У розмові з «Днем» міністр палива й енергетики України Сергій Єрмілов вважав за потрібне нагадати про давній (часів правління Віктора Ющенка) внутрішньоурядовий скандал навколо наявності вугілля на складах ТЕС. У результаті, сміється Єрмілов, спочатку звільнили міністра (нагадаємо, тоді він зайняв принципову позицію), а потім і віце-прем’єра. Схоже, аналогічна ситуація складається і сьогодні. У вівторок вранці «Голос Америки» виклав позицію міністра палива й енергетики України Сергія Єрмілова стосовно листа Г. Хана — виконавчого директора «Тюменської нафтової компанії» (ТНК) Президенту України Леоніду Кучмі (повідомляється не тільки про «наявність реальних технічних і економічних можливостей організації нового маршруту транспортування нафти територією України (Броди — МНТ «Південний») потужністю до 9 млн. тонн на рік», а й про те, що «підготовлено відповідні договори»). Як відомо, нещодавно уряд України відклав рішення про маршрут транспортування нафти нафтопроводом Одеса — Броди до отримання бізнес-плану проекту роботи цього нафтопроводу у реверсному режимі й оголосив тендер з вибору незалежного експерта для його розробки. Але ТНК немає часу. У документі повідомляється про «роботу, проведену українською та російською сторонами з питання забезпечення ефективного функціонування нафтопроводу Одеса — Броди з використанням його реверса». І вказується, що ця «робота» дозволяє розпочати експлуатацію нафтопроводу в напрямі на Одесу вже у четвертому кварталі цього року і продовжувати протягом трьох — п’яти років. Таким чином ТНК, щонайменше, намагається перестрибнути через український уряд. Щоправда, С. Єрмілов оцінив лист Хана набагато жорсткіше. Як повідомляє «Голос Америки», міністр назвав це втручанням у внутрішні справи України. Чим обернеться для нього ця позиція? Чи стане збережене при цьому небажання «виносити сміття з хати», продемонстроване Єрміловим у ході нижченаведеного інтерв’ю, пом’якшувальним чинником, або ж, навпаки, буде сприйняте його візаві всередині нинішнього паливно-енергетичного блоку уряду як вияв слабкості та невпевненості у своїх силах?
«Газотранспортна система є виключно власністю держави і не може приватизуватися... газотранспортну систему, що існує, не можна передати у власність консорціуму»
— Президент нещодавно назвав ситуацію у паливно- енергетичному комплексі неблагополучною. Ви приймаєте цю критику чи маєте аргументи, які свідчать, що країна до зими готова, палива вистачить і всі системи працюють надійно?
— Хіба можна назвати благополучною ситуацію хоч в одній із галузей української економіки після тривалого десятирічного падіння практично всіх показників? А ПЕК — складова частина економіки держави. Отже, те, що сказав Леонід Данилович, безумовно, відповідає дійсності, одночасно будучи свідченням особливої вимогливості Президента до ПЕК, як до базової частини економіки. З 2001 року припинене падіння виробництва і почалося зростання у більшості галузей, але тільки цього року почалося зростання у всіх галузях ПЕК, крім вугільної промисловості, де у першому півріччі також досягнуто стабілізації і приросту видобутку в липні порівняно з аналогічним періодом 2002 року. Слід відзначити і той факт, що сьогодні ПЕК знаходиться серед тих галузей, які забезпечують високі темпи загальноекономічного зростання країни. Про це свідчить випереджаюча динаміка збільшення обсягів галузевого виробництва: якщо ВВП за цей період виріс на 7,5%, то в ПЕК зафіксовано 12%. Ми можемо сказати, що стабільна робота ПЕК забезпечила якісну складову економічного зростання в країні, і сьогодні достатньою мірою задовольняються зростаючі потреби національної економіки у паливно-енергетичних ресурсах.
— У такому випадку просто скажіть, скільки до зими припасли на складах вугілля, скільки газу закачали до підземних сховищ, скільки маємо мазуту?
