15 грудня цього року в Парижі українська делегація знову доводитиме Міжнародній організації з боротьби з відмиванням брудних грошей (FATF), що Україна — не Науру, щоб запобігти санкціям з боку більш цивілізованих держав (аж до відмови у проведенні фінансових операцій). Якщо все пройде гладко, то Україна не тільки уникне фінансових санкцій, а й отримає певні підстави претендувати на виключення з «чорного списку» FATF. Для довідки — до списку держав, які не співпрацюють у боротьбі з відмиванням, крім України і Науру занесено о-ви Кука, Мьянма, Сент-Вінсент і Гренадіни, Гренада, Гватемала, Філіппіни, Єгипет і Нігерія. Питання щодо застосування санкцій до Нігерії, до речі, також розглядатимуть 15 грудня.
Нагадаємо, що на останньому, жовтневому засіданні FATF отримати у міжурядової організації підтвердження, що Україна — держава, яка співпрацює в боротьбі з відмиванням, нашій делегації не вдалося. Перешкодили прогалини у законодавстві. А саме — відсутність чинного Закону «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Більш успішною в жовтні виявилася Росія, якій також загрожували санкції. Її зміни та доповнення до відповідного Федерального закону (прийнятого 7. 08. 2001 р.) настільки задовольнили експертів FATF, що вони, не відкладаючи у довгий ящик, погодилися викреслити Росію з «чорного списку» одразу в Парижі. Без нудних додаткових інспекцій. Незважаючи на те, що законодавчі поправки було датовано тридцятим днем жовтня 2002 року.
Чи вдасться справити таке ж враження Україні (необхідний Закон, як відомо, парламент остаточно ухвалив минулого четверга)? Відповідь на запитання частково криється у його змісті. Частково — у неоднозначності експертних оцінок стосовно його імплементації. «Плюси» і «мінуси», з якими українська делегація вирушить до Франції, варто розглянути більш докладно.
АКТИВИ
Однією iз причин, через яку Україні пощастило в жовтні (кардинальні заходи FATF відклала на місяць), була відсутність у FATF досвіду «санкціонування» держав із реальним, а не віртуальним сектором економіки. З цього погляду, Україна і Науру дуже істотно відрізняються, не тільки за географічними ознаками. Сподіватися на повторну поблажливість, безумовно, не варто. Хоча не можна і не брати до уваги. А тому внесемо її до безумовних «активів» української делегації. Збільшивши тим самим «пасив» саме настільки, наскільки «кредит довіри» експертів FATF до України є вичерпаним. Тобто — максимально. Начальник Державного департаменту фінансового моніторингу Міністерства фінансів Олексій Бережний в інтерв’ю «Дню» зазначав, що 15 грудня — той рубіж, після якого нарікати Україні можна буде тільки на себе. Жодних пояснень і обмовок української сторони FATF приймати більше не має наміру.
Можливо, шанси України уникнути санкцій і вийти з «чорного списку» досить великі. Оптимізм вселяє згадане рішення FATF на користь Росії. Закон, який у четвер ухвалила Верховна Рада, перекликається зі зміненим Законом РФ «Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» майже у всіх без винятку загальних і конкретних положеннях. Порівняльний аналіз документів — справа цікава, але тривала. А тому дозволимо собі зупинитися тільки на принципових моментах.
«Брудними» і російський, i український закони називають гроші (у нашому варіанті — економічна вигода), одержані злочинним шляхом. Про хвилюючий момент — чи є ухилення від сплати податків об’єктом фінансового моніторингу в Україні — дещо пізніше. Сорок рекомендацій FATF, як відомо, залишають державам поле для вільної творчості у подібних нюансах. А тому ця проблема експертів FATF навряд чи зацікавить. А загалом український погляд на критерії сумнівності фінансових операцій абсолютно органічно вписується у європейські вимоги. І практично у всьому дублює російський. Спрощений перелік операцій для обов’язкового моніторингу виглядає таким чином (стаття 11):
— перерахування грошей на анонімний (номерний) рахунок за кордон і навпаки, а також — в офшор; фінансові трансакції за участi резидентів «неспівпрацюючих» держав; операції з ЛОР-рахунків; перерахування грошей за кордон без відсутності зовнішньоекономічного контракту;
— купівля-продаж чеків, дорожніх чеків тощо за «готівку»; перерахування грошей на рахунок «готівкою» з їхнiм подальшим перерахуванням цього ж або наступного операційного дня третій особі; розрахунки з юридичними особами, період діяльності яких не перевищує трьох місяців із дня реєстрації; відкриття рахунку з внесенням на нього грошей на користь третьої особи;
— обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу; купівля-продаж цінних паперів за «готівку»; виплати виграшів у казино, лотерею, страхових премій тощо.
