Нещодавно в «День» надійшов лист нашого читача з Дніпропетровська А. Карпенка, в якому він звертається до головного редактора з проханням опублікувати «ґрунтовну та зважену статтю про громадську організацію «Пора». «Не лише в мене, а й у багатьох моїх знайомих виникає дедалі більше запитань про природу помаранчевої революції, її рушійну силу, в тому числі й про організацію «Пора», — пише читач. — Навряд чи хто зараз сумнівається, що якби не було «Пори», то й не було б відмобілізованого Майдану в Києві, а без останнього навряд чи перемогла б опозиція на чолі з Віктором Ющенком. Зрозуміло, що «Пора» виникла не стихійно, не в переддень самої виборчої кампанії. Тепер і США не приховують, що на підготовку та проведення помаранчевої революції витратили чимало коштів. Ось уже протягом одного-двох місяців влада-переможниця дозволяє «польовим командирам» «Пори» складати списки «неблагонадійних» і влаштовувати публічні судовища над уже призначеними Президентом посадовими особами. Невже в шановного Віктора Андрійовича нікому вирішувати такі важливі кадрові питання? Але революційні настрої «Пори» йдуть ще далі — вона готова зайнятися експортом революції для придушення чинних режимів у інших країнах. Шкода, що такий порив «Пори», тобто втручання у внутрішні справи інших країн, ніхто в Україні, схоже, зупиняти не збирається». «То що ж таке «Пора»? Які її джерела? Хто замовник і менеджер?» — запитує автор листа.
Журналісти «Дня» спробували з’ясувати, чим є цей неоднозначний суспільний феномен у новітній історії України.
ВИТОКИ
Свою власну історію «Пора» датує кінцем березня — початком квітня 2004 року. Згідно з розповсюдженою нещодавно організацією «Стислою історією «Пори», 7 квітня 2004-го стартувала перша акція під назвою «Що таке кучмізм?», у межах якої наклейки з відповідним написом були розповсюджені у 17 областях України. Перша акція призвела до перших арештів — правоохоронними органами було затримано 17 активістів.
Для оцінки всієї подальшої діяльності «Пори» важливим є питання, як саме вона зародилася. Завдяки ініціативі «знизу», на власному українському ґрунті, чи завдяки певному каталізаторові, спущеному в молодіжне середовище з-за кордону? Навіть від самої «Пори» чути суперечливі думки з цього приводу. Вже навіть на самому початку вищезгаданої «Стислої історії» містяться факти, які прямо вказують, що без закордону не обійшлося. Так, виявляється, що вже в квітні відбулися навчальні семінари для активістів «Пори» за участю грузинського руху «Кмара». Невдовзі «пористи» протягом тижня пройшли спеціальний тренінг в Сербії, у місті Новий Сад у представників сербської молодіжної організації «Отпор», яка свого часу доклала зусиль для повалення режиму Слободана Мілошевича. Цікаво, що навіть назва «Пора» була запропонована в ході спільного українсько-сербського семінару як смислово- термінологічний аналог сербської назви «Отпор».
Політичні противники і «Кмару», і «Отпор», а з ними і «Пору», зараховують до маріонеткових організацій в руках західних спецслужб. Прямих підтверджень цьому немає, то ж як аргумент наводять одержання цими організаціями грантів від різноманітних фондів на зразок Агентства США з міжнародного розвитку чи фонду Джорджа Сороса. Хоча стосунки «Пори» зі згаданими фондами теж таємниця. Дещо пролити світло на таке делікатне питання, як джерела фінансування, допомогло суперництво між різними гілками «Пори» — «чорною» та «жовтою». Так, один із лідерів чорної «Пори» Михайло Свистович відкрито заявив, що жовта «Пора» брала гранти від фонду Сороса, зокрема — на моніторинг виборів.
Водночас, відповідаючи на запитання «Дня», один із лідерів жовтої «Пори» Валерій Боровик категорично заперечив, що організація бере хоч якісь гроші від іноземних громадян чи організацій, зауваживши, що вони мають «добрі стосунки з українським дрібним та середнім бізнесом». «Брєдом сивої кобили» назвав у розмові з «Днем» версію про фінансування «Пори» американцями один із політиків команди Віктора Ющенка, якого під час революційних подій бачили серед активістів «Пори» найчастіше, — Тарас Стецьків.
Та навіть якщо припустити, що фактори закордонного впливу відіграли свою роль, це не означає, що «Пора» зросла на пустому місці. За півроку-рік до президентських виборів в Україні настрої в суспільстві й серед студентської молоді зокрема були такими, що це просто не могло не привести до організованих протестів. В молодіжному середовищі був сформований запит на масовий молодіжний рух, насамперед — у вузах, які стали центрами формування осередків «Пори». Зараз питання про участь закордонних «донорів» та «інструкторів» принципово важливе, якщо вести мову про майбутню політичну діяльність «Пори».