— Це помилковий підхід. Ще з компартійних часів оцінку готовності до зими виставляли за кількістю запасів. Але ми живемо у ринковій економіці, і потрібно розуміти, що будь- який зайвий запас на складі є відволіканням обігових коштів, а крім того, його ще додатково оподатковують на прибуток (30%). Енергогенеруючі компанії не можуть собі дозволити таку «розкіш» у вигляді додатково нарахованих штучних податків. Тому 1,3 млн. тонн вугілля на перше липня знаходилися на складах шахт. Із них 750 тис. тонн підготували до відвантаження. Видобуте, але не відправлене енергетичне вугілля (450 тис. тонн) поки що, природно, не оплачене. Але розроблено і затверджено графік накопичення вугілля на складах електростанцій.
Сьогодні там також приблизно 1,3 млн. тонн. Згідно з виконуваним графіком, на початок опалювального сезону, тобто до 1 листопада, буде три мільйони тонн. Причому темпи відновлення запасів у 6-7 разів перевищують аналогічні показники попередніх років.
За квітень — серпень 2001 р. використано газу 1042 млн. куб. м, у 2002 р. за такий самий період — 905 млн. куб. м. А цього року тільки 620 млн. куб. м. Як бачите, цифри свідчать самі за себе: досягнуто істотної оптимізації використання палива на ТЕС. А крім того, ми чекаємо, що відразу ж після завершення парламентських канікул Верховна Рада розгляне питання про поправку до відповідного закону, і те вугілля, яке нині зберігається на складах шахт, переміститься на склади електростанцій. До речі, цього року вони вже отримали вугілля значно більше, ніж у 2001 та 2002 роках. До кінця року поставка вугілля на електростанції зросте до 27,5 мільйона тонн (у 2000 році — 26 млн. тонн). Оплачують його виключно банківськими коштами. За сім місяців рівень оплати становив 97,5%, а з урахуванням товарного кредитування шахт електроенергією — понад 100%. Що стосується закачування газу до сховищ, то слід відзначити, що вирішення цього питання залежить не тільки від керівництва НАК «Нафтогаз України». Тут потрібно пригадати, що у першому кварталі житлово-комунальне господарство і населення спожили газу на 5,4 млрд. кубометрів більше, ніж прогнозували. Позначилася холодна і затяжна зима. Ось його і взяли із підземних сховищ. Плюс у теплогенерації зекономили 1,3 млрд. куб. метрів. Ці ресурси і використали на покриття збільшеного споживання. Проте рівень проплат за цей газ був досить низьким — на рівні 50%. Тепер «Нафтогаз» повинен знайти можливості відновити підземні газові запаси. Минулого року в підземках було 25 млрд. кубометрів газу. Темпи закачування нинішнього року дозволяють припустити, що цього року газу там буде приблизно стільки ж, включаючи російський. Але власного газу може виявитися на 3 — 4 мільярди менше (минулого року закачали близько 17 млрд.). Таким чином, через те що раніше витратили зайві об’єми, баланс газу порушено. Якусь частину слід додатково закупити. Ми вже провели відповідні переговори. У результаті матимемо 1,8 млрд. кубів узбецького газу, два мільярди — казахського. Звісно, дуже погано, що ми втратили через перебори об’єми газу, накопичені у сховищах, починаючи з 2000 року. Саме завдяки їм зима минулого року пройшла майже непомітно. Цього року зростання економіки визначить додаткове навантаження на ПЕК і вимагатиме додаткових енергоресурсів. За сім місяців виробництво електроенергії вже виросло на 7,1%. Причому основна частина припадає на теплові електростанції і вугільну промисловість. Минулої зими теплогенерація дала 16% зростання виробництва електроенергії.
— Дуже багато говорили про реструктуризацію вугільної промисловості...
