7 вересня Верховна Рада України відхилила Указ Президента України № 737/99 («Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності») і відповідний законопроект («Про внесення змін у статтю 4 Закону України «Про підприємництво»).
Нагадаємо: у випадку прийняття указу та законопроекту всі оператори та провайдери інформаційних мереж (Інтернет, стільниковий та звичайний телефонний зв'язок, системи міжбанківського зв'язку, а теоретично — навіть радіо, телебачення тощо!) повинні були б власним коштом (реально це виливалося б у десятки тисяч доларів) придбати спеціальне обладнання і створити канали зв'язку зі службами держбезпеки (вочевидь, СБУ). До того ж оператори та провайдери повинні були б забезпечити також дешифрування інформації, якщо процес шифрування відбувався в їхніх центрах передачі даних. У результаті «товариші в цивільному» мали б можливість перлюструвати й копіювати абсолютно будь-яку інформацію, що циркулює в мережах передачі даних: електронну пошту; аудіо-, та відеопотоки; службові дані про користувачів; списки адрес; так звані «лог-файли», з яких можна довідатись про те, що саме і де саме цікавить конкретного користувача в Інтернеті, й таке інше… «День» докладно висвітлював цю тему в номері від 16 липня.
Верховна Рада відстояла Конституцію і міжнародні акти про права людини ледь не одностайно: 252 голосами проти 20. Вочевидь майже всі, хто не спав, проголосували «проти»…
Значення цього громадянського акту депутатів ВР як на українські масштаби можна порівняти із протестом широких кіл технічно освіченої громадськості і фахівців США та світу проти постанови сенату США щодо впровадження цензури в Інтернеті позаминулого року. То був так званий «Рух Блакитної Стрічки»: протести набули величезних масштабів, і Верховний суд США скасував сенатський закон, спираючись на конституційне право вільного поширення інформації…
Проте й відмінність ситуацій тут не менше впадає в око, як подібність. Якщо у випадку із сенатською постановою головною прогресивною силою була громадськість, обурена зневагою до конституційних прав, а консервативною і забороняючою силою — американський сенат, то в нашому випадку — все навпаки! Бо ж в історії із сумнозвісним президентським указом ми бачимо чи не єдиною прогресивною силою наш парламент та дуже нечисленних політичних діячів, а консервативною — суспільство, яке поставилося до можливості тотальної перлюстрації цілком індиферентно. Навіть з боку еліти вітчизняних «комп'ютерників» — місцевих «Digerati» — практично не чути було протестів.
Зрозуміло, з одного боку це є свідчення, що більш-менш потужний бізнес передачі даних в Україні очевидно є «під опікою і за участі» держави в обличчі того або іншого клану, а широким масам — не до високих технологій…
Але, з другого боку, в залі ВР під час голосування відбувалися дива, що аж ніяк не вкладались навіть у цю жорстку схему. Наприклад: комуністи, голосуючи «проти» указу, практично віддавали свої голоси на користь буржуазної демократії… А цілком респектабельні зелені, що, здавалося б, повинні відстоювати права людини та принципи демократії, активно виступали за тоталітарний контроль над спілкуванням громадян…
Що б воно таке означало?
Воліючи почути думку поміркованих сил, із цим запитанням ми звернулися до керівника депутатської фракцiї Трудової партiї України «Трудова Україна» — пана Михайла Сироти. На його думку, «це пов'язано перш за все з тим, що народні депутати демонструють свою повагу до Конституції, яка забороняє цензуру й передбачає право громадян на достовірну інформацію.
Оскільки Указ Президента № 737/99 «Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності» і відповідний законопроект допускали як елементи цензури, так і порушення громадянських прав, депутатський корпус показав майже одностайність у відхиленні цих законів. Отже, саме парламент у сьогоднiшньому суспільстві є основним інструментом демократичного розвитку.
Звичайно, на парламенті відбиваються і певні корпоративні інтереси. Через те маємо факт «прив'язки» до органів виконавчої влади певних груп депутатів, що й зумовлює тактичну позицію фракцій. У нашому випадку підтекст «дивних виступів», про які ви говорите, є виключно політичним.
Проте парламент, хоч би яким він був різноплановим і хоч які існують у ньому протистояння, згуртовується у випадках, коли щось несе очевидну загрозу всьому суспільству, його демократичному розвиткові. Тоді парламент консолідується і об'єднується для відсічі. За п'ять років роботи у Верховній Раді я був свідком цього не раз: і під час дебатів навколо «Конституційного договору», і під час прийняття Конституції, і під час розгляду питань, пов'язаних із відставкою уряду…
Питання цензури, перлюстрації, всевладдя державного нагляду — також несуть загальнодержавне, стратегічне навантаження. І тому парламент проявив одностайність. Тож можемо бачити, що парламентаризм для України є інститут надзвичайно важливий, який захищав, захищає і буде захищати демократичний розвиток цілого суспільства.
Та парламент нині може захистити лише сам напрям руху, сам шлях розвитку. А пройти тим шляхом можна, тільки якщо задіяти весь потенціал суспільства, потенціал кожного нашого громадянина. Лише разом можемо подолати всі перешкоди.
Щоб помінялася сама сутність перебігу подій у країні, щоб з'явилася можливість перейти від позицій «оборони» до активного будівництва демократичного суспільства, на мій погляд, необхідні якісні зміни формування влади. Ми повинні перейти на суто пропорційні вибори, коли люди голосують за представників партій; партії, потрапивши до парламенту, формують більшість, а більшість — коаліційний уряд. Ось тоді парламентська більшість і уряд уже співпрацюватимуть, а не протистоятимуть одне одному, і зможуть взяти на себе разом політичну відповідальність за те, що діється в країні. Тоді й ризик появи подібних до відхиленого указів буде мінімальним, і люди зможуть на наступних виборах сказати, спрацювали ці політичні сили чи не спрацювали».
Що ж, у критичному для демократії випадку парламент «зупинив» Президента й «силовиків». Чи діждемо колись, щоб більш демократичний президент «призупинив» парламент — залежить усе-таки і від особи народного обранця. Це вже — майбутнє… А от над тим, щоб обох «притримував» сам народ — навіть у питаннях, що стосуються найперших засад демократії — ще працювати й працювати…
