представники духовенства міста, члени Болгарського суспільства, представники сфери освіти міста, громадськості. Сергій Куніцин поздоровив севастопольців із святом, подякував усім причетним до виготовлення й встановлення пам’ятника, особливо — Балаклавське рудоуправління, яке фактично за сім днів поставило цей пам’ятник. Володимир Казарін нагадав, що слов’янська абетка була створена 1145 років тому. Причому в Моравії Кирило та Мефодій поклали її на папір, але задумана вона була за два роки до цього, у 861 році, коли вони перебували в Херсонесі, де познайомилися із найстарішою системою письма херсонеситів, яка до нас не дійшла. Володимир Казарін сказав: «Наше місто може пишатися тим, що він не тільки колиска православ’я для східних слов’ян завдяки хрещенню святого Володимира в Херсонесі, Севастополь — колиска слов’янської писемності».
І нарешті, 15 червня о 7 годині ранку відкрили пам’ятник імператриці Катерині II. У цьому заході взяли участь понад 300 людей. На мітингу виступили голова міськради Валерій Саратов, народний депутат України Вадим Колесніченко, заступник голови Верховної ради Криму Сергій Цеков, представники проросійських громадських організацій.
Коментуючи подію, Валерій Саратов сказав, що він не схильний оцінювати її як чиюсь перемогу. Саратов вважає: «Ми зробили серйозну справу — відкрили пам’ятник засновниці Севастополя». Голова міськради також нагадав, що не міська рада, а громадська організація — Фонд ім. Черкашина опікувалася встановленням монументу. З його слів, суд припинив дію рішення міськради від 2008 року, але залишилося в силі рішення міськради щодо цього питання від 2005 року.
ДОВІДКА «Дня»
Цікаво буде нагадати нашим читачам про те, що впродовж 1606—1616 рр. (тобто тоді, між іншим, коли Московська держава перебувала на межі розвалу внаслідок внутрішніх чвар та іноземної навали) український гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний здійснив сім морських походів уздовж Південного узбережжя Криму (зокрема, відбивши у турків Кафу, або Феодосію, і Херсонес) та звільнив з турецької неволі, за деякими оцінками, до 60 тис. українських бранців, призначених для продажу на невільничому ринку. Сагайдачний буквально наводив жах на володарів тогочасного Кримського ханства і, більше того, на керманичів султанського уряду в Стамбулі, до околиць якого сягали його «чайки». А в той час в Москві були стурбовані зовсім іншими клопотами — як би звільнитись від польського війська, яке окупувало столицю держави, та провести, нарешті, вибори нового царя... То як щодо історичних «пріоритетів» України й Росії в Криму?
