Зміна політичних правил гри у зв'язку з ухваленням нового закону про вибори настільки поглинула увагу експертів, що з поля їхнього зору абсолютно випала важливіша проблема - неминуча трансформація економічної політики.
ПОЛІТИЧНИЙ БАРТЕР
Остання виборча кампанія вразила багатьох росіян катастрофічно високою, як їм здавалося, економічною ціною, заплаченою за політичний розвиток їхньої країни на засадах виборної демократії. Мінімальні втрати обчислювалися піврічною затримкою у розплутуванні інвестиційної кризи, колапсом прибуткових і витратних статей бюджету, відпливом багатьох мільярдів доларів із грошового обігу держави. А в Росії на передвиборну кампанію пішло всього півроку. Яку ж ціну доведеться заплатити Україні за передвиборний марафон завдовжки не менше як півтора року?
Виписуватимуть передвиборні рахунки високі учасники "торгу", а платити за ними доведеться більшості виборців. Отож у наших із вами інтересах зрозуміти, які з економічних сценаріїв реалізуватимуться з найбільшою ймовірністю.
Останнім часом з екранів телевізорів і сторінок газет багато кажуть про те, що Президентова згода на змішану виборчу систему після багатомісячних заперечень була не чим іншим, як відповіддю на обіцянки більшості лідерів парламентських груп і фракцій ухвалити законопроект про бюджет на 1988 рік іще поточного року. Не беремося ані підтверджувати, ані спростовувати таку інформацію. Спробуймо розібратися в сутності проблем, які стоять перед державою у фінансовій та грошовій сферах.
Перші спроби винести на суд парламентарів проект бюджету на наступний рік не увінчалися успіхом: законопроектну діяльність уряду означено як неконстуційну (на думку депутатів, одні статті закону суперечили Конституції, інші - не вписувалися в чинне законодавство). Реакцію Верховної Ради, схоже, можна вважати симптоматичною: перспектива повторення бюджетних поневірянь і цього року цікавить депутатів значно менше, ніж можливість використати бюджетний процес як привід для дискредитації уряду. Натомість для Президента й уряду (і групи їхньої партійної підтримки) своєчасне ухвалення бюджету - це один із чинників контролю за розвитком ситуації в економіці. Причому, як видається, ухвалення держбюджету "вчасно" зовсім не означає скасування так званого "ручного" управління. В цьому разі взаконений кошторис держрозрахунків - лише привід поговорити про можливу стабілізацію соціально-політичного клімату в державі в світлі зникнення впевненості в завтрашньому дні напередодні зміни політичного режиму.
ОДНІ НЕ ХОЧУТЬ, А ІНШІ НЕ МОЖУТЬ
Ухвалення чи неухвалення бюджету навряд чи помітно вплине на стан бюджетної системи. Ані уряд, ані парламент не виявляють найменшої готовності реально клопотатися її оздоровленням, хоча загроза бюджетної кризи була очевидна ще рік тому: перші можуть, але не хочуть, другі хочуть, але не можуть.
У цьому сенсі показовим є рапорт бюджетного комітету й Рахункової палати ВР про виконання бюджету 1996-го та в першій половині 1997 року. Головна думка цих документів до непристойності проста: хоч би що зробив Кабмін, виконавча влада завжди буде винувата. Парламентарів не влаштовує, коли уряд збільшує борги у зарплатах і пенсіях, - але й скорочення боргів за рахунок зростання бюджетного дефіциту також не дає заспокоєння. Депутати шаленіють, коли пропонується скоротити видатки на репресивний апарат держави, - однак, з'ясувавши, що органи "державного придушення" фінансуються передусім, обурюються анітрохи не менше. Верховна Рада з піднесенням підтримувала будь-яке збільшення державного фінансування народного господарства, - але ніколи не відмовляла собі в задоволенні звинуватити виконавчу владу в зловживаннях за втілення цих рішень.
