Використовуючи психологічні знання, можна впливати на сприйняття окремих кандидатів у президенти. Процес сприйняття починається з виділенням об'єкту з якогось простору. В одному експерименті людям із нормальним зором пропонувалося деякий час носити окуляри, котрі спотворюють простір, форми й розташування в ньому предметів аж до того, що окуляри оптично перевертали видимий для них світ. Зазвичай, відбувається адаптація, свідомість людини поступово навчається не помічати, коригувати оптичні спотворення, й людина починає бачити світ звичним для нього способом, так, якби простір, що зорово сприймається, насправді оптично не було спотворено. Відновити істинну картину можна, знявши окуляри, але часто буває вже пізно.
Більшість зорових ілюзій пов'язана зі спотворенням предметів, представлених на незвичному фоні. Цікаво, що практики зазначають, що на червоному фоні особливо виразно видно як білі, так і чорні фігури (й «перефарбовані» також). Але можна брати фоном умови підприємницької діяльності, а можна вибрати й добробут народу. В реальних умовах існують всілякі накладення, певні категорії населення сприймають не всі картини, а лише ті, які для них значущі (але із запропонованого списку). Дозувавши й організувавши фон сприйняття, можна формувати особливості мислення виборців, запропонувавши їм готовий набір думок, спрямувавши потік думок у певне, заздалегідь заготовлене русло. Й не кожний зможе помітити й тим більше «зняти окуляри», це вимагає розвиненого самоконтролю та зусиль. А в галузі політичної інформації більшість із нас є споживачами. Тому, монополізувавши інформаційну складову життя суспільства, можна впливати на формування громадської свідомості в потрібний бік, нав'язавши шаблони мислення.
«Існує одна гідна кандидатура, якій немає альтернатив» — звична для нашого суспільства теза передвиборної кампанії. Раніше вибори на цьому й закінчувалися, зараз треба дотримуватися вигаданих норм демократії й допустити висунення інших кандидатів. Тепер демократія закінчується на цьому етапі. Є претенденти, а представлятимуть їх від імені одного, єдиного.
Само собою зрозуміло, що всі достоїнства головного кандидата розвіялися б, як дим, коли б опоненти мали доступ до ЗМІ в такому ж обсязі. Тому робиться все можливе, щоб конкуренти не змогли прорвати інформаційну блокаду. За даними соціологічних досліджень, 85% населення отримує інформацію по телебаченню, 30% по радіо, 16% із газет. Таким чином, телебаченню належить вирішальна роль, і основні зусилля нинішньої влади спрямовано саме на цю ділянку. Тут не допускається ніяких відступів від генеральної лінії, все, що не співробітничає з владою, не працює в руслі її концепції, приречене на закриття — аж надто впливове TV, щоб допускати інші точки зору. Останні події на СТБ тому свідчення.
Суперництво кандидатів зводиться до суперництва їхніх образів, іміджів у інформаційному просторі (ось тут- то й з'являється можливість для реалізації різних технологій, у тому числі й психологічних). Оскільки «гідний» один, то інформація повинна йти в основному про нього, про інших розповісти нікому. Інших джерел інформації для широких верств населення немає, тому можна не церемонитися, показуючи й нікчемність «так званих претендентів». Ставлення до об'єкта залежить від міри обізнаності про об'єкт, його складності й значущості серед інших. Але при прямому порівнянні аргументів може не вистачити (на всіх), тому передбачено:
— висунення якомога більшого числа кандидатів;
— домінування інформації про головного кандидата.
За цього слід відзначити наступні моменти в реалізації цього плану:
1. Відокремлення, виділення свого кандидата серед інших, але не пряме зіставлення, а порівняння з іншими. Простір кандидатів було структуровано таким чином, щоб створити дві групи кандидатів — гарант стабільності й усі інші суперники. Це дозволило поміняти підстави вибору. Замість вибору одного з усіх нам пропонують вибирати між двома групами. I якщо ми раптом не вибрали «найбільш гідного», то з групи претендентів ми вже вибираємо за іншими критеріями. Й у другому турі ми потрапляємо в психологічну пастку. Психіка людини консервативна. По-перше, необхідний час, щоб поміняти підстави вибору, який може підкорятися поглядам, не відповідним актуальному баченню ситуації. По-друге, ми стараємося виглядати послідовними в своїх вчинках, що знову утруднює швидку зміну поглядів. Основна маса виборців орієнтована голосувати не стільки «за» свого кандидата, скільки «проти» іншого — так званий протестний електорат. Тому в другому турі ми вибиратимемо не з можливих кандидатів, жертвуючи деякими переконаннями в ім'я головного, а відстоюватимемо свій колишній вибір, голосуючи знову проти того ж. Замість розмови про відповідальність влади за правильність своїх дій і можливі коригування курсу, що було б при допуску в ефір на рівних правах кількох кандидатів, нам пропонувалося спочатку вибрати свій напрямок (вибираючи свого кандидата з однієї групи), а потім його доведеться відстоювати в зіткненні з іншою групою, представленою одним кандидатом.