«ЧОРНІ»: У СКЛАДІ РІЗНИХ ПАРТІЙ
Навряд чи є сенс зараз переповідати «бойовий шлях» «Пори» під час президентських виборів — ця сторінка її біографії й так достатньо відома. Звичайно, було б перебільшенням приписувати мобілізацію молоді на помаранчеву революцію лише «Порі». Для мільйонів молодих людей, які вийшли на вулицю захищати свій політичний вибір, головним авторитетом був безпосередньо їхній кандидат в президенти Віктор Ющенко. Однак серед молодіжних рухів та організацій, які підтримали Ющенка, за об’ємами мобілізації «Пора», поза сумнівом, була першою.
«Пору» не минула банальна хвороба майже всіх українських політичних партій і організацій — чвари та розколи. Через кілька місяців після появи на світ, ще до перетворення на формальну організаційну структуру, «Пора» почала ділитися на жовту та чорну. Різниця між якими, ясна річ, полягає не лише у кольорі наклейок. Жовта «Пора», структури якої охопили основну територію України, є більш ієрархічною, однак в діях виявилася поміркованішою. Вона ж і більш чисельна. Чорну ж «Пору» умовно можна назвати львівським братством в молодіжному русі, вона відзначилася радикальними заявами та діями. Експерти серед причин розколу називають амбіції лідерів, а також — фінансові питання. При цьому більш заможною називають, знову ж таки, жовту «Пору». Після переможного закінчення виборів перед «Порою» постали нові виклики. Як і можна було очікувати, владний пиріг поділили «старші» союзники «Пори». Молодим же залишилась доля або зійти з політичної арени, або ж... продовжувати боротьбу. Вибрали друге. Боротися, як вважають члени організації, є з чим. Важлива ділянка, в перспективі — основна — різноманітні «збочення» нової влади. Яких, схоже, теж не бракуватиме, зважаючи на деякі вже прийняті рішення, зокрема кадрові. Спритнішою виявилася жовта «Пора», яка задумала перетворитися на політичну партію. Щоправда, чорна теж не збирається ошиватися «в неформалах». Як повідомив «День» вже згаданий Михайло Свистович, чорна «Пора» подала документи на реєстрацію як громадська організація, рішення про що очікується вже 6 квітня. Щодо майбутніх виборів до парламенту та місцвих органів влади, то, за словами Свистовича, представники чорної «Пори» братимуть у них участь, але в складі різних політичних сил, тобто членам чорної «Пори» організація не заборонятиме вільно реалізовувати свої виборчі права.
МУКИ ПАРТІЙНОГО БУДІВНИЦТВА
Спроба реєстрації жовтої «Пори» як партії, як відомо, призвела до справжнього політичного скандалу. За словами активіста «Пори» Валерія Боровика, причиною небажання реєструвати «Пору» партією стала її відмова влитися в ряди «Народного союзу «Наша Україна».
Однак цікаво, що сторону Мін’юсту фактично взяв Комітет виборців України (КВУ) — організація, яка позиціонується як незаангажований спостерігач. Голова правління КВУ Ігор Попов висловив думку, що Міністерство юстиції цілком законно відмовило з реєстрацією, окрім історії зі списками навівши ще й такий аргумент: документи, які були подані партією «Пора» для реєстрації в Мін’юст, базувалися на рішенні з’їзду, який, за словами голови організації Владислава Каськіва, пройшов 12 січня 2005 року, але «якого ніхто не бачив».
Тим часом, в розпал скандалу з реєстрацією, 24 березня в Києві відбувся Перший з’їзд незареєстрованої партії «Пора». В прес-релізі з’їзду організація називала себе партією, основний зміст виступів учасників зводився до критики влади за зволікання з реєстрацією. За словами глави організації Владислава Каськіва, стати політичною партією «Пора» має тому, що ніхто інший не дасть здібній молоді шансу активно залучитися до управління державою. Саме залучення молодих людей до участі в громадсько-політичній діяльності, а не проходження до парламенту, Каськів назвав метою участі «Пори» у виборах 2006 року.
«Пористи» почали тиснути на владу. Результатом чого стала згода міністра юстиції (схоже, одержана не без впливу з боку вищого керівництва держави) дати організації останній шанс. Який полягає в тому, що працівники Мін’юсту перевірять ще 2000 підписів із 16 областей у присутності представників партії. Якщо підтвердиться легітимність 2/3 підписів, Зварич готовий дати доручення про реєстрацію «Пори». Якщо ж не підтвердиться, про всякі вибори можна забути. І не лише з юридичних причин. Фальсифікація підписних листів стане ілюстрацією подвійної моралі «пористів».