Під моніторинг в Україні будь- яка з перерахованих фінансових операцій підпадає лише в тому випадку, якщо її ціна перевищує або дорівнює 300 тис. безготівкових або 100 тис. готівкових гривень. Ситуація явно більш ліберальна, ніж у Росії (там контролюють усі операції, що дорівнюють або перевищують 600 тис. рублів — незалежно від форми розрахунку). Але, враховуючи середньоєвропейський стандарт з «безготівки» — 50 тис. євро, — ця ліберальність особливих претензій у FATF, по суті, викликати не повинна.
Коротко про саму систему фінансового моніторингу. Як у Росії, так і в Україні вона має два рівні: державний (Уповноважений орган у структурі Мінфіну) і первинний (майже всі «гравці» ринку фінансових послуг). Докладну інформацію про фінансові операції (що відповідають вищевказаним критеріям), у тому числі й комерційну таємницю, передають до Уповноваженого органу суб’єктами первинного моніторингу у встановлені терміни. Там її аналізують і, залежно від висновків, звучить чи не звучить команда «Брати!» відповідним органам. Суб’єкти первинного рівня, незалежно від цієї команди, повинні зберігати інформацію про «сумнівну» операцію протягом п’яти років із моменту її реєстрації.
Зауважимо, що все це експертів FATF, у принципі, повинно влаштувати. А перелік ознак сумнівності: «Трансакція підвищеної уваги!», — повинен вразити ще більше, ніж російський. В Україні він більш детальний — на всі випадки життя.
ПАСИВИ
Тепер, як і обіцяли, повернемося до наболілого — до ухилення від сплати податків. Кримінальний кодекс України (статті 207, 212) передбачає позбавлення волі від трьох років і більше за небажання платити державі суми на порядок менші, ніж передбачено законом про боротьбу з відмиванням. За логікою — ухилення від сплати, таким чином, не повинне цікавити «фінансових розвідників». У більшості країн Європи, однак, прийнято розмежовувати поняття «ухилення від сплати» і «фінансова махінація». Перше, до того ж, і зовсім не називають «злочином». Росію, до речі, викреслили з «чорного списку» без такого розмежування, але й без моніторингу ухилення від сплати податків, виключивши його iз дефініції «легалізація». Чи варто було нашим чиновникам зупиниться на цій деталі докладніше — покаже час.
Констатуємо, що наша держава має намір не тільки протидіяти легалізації, а й запобігати їй. Для цього в Законі і визначили діяння, яке передує легалізації (стаття 1, пункт 2): «діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років (за виключенням діянь, передбачених статтями 207, 212 Кримінального кодексу)...»
Та легалізацією український Закон називає: «дію, визначену статтею 2 цього закону, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами (визначених як «брудні». — Авт. ), або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів» (стаття 1, пункт 3).
Далі, в статті 2, читаємо про «дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна...» І бачимо, що в ній зовсім нічого не сказано про ухилення від сплати податків. Тобто — безвідносно до пункту 2 першої статті. Фрустрація посилюється ще й тим, що у всьому тексті Закону на цей пункт (покликаний убезпечити громадян, які купують, скажімо, квартиру в Києві, від всевидючого ока держави) посилань немає взагалі. Механізм запобігання відмиванню, таким чином, відсутній. Для експертів FATF, ще раз зазначимо, це не так важливо. Їх більше цікавить протидiя «легалізації». А для малого й середнього бізнесу в Україні?
За логікою — діяння, яке передує легалізації, виключає моніторинг прихованих від оподаткування доходів. Адже цього моніторингу, як ми зрозуміли, і сліду немає. Є моніторинг легалізації. А здібності нашої держави трактувати закони, «вдосконалювати» їх рекомендаціями, як і результати їхньої імплементації, по суті, фантастичні.