Звісно, було б наївним припускати, що уряд, домагаючись ухвалення закону про бюджет, прагне заручитися реальним графіком власних видатків. Практика ухвалення й виконання бюджетів в Україні протягом останніх кількох років переконує, що будь-який нереальний бюджет (а бюджет 1998 року нереальний) дозволяє шляхом маніпуляцій грошовими потоками здійснювати таку економічну політику, яку неможливо не те що змінити, але й проконтролювати всупереч волі конкретних виконавців бюджету. Власне, цю істину неодноразово підтверджували всі контрольні комісії ВР: їхні висновки, зроблені по слідах подій, що вже сталися, не дозволяли ані однозначно оцінити економічну доцільність бюджетних видатків, ані запобігти порушенню закону, бо в бюджеті панує хаос.
На тлі очевидних труднощів, які виникають у Верховної Ради в зв'язку зі спробами вплинути на рішення уряду щодо витрат бюджетних грошей, може здатися, що бюджетна політика цілком залежить від волі тих чиновників, які перебувають у міністерських кріслах. Справді, саме державний чиновник (із президентської адміністрації чи уряду - не так важливо) вирішує, кому в першу чергу перепадуть щойно одержані державою гроші - газовому трейдерові, пенсійному фонду, кримському уряду чи ще комусь, у якої іноземної фірми купуватимуться літаки та комбайни за держконтрактом або чиї іноземні позики забезпечуватимуться бюджетними ґарантіями. Проте досі жоден державний чиновник, включаючи Президента, не зміг виконати головні передвиборні обіцянки - погасити борги в зарплатах і пенсіях. Наважуся припустити, що найближчим часом ситуація з боргами тільки погіршиться: у зв'язку зі збільшенням розміру пенсій сума боргу зросте на порядок, а передумов до збільшення грошових ресурсів як не було, так і немає. Сподівання хіба що на диво.
ОХРІМОВА СВИТА
Уже впродовж майже двох років уряд безуспішно намагається позбутися величезного внутрішнього боргу. Те, що неплатежі населенню зростають попри навіть наближення виборів, указує на надзвичайний стан бюджету. В той же час, як стверджують експерти, невиплата зарплат працівникам промислових підприємств пояснюється передусім саме різким перерозподілом структури використання коштів, що надходять на рахунки підприємств, на користь бюджетних платежів. Зокрема, постійним зростанням витрат на податкову адміністрацію, податкову поліцію, національну безпеку тощо.
Всі внутрішні резерви збирання податків змобілізовано, грошовий потік на рівні підприємства переключено (через тривання спаду виробництва) з виплати зарплати на внесення податків до бюджету, - проте частка податкових зборів у ВВП і далі скорочується. Протягом усього 1997 року брак коштів у бюджеті компенсувався головно з одного джерела - різкого збільшення позик на внутрішньому грошовому ринку. До речі, 16 жовтня черговою постановою Кабміну граничний розмір емісії ОВДП на поточний рік збільшено ще на 700 млн. грн. В офіційних колах бюджетні проблеми намагаються пояснити не стільки браком коштів у суб'єктів економіки, скільки їх передвиборним торгом із державою. Можливо, такі пояснення й були би переконливими, якби суттю торгу не була сплата податків в обмін на майбутні (післявиборні) подарунки на додачу до комплексу дисциплінарних заходів щодо суб'єктів, які в бюджетному торзі участі не беруть.
Реалістичніше оцінюють ситуацію пересічні підприємці: в умовах загального браку грошей, характерною для системної фінансової кризи, переключення фінансових потоків на бюджет лише загострює їх брак в інших секторах економіки. А наведення ладу в бюджетній сфері без пом'якшення фінансової та фіскальної політики, своєю чергою, лише погіршує стан підприємств і в підсумку не забезпечить ріст збирання податків.
Таким чином, фінансова політика держави обертається проти самої влади, бо загрожує припиненням навіть неминучих бюджетних витрат, виникненням колосального ризику на ринку державних позик і руйнуванням фінансової системи держави. Якщо таке станеться, прихід до влади будь-якого диктатора саме й сприйматиметься як омріяне диво.