Припустімо, не реєструють. Якою буде відповідь «Пори»? Можна зі 100 % гарантією прогнозувати — різко критичною. Бо це єдиний, хоча й сумнівний, спосіб зберегти обличчя: заявити, що влада усунула конкурента, прийнявши незаконне рішення. Інакше, якщо чесно визнати за собою фальсифікацію, йти до громадян можна буде хіба що з покаянням... Лідери жовтої «Пори» поки що відмовляються говорити про те, якою буде їхня реакція в разі відмови в реєстрації з боку Мін’юсту та негативного рішення Печерського суду, яке очікується з дня на день, куди «пористи» подали скаргу на міністерство юстиції у зв’язку зі зволіканням з реєстрацією. Мовляв, «ми не хочемо давити на Мін’юст». Можна зробити припущення, що втративши надію на участь у виборах, «Пора» влаштує кілька гучних акцій. Але це не значить, що лідери «Пори» будуть незатребувані. Їх із їхніми організаторськими навичками та людськими ресурсами під рукою залюбки розберуть до себе у списки «дорослі» партії і блоки, яких навіть в провладному таборі намічається кілька. Цілком можливо, що саме на це вони й очікують.
СПРАВЖНІ ПРОБЛЕМИ — ПІСЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ
«Пора» може стати владі у пригоді з різних боків. Це — зародок своєрідного «комсомолу». Тобто союзна владі політична сила, яка користується реальним авторитетом серед молоді і виконує акції або місії, які «дорослим» партіям робити з різних причин незручно.
У разі успішної реєстрації «Пору» чекає виборча кампанія. Чи успішна? За словами керівництва «Пори», на виборах партія розраховує набрати 3-3,5% голосів виборців. В активі «Пори» — потенційний електорат в особі студентської та й не тільки студентської молоді. В Україні близько 8 млн. молодих виборців, з них близько 2,5 млн. — студенти. Якщо б вдалося ефективно опрацювати цей електоральний «басейн», заагітувавши за себе хоча б кожного третього студента, та ще якусь частину решти молоді, організація могла б розраховувати як мінімум на 5-6% голосів, що б дало можливість не лише пройти в парламент, але й створити там свій центр впливу. «Пора» має в резерві розгалужену регіональну сітку активістів, які вміють організовуватись самі та організовувати інших, контакти з медіа та рядом високопосадовців нової влади, «розкручений» бренд. На запитання кореспондента «Дня», чи уявляють вони, скільки коштує провести повноцінну виборчу кампанію і де взяти подібні гроші, лідери «Пори» Валерій Боровик та Євген Золотарьов відповіли ствердно. Припустімо, гроші зацікавлені в політиці бізнесмени дадуть. Як будуть повертатися борги? Валерій Боровик запевнив, що беручи кошти у представників бізнесу, «Пора» обіцятиме лише створювати належні умови для функціонування бізнесу в цілому, а не лобіювати інтереси конкретних осіб.
Небезпек в перспективі на вибори у новоспеченої партії (якщо вона все-таки буде «спечена») не менше, ніж активів. По-перше, навесні 2006 року нас не чекають такі веселі та епохальні завдання, як восени 2004-го. Повалення злочинного режиму на порядку денному не стоїть, то ж стимулів для масового молодіжного ентузіазму буде куди менше. За всіма ознаками, майбутня кампанія обіцяє бути доволі рутинною, а як українська молодь цікавиться голосуванням за пенсії, добре відомо. Друзі з «дорослого» табору, захопившись власним партійним будівництвом, можуть і охолонути до колишніх підшефних. Що стосується фінансових донорів, то вони схильні викладатися, лише коли політсила має реальні шанси потрапити у владу. Якщо уряд працюватиме успішно і соціально-економічна ситуація принаймні не погіршиться, не буде попиту і на протесні партії. Крім того, успішний досвід «Пори» на президентських виборах може зіграти з нею злий жарт на наступних, парламентських. У тому плані, що може з’явитися багато партій-клонів та напівклонів «Пори», які гратимуть на тому ж електоральному полі. Розкол всередині «Пори» — лише перший тривожний сигнал. Якщо далі підуть скандальні з’ясування стосунків, хто є, а хто не є справжньою «Порою», бренд можна відразу ховати. До того ж на парламентських виборах і без «Пори» завжди вистачало чисто молодіжних проектів. До речі, сербський «Отпор» та грузинська «Кмара» досі не змогли потрапити у «дорослу владу» у своїх країнах. З’їзд жовтої «Пори», який пройшов у березні, показав, що, окрім набору ідей щодо очищення та оновлення влади, а також залучення до громадського життя молоді, у «Пори» практично відсутня ідеологія. А про що тоді говорити з виборцем? Хіба викрикувати кілька напам’ять завчених гасел? Відсутній в організації і харизматичний лідер. Та й загалом широковідомих людей, хоча б в масштабах молодіжного середовища, в рядах «пористів» не помічено. То ж навіть щоб сформувати ефектну першу п’ятірку, «Порі» доведеться або запрошувати до себе «розкручених» особистостей зі сторони, або оголосити щось на зразок кадрового конкурсу, як це було в Команди озимого покоління на виборах- 2002. Виправдання, що «Пора» йде на вибори не за посадами, а заради участі, є слабким. Або доведеться застосувати технологію «зелених»-98: жодних прізвищ, програм, але побільше брендових роликів і гасел на кшталт «всі дорослі політики — нехороші люди». Якщо «Пора», пішовши на вибори, раптом набере, скажімо, 0,3 %, це буде ганьбою ще більшою, ніж взагалі неучасть у перегонах.
