У «Дні» № 192 за 25 жовтня 2011 року було надруковано матеріал «Заповідник «позавчорашніх» пам’ятників», в якому йшлося про намір певних політичних сил у Луганську, одним з представників яких є депутат обласної ради Арсен Клінчаєв, встановити в місті пам’ятник імператриці Катерині Другій.
Слід зауважити, що ця публікація викликала чималий резонанс серед читачів російськомовних видань. Залишаючи поза увагою відверто шовіністичні «писання» типу: «деревенька Каменный Брод», «Какие земли Украины? Тогда этой территории и в помине не было!», подаємо два найцікавіших, на нашу думку, відгуки читачів російського видання inosmi.ru. «Мабуть, найкраща із самодержців. Забезпечила розквіт Росії та її чільне місце в Європі. Росія в період царювання Катерини Другої — це США часів Рейгана з тією різницею, що це тривало десятиліття», — частково це відповідає дійсності, але що позитивного в політиці імператриці для України загалом чи Луганська зокрема? «Золотий вік імперського абсолютизму» заплямований принаймні ліквідацією Запорозької Січі та юридичного закріпачення селянства. «Мабуть, через процвітання й добробут сталося одне з найбільших селянських повстань за часів її правління», — коментують читачі видання.
Нашу ж увагу привернув вислів А. Клінчаєва з його пізнішої прес-конференції про те, що нібито мінімум 20 багатих людей у Луганську готові виділити кошти на встановлення в місті пам’ятника «матушке-царице».
Погодьмося, тут є що обговорити. В чому причина такої великої шани луганських товстосумів до російської монархії?
КОМЕНТАРI
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат філософських наук, публіцист, політолог, історик:
— По-перше, слід сказати, що Україна — єдина країна світу, де істотно занижують вік міст цієї країни. Маю на увазі Одесу, Дніпропетровськ, Луганськ, Севастополь. Парижани, наприклад, не відмовляються від періоду своєї історії, коли Париж називався Лютецією. Але одесити відмовляються, і це правда, від кількасотлітньої історії міста Хаджибей. Ця унікальна річ пов’язана з тим, що свідомість абсолютної більшості місцевих жителів, місцевої еліти продовжує бути міфологічною, а це не є по-європейськи раціональною свідомістю. А в міфі — образ героя, засновника, який виводить цей світ мало не з небуття. Так, побутує низка імперських міфів, в яких фігурують Петро І і Катерина ІІ, які виступають у ролі героїв-засновників, до появи яких жодної культури і цивілізації на теренах теперішньої Луганщини взагалі не було. Така міфологічна свідомість особливо небезпечна в наш час, тому що вона заважає народові бути укоріненим у свою ж власну історію і не дає змоги раціонально дивитися в майбутнє. У певній формі такого виду трансформована свідомість існувала ще за радянської влади, коли ніяк не могли визначитися з відліком часу, постійно перейменовували міста, вкорінюючи думку, що те чи інше місто зароджується з моменту формування СРСР. Щоправда, на той час це виглядало ще більш пародійним та абсурдним, аніж тепер. Після розпаду Союзу ці схеми потроху стали розсипатися, але, як бачимо, міфологічність свідомості функціонує й далі. Попри свої багатства, спонсорські потуги в установці пам’ятника Катерині ІІ, за рівнем знання історії ці люди живуть кілька століть тому. Їм можна лише співчувати і сподіватися, що у своєму розвитку вони дійдуть хоча б до XIX століття. Очевидно, їм складно зрозуміти, що світ влаштований інакше, ніж вони його собі уявляють. Треба визнати, що частина з них це розуміє, але, крім цього, розуміє ще й інше — місцеве населення потрібно тримати на рівні племінної, донаціональної свідомості, аби легше було керувати. До такого «керування» слід віднести і їхнє власне збагачення, і відверте порушення законів держави, що призводить до з’явлення чергового місцевого феодала.
Кирило ГАЛУШКО, кандидат історичних наук, доцент, голова Всеукраїнського наукового гуманітарного товариства:
— Я особисто нічого не маю проти Катерини ІІ, позаяк вона робила те, що мали робити російські володарі: уніфікувала життя імперії, упокорюючи сепаратистські окраїни, домовлялася з їхніми елітами, купуючи їхню лояльність в обмін на привілеї, розбудовувала інфраструктуру та економіку держави. Усе, як і мало бути. Але для кого? Для російської держави, інтереси якої як за часів самої Софії Августи Фредеріки, так і сьогодні далеко не завжди збігалися з інтересами українців. Звісно, з формального погляду вона справді взяла участь у заснуванні тієї гірничої індустрії, на якій згодом постав Луганськ, хоча... Ну, не першою щось корисне на майбутній Луганщині зробила імператриця, не першою. І вважати її засновницею Луганська було б відвертим перебільшенням. Адже побудували завод біля селища Кам’яний Брід, тобто в тій місцевості вже були люди, до цього там були розташовані запорозькі паланки, а про Луганськ як щось більше, ніж завод, ми знаємо з 1821 року. Отже, тут уже, мабуть, треба вшановувати Олександра І? Натомість викликають подив надто оригінальні «історичні уявлення» ініціатора вшанування і борця за «чистоту історії» пана Арсена Клінчаєва. Чи не суперечить його суб’єктивна дивакувата теза, що «нашому краю — шість тисяч років», хоч, як на мене, твердь земна на теренах сучасної Луганщини має набагато давніше минуле, тій його думці, що Катерина була тут «першою»? То, може, краще вшанувати носіїв степових культур бронзової доби, хоча й вони не були «першими луганчанами»? Чи, може, краще, перш ніж палко заперечувати «спотворену помаранчевою владою» історію, самим прочитати якусь книжку про історію рідного краю? І тоді може настати певне прозріння... Але нам відома правдива мотивація глорифікації Катерини що в Одесі, що в Луганську: довести, що до входження до складу Росії у нас не було історії. Не було на місці Одеси Хаджибея, а на місті Севастополя — Ахтіара. Наша історія розпочалася лише з приходом «старшого брата». Навіть Львів у пана Клінчаєва заснував «русский князь», і розумієш це так, як він це розуміє: «російський». А звідкіля ж узялися ці «западенці»? З неба впали?