Кілька слів про систему контролю за державним рівнем фінансового моніторингу. Практика підказує можливість різного роду зловживань: тиск на банки, торгівля інформацією, використання її не за призначенням, політичні «замовлення», вибiрне ставлення до порушників... Порядок призначення до «фінансової розвідки» та її відповідальність спiввiдносна iз загальновідомим принципам формування центральних органів виконавчої влади. У теорії прописали чітко: контролювати суб’єктів первинного рівня може тільки Уповноважений орган, НБУ, Державна комісія з цінних паперів і ще одна комісія, яку повинні створити. ДПАУ й іже з нею «контролери» таких прав не мають. Та «фінансова розвідка» підзвітна, насамперед, міністру фінансів. У нашому випадку — це Микола Янович Азаров.
МОЖУТЬ НЕ ЗРОЗУМІТИ
Експертів FATF усе вищезгадане збентежити не повинне. Якщо, звісно, США, які грають в оркестрі цієї міжурядової організації не останню скрипку, не пригадають історію Павла Лазаренка і «кольчужний скандал». Торгівля зброєю, через зрозумілі причини, як ніщо інше цікавить FATF.
А ось епізод статті 7 Закону (про право суб’єктів первинного фінансового моніторингу відмовитися від проведення фінансової операції) може серйозно спантеличити. Заздалегідь просимо вибачення у читачів за цитату, яку затвердила Верховна Рада:
«У разі коли норма цього закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього закону, або така, що регулює чи пов’язана з регулюванням правовідносин, які є предметом цього закону, або коли норми різних нормативно- правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків юридичних та фізичних осіб у відносинах з суб’єктами первинного та/або державного фінансового моніторингу, внаслідок чого є можливість як застосування фінансового моніторингу, так і не застосування, відповідне рішення повинно прийматися на користь зазначених юридичних та фізичних осіб. Це положення застосовується також для вирішення питання про відповідальність суб’єктів первинного фінансового моніторингу за належне чи неналежне застосування цього закону.
У разі коли суб’єкти первинного та/або державного фінансового моніторингу мають як докази наявності ознак, що можуть свідчити про здійснення легалізації (відмивання) надходжень, так і докази відсутності цих ознак чи докази неналежного віднесення фінансових операцій до таких, що мають такі ознаки і докази наявності ознак, що можуть свідчити про здійснення легалізації (відмивання) надходжень не в прямій і однозначній формі не спростовують зазначені протилежні докази або таке спростування потребує додаткових доказів, експертиз, інформації, ознаки, що можуть свідчити про здійснення легалізації (відмивання) надходжень вважаються не доведеними, фінансовий моніторинг не застосовується, а юридичні та фізичні особи, суб’єкти первинного та державного фінансового моніторингу не несуть відповідальності за легалізацію (відмивання) надходжень».
Зрозуміли, про що йдеться? Можна прочитати ще раз. Автору цих рядків здається, що банки просто бояться всюдисущого гніву держави за «неналежний» фінансовий моніторинг. Якщо, скажімо, «промоніторили» того, кого не треба. Або, навпаки, не приділили належної уваги, наприклад, підприємству і, відповідно, не повідомили про «всі таємниці» того, кого слід... У будь-якому випадку — підприємствам і банкам надано «презумпцію невинуватості» на випадок судових розглядів із державою. Це, в принципі, окрема тема. Але чи зрозуміє мотивацію парламентаріїв FATF? Тим більше, що, за інформацією одного компетентного в питанні народного обранця, юридичне управління Верховної Ради припустило, що цей абзац вихолощує текст Закону в принципі. Припустимо, що це не так: але як це перекладуть англійською, французькою, німецькою... мовами експертам FATF? Такий «наворот», очевидно, якісному перекладу не піддається. Росія, до речі, неясних, «складно-перепідрядних» формулювань у своєму Законі ретельно уникла. Щоб європейці не зрозуміли головного: посилання на все минуле, сьогоднішнє і майбутнє українського законодавства на початку першого абзацу і висновок: «не несуть відповідальності», — наприкінці другого! Нести відповідальність, в іншому випадку, доведеться Україні...