2. Велика кількість кандидатів привела до того, що вони встрявали в змагання один із одним, лишаючи за кадром досягнення нинішнього режиму, що йому на руку. Багато кандидатів — це можливість створити видимість об'єктивності для міжнародних спостерігачів і одночасно полегшення завдання «незалежним» засобам масової інформації, — кандидатів на всіх вистачить, завжди знайдеться, ким можна прикритися. За цього про одного говорилося весь час доброзичливо, про деяких нейтрально, та були й дуже «негативні» кандидати, про них — здебільшого негативно. Знову ж видимість об'єктивності, наявність різних підходів до претендентів. Обов'язково звертати увагу на суперечність позицій усіх інших кандидатів, підкреслювати розходження реальних кандидатів, що можуть скласти конкуренцію в другому колі, готуючи грунт на майбутнє (формуючи основи вибору й, відповідно, розколу електорату).
Головне завдання при такому стратегічному плані — це вивести в друге коло претендента, який не зможе об'єднати все суспільство. Тому ніяк не можна допустити будь-якого об'єднання претендентів у першому колі. Цим зумовлювався шквал нападок на «канівську четвірку», щоб нікому й на думку не спало наслідувати їх приклад, бо єдиний кандидат проти Кучми в першому турі — це крах усієї розпланованої кампанії. Головне ж істинне досягнення «четвірки» полягає в тому, що було змінено спрямованість мислення в громадській свідомості, кардинально змінено фон, на якому розвиваються події. Замість порівняння іміджів запропоновано ПОРІВНЯННЯ ІДЕЙ. За «канівською четвіркою» спочатку не вимальовувалося одного кандидата, тому необхідно було обговорювати їхні плани, те, що їх об'єднує, конкретні дії та події.
Хотілося б оцінити майстерність і професіоналізм президентської команди. Не варто недооцінювати професіоналів. Усе, що прагне виявити паростки самостійності, тобто самовільності, за їхньою точкою зору, що не вписується в їхню стратегію, підлягає негайному знищенню. Хоча багато хто бачить мету цієї команди — нав'язування окремих штампів мислення в масовій свідомості. Запобігти цьому важко, а результати в них вийдуть цілком пристойні. Про це свідчать і результати опитування, проведеного одним із їхніх рупорів — каналом «1+1» — у рамках програми ТСН, коли організація акцій протестів приписується штабам кандидатів, і цю точку зору підтримує 43% глядачів, які додзвонилися. Таким чином, в умовах тотального контролю засобів масової інформації, піддавши народ психологічному натиску, владним структурам вдається нав'язати свої патерни сприйняття. Помиляються ті, хто думає, що широкі верстви населення зможуть цьому протистояти. Грамотність і високоосвіченість окремих людей не допомагає, якщо ці люди не об'єднані. Перехідний етап, і не стільки в економіці, скільки в пошуку ціннісних орієнтирів, обмеження своїх духовних запитів призводить до політичної апатії, невміння чітко визначити свої політичні орієнтири й через те до прийняття панівної точки зору. А вона лише одна в пресі й у ефірі, інші просто не допускаються, бо «полетить» увесь розроблений сценарій. Альтернатив не має бути, всі інші кандидати гірші, про них і говорити не варто, не заслуговують уваги. Про чіткість виконання цього плану говорить і те, що командам претендентів так і не вдалося зробити імідж їхніх кандидатів знаним в очах усього населення, а не окремих груп прихильників.
Існує таке правило. Для того, щоб інформація виглядала об'єктивною, в ній має бути не менше ніж 40% негативу, тоді вона викликає більше довіри порівняно з іншою (!) інформацією. Та де в нас у країні ви можете побачити й почути іншу інформацію? Тому навіть не сприймаючи образу, іміджу головного претендента, мимоволі думаєш у заданих рамках: — А кого вибирати? Вибирати немає з кого (в прямому сенсі, оскільки інших претендентів у ефірі не існує), як буде, так і буде, від мене нічого не залежить.
Поки що все йде за їхнім сценарієм. Готується другий етап президентських виборів і формується громадська думка в потрібному руслі. Кампанією передбачено, що не можна проводити паралелей, прямих порівнянь, не можна поляризувати суспільство на «бідних—багатих» або за іншими принципами. Бо для перемоги над Кучмою в другому турі повинні об'єднатися прихильники різних поглядів і разом виступити проти Кучми.
У сучасному політичному світі використання останніх передвиборних технологічних розробок не завжди приводить до бажаного результату. Однак і знання цих технологій не гарантує того, що можна ефективно протистояти їхнiй дії, якщо в суспільстві немає сили, здатної чинити опір. Будь-які вибори — це дзеркало стану суспільства, його об'єктивна самохарактеристика. Щоб просуватися в цьому світі, треба знати реальний стан речей, і для цього дзеркало не повинно бути кривим.