КОМЕНТАРІ
Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:
— Думаю, в «Пори» є перспективи. По-перше, це сила. Це ми бачимо з того, як вона себе поводить на вулицях, на майданах. По-друге, це сила молодіжна. В неї є революційна енергетика, молодіжний драйв, якого не вистачає багатьом іншим. По-третє, ця політична сила формується на базі молодіжного руху, будуючись не зверху, як це відбувається фактично в усіх політичних партіях в Україні, а знизу. З іншого погляду, тут існує багато відкритих запитань. Не просто на базі молодіжного громадського руху створити політичну партію. Для цього потрібно, щоб були ідеологічні, програмні моменти, потужні лідери з харизмою, які б могли організувати партію та направити її на вирішення електоральних завдань. Поки що особливих програмних положень я не почув. Акцент робиться на революційності, на необхідності продовження революції, кадрового очищення. Наразі лідери «Пори» визнали, що вони є радикальним авангардом влади. Якщо й наявні певні ідеологічні фактори, то в основному вони стосуються молодіжної політики. Але якщо у партії немає власної ідеології, вона зазвичай спускається до популістичних моментів. Утім, я думаю, якщо буде бар’єр лише 3 %, перспективи подолати його у «Пори» є — на базі запиту на оновлення влади, в тому числі й демографічне. Якщо ж «Пору» не зареєструють, то скоріше за все, її активісти будуть розібрані в списки тих чи інших правоцентритських, провладних політичних сил — і не лише «Нашої України». Я не думаю, що за проблемами з реєстрацією «Пори» стоїть якесь політичне замовлення. По-перше, це не вигідно владі. По-друге, нова влада, в тому числі в особі Мін’юсту, є все-таки скоріше союзником «Пори». Безумовно, до створення «Пори» також доклали руку і «старші» політики. Але первісним чинником появи цього феномену є все-таки низовий масовий молодіжний рух. І так буде до тих пір, поки в Україні не буде створено систему циркуляції політичних еліт, систему демократичної зміни влади. Те, що нова влада зуміла скористатися «Порою», означає, що вона ставила собі за мету змінити еліту, стару владу. І те, що «Пора» підтримала Ющенка, багато про що свідчить. Романтики роблять революцію, але романтики мають перетворитися на прагматиків. У цьому сенсі факт, що рух «Пора» як романтично-революційний рух перетворюється на партію, свідчить про їхнє прагнення перейти зі статусу революційних романтиків у статус політиків-прагматиків і тим чи іншим чином увійти до політичної еліти. В тому числі й через участь у виборах 2006 року.
Юрій ПАВЛЕНКО , міністр у справах сім’ї, молоді та спорту:
— Створення «Пори» є ініціативою молодих людей, які здатні до самостійних кроків в політиці, які в змозі не бути маріонетками в чужих руках. Проблеми реєстрації «Пори» — справа не особистостей. Це — питання конфлікту поколінь, який виник у процесі революції. Коли перші вийшли молоді, а старички вже підтягнулися до них за декілька місяців, коли зрозуміли, що це дасть їм можливість зберегтися в кріслах. Сьогодні вони робитимуть все можливе в силу свого досвіду, величезних контактів, щоб стримати цей революційний запал. Але сьогодні важливо, і це є позиція Президента України, треба міняти не просто обличчя держапарату, а систему управління державою. А це можуть зробити тільки молоді, професійні люди.
