Військовий-професіонал сприймає істини історії не зовсім так, як це робить «звичайна» цивільна людина або навіть досвідчений вчений. Для останнього наше минуле, як правило, сукупність наукових даних, більшою чи меншою мірою підтверджених документально; не завжди й не кожен фахівець бачить за цим долі конкретних людей, їхнє повсякденне життя, страждання, мрії, зрештою — героїчні вчинки як образ історичної долі народу.
Для військовослужбовця ж діяння наших предків — це передовсім настанови до дії. Саме тому такими актуальними є публічні виступи тих істориків, які наділені високим талантом доносити до слухачів живі картини відшумілих століть, яскраво узагальнювати на документальній основі звершення уславлених діячів історії.
Саме до таких вчених належить фахівець з європейським ім’ям, професор Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету Валерій Степанович Степанков («День» нещодавно ознайомив читачів із текстом його лекції з проблем Української національної революції 1648 — 1676 рр., див. №207, 211). Йдеться не лише про людину рідкісної ерудиції, яка працює виключно на основі архівних матеріалів, невідомих широкому українському загалу. Професор Степанков — справжній історик-патріот, який вміє знаходити в минулому України документально доведені події й сюжети справді високого громадянського звучання. Ось чому на публічну лекцію В.С.Степанкова «Військове мистецтво Богдана Хмельницького», прочитану ним 13 грудня в Міністерстві оборони України, завітало вище керівництво нашого оборонного відомства на чолі з міністром Євгеном Марчуком.
Відкриваючи зустріч, міністр оборони України підкреслив, що збройні сили будь-якої держави перемагають не лише за умови, що вони належним чином забезпечені матеріально, фінансово й технічно, але перш за все тоді, коли вони сильні духом. А для цього обов’язково треба знати своїх славних попередників і вчитися в них. І попри те, що зараз Збройні сили України переживають дуже складний час трансформації — вони, поза сумнівом, пройдуть його з честю, бо в нашій історії, в історії українського війська бували епохи набагато складніші. І одним з таких періодів, добою вирішального політичного та військового вибору (зокрема й вибору оборонної системи) була саме доба славного гетьмана Богдана Хмельницького. Отже, зазначив Євген Кирилович Марчук, щоб краще зрозуміти суть і складність відповідального вибору, який зараз робить Україна, треба частіше заглядати в історію.
Саме так розумів завдання своєї лекції (а точніше — невимушеної історичної бесіди) й сам професор Валерій Степанков. Перш ніж коротко викласти зміст його двогодинного виступу, зауважу, що концентрованість, логічність та продуманість викладу оратора були такими, що аудиторія (а це понад 400 генералів і офіцерів усіх родів військ, представники Генерального штабу) слухала як заворожена, попри не дуже гучний голос Валерія Степановича. Почав він свій виступ не з теоретичних міркувань, а з вражаючих рядків геніальної української поетеси сучасності Ліни Костенко, що й стали камертоном усієї розмови: «Історії ж бо пишуть на столі, Ми ж пишем кров’ю на своїй землі».
Промовець розділив свою лекцію на дві логічно пов’язані частини: політико-ідеологічні передумови Національної революції під проводом Хмельницького і військово-стратегічне мистецтво Великого Богдана. Щодо першого комплексу проблем, вчений наголосив, що ми ще й досі не усвідомлюємо масштабів революційного вибуху 1648 року — а вони, ці масштаби, не мали собі рівних у цілій Західній Європі. Піднявся практично весь народ — козаки, селяни, міщани, певна частина української шляхти й священиків (щодо шляхти, то тут ситуація часто-густо була просто трагічною через її розкол; показова доля родини Володиєвських з Брацлавщини, українців за походженням — частина сім’ї пішла під прапори Української волі, а частина, разом з Міхалом Володиєвським, уславилась на службі Польщі). Причому українці під час визвольної боротьби виявили справді масовий героїзм — а про це мало зараз згадується. Професор Степанков навів знайдені в польських архівах слова брата гетьмана Петра Дорошенка, Григорія: «Ми за вольності свої всі до останньої людини помремо». І це не була порожня фраза. Ось лише один конкретний приклад. У 1664 році поляки взяли в полон полковника Нужного, який керував спрямованим проти них партизанським рухом. На знак поваги до його хоробрості вороги запропонували Нужному самому обрати, якою смертю він бажає померти (малася на увазі якась порівняно «легка» страта, наприклад, розстріл). Але мужній козак відповів: «Ви 30 років тому посадили на палю мого батька; вчиніть і зі мною так само!»
Військове мистецтво Хмельницького, зазначив професор Степанков, було для нього засобом реалізації української державно-національної ідеї. За 1648 — 1657 роки великий гетьман провів 12 масштабних кампаній і в жодній не зазнав поразки (битва під Берестечком завершувалася за його відсутності). Це було б неможливим, якби він не створив українську національну армію (чисельністю до 120 тис. чоловік!).
Валерій Степанков коротко схарактеризував основні риси військової майстерності Богдана Хмельницького. Це створення якісно нових, раніше невідомих родів військ (кіннота, артилерія); зразкове постачання війська продовольством і фуражем; відмова від схильності до оборонних кампаній; бездоганне володіння тактикою швидкісного маневру та першого удару (блискучий приклад — Зборівська битва); майстерність психологічного тиску на супротивника перед боєм; геніальна інтуїція при ухваленні рішень (сучасні Хмельницькому польські історики називали його Ганнібалом); нарешті, саме Великий Богдан вперше створив національну спецслужбу з чітко продуманою системою агентів і колом відповідальних осіб, якою особисто керував.
Аналіз політичної та військової спадщини Хмельницького — не данина моді й не архаїзм, а нагальна необхідність. Бо цей аналіз, як підкреслив, завершуючи зустріч і дякуючи професору Степанкову за виступ, міністр оборони України Євген Марчук, є винятковим джерелом патріотичних імпульсів та інтелектуальної наснаги. Цей аналіз — не лише корисна школа навчання тактичному й стратегічному військовому мистецтву, але й шлях вдосконалення істинного державницького мислення.