— Так, раніше було прийнято рішення про закриття 111 шахт. На цей рік припадає десять. Але жодну ще не закрили. Я вважаю, що підходи держави до цього питання слід переглянути. Адже це дуже витратна справа. А недофінансування на ці цілі становить понад 60%. Отже, і шахти відповідно не закрито. Адже не можна нехтувати ні екологічними проблемами, які при цьому зазвичай виникають, ні — головне — соціальними: робочі місця не створено, житлово-комунальне господарство розвалене, та до того ж ще не вирішують питання поточного забезпечення. Що це таке? Сьогодні наше управління реструктуризації виконує переважно функцію «соцзабезу» — тих грошей, які виділяють на реструктуризацію, вистачає тільки на те, щоб повертати шахтарям, які звільняються, борги із зарплати, видавати їм побутове паливо й оплачувати мінімальні виробничі потреби шахт, які перебувають у процесі закриття. Відкачувати воду, платити за електроенергію... Додати до цього дірявого казана ще десять шахт — тільки збільшити кількість проблем. Адже шахта — це великий виробничий комплекс. Варто тільки оголосити про закриття, не забезпечивши цей процес відповідним фінансуванням, і тисячі тонн цінного обладнання одразу перетворюються на металобрухт. Сьогодні комбайн працював, а завтра він придатний лише на переплавку... І далі вже починаються усілякі детективні історії, про те, як розбазарювали цінне гірниче обладнання. Задумана нами реструктуризація ставить на меті не допустити подібних втрат. Після реорганізації в одному підприємстві об’єдналися до десяти шахт. І ми даємо можливість його колективу, керівникам самим визначитися з тим, які шахти можуть нарощувати випуск продукції, а які неперспективні, жодної користі ні сьогодні, ні у майбутньому не принесуть. Рішення повинен прийняти сам колектив. Це покладає на нього певну відповідальність, оскільки на нього ж ляже підготовка до закриття. Для цього, щоправда, створено ще й спеціалізоване підприємство «Укргідрошахтзахист», яке фінансують із держбюджету. Але саме підприємство, яке вирішило закрити одну зі своїх шахт, тепер потурбується про те, щоб дороге шахтне устаткування (шахта коштує не менше мільярда, а її демонтоване обладнання десятки мільйонів гривень) не здавали у металобрухт, а повною мірою використовували на інших шахтах. І головне, люди при цьому не втратять роботу (у нас сьогодні майже у всіх шахтах недокомплект — не вистачає 35 тисяч гірників). І тільки після всіх цих підготовчих робіт шахту передають в управління реструктуризації, яке розпочинає фізичне закриття згідно із затвердженим проектом. До речі, всіма питаннями працевлаштування шахтарів із закритих шахт тепер займатимуться облдержадміністрації і підвідомчі їм структури. Ось на таких принципах наступного року триватиме процес закриття неперспективних шахт. Але якщо колектив бачить, що на цій шахті ще є істотні запаси, а невеликі інвестиції допоможуть йому їх видобути, щоб вугілля з нових горизонтів давало підприємству дохід, то хіба стане він таку шахту закривати? Ми закрили з різних причин сто шахт із досить великими запасами вугілля. Іноді просто тому, що не було грошей купити насос... і шахта просто затоплювалася. Так виникали так звані депресивні регіони. Подивіться на схід Донецької області, на Луганщину. На початку вересня ми плануємо провести там виїзну колегію з питань реструктуризації.
— Чи впевнені ви у тому, що на наступний рік парламент погодиться збільшити у бюджеті асигнування на держпідтримку вугільної галузі?
— Питання не у тому. Йдеться про встановлення рівня мінімальної достатності коштів для виконання завдань, які постають перед вугільною промисловістю. Якщо відомо, скільки потрібно видобути вугілля, — скажімо, 84 мільйони тонн, — то цей обсяг множиться на прогнозовану ціну. Ось це і є сукупний дохід гірників. Але капітальні витрати на спорудження нових шахт, лав і вибоїв, на нове обладнання їм самим не профінансувати. Грошей на це поки що не вистачає. Отже, потрібна якась підтримка. Яка саме? Сьогодні про це говорити ще передчасно. Річ у тому, що чим більший видобуток, тим менше державної підтримки потрібно на тонну вугілля. Цього року бюджетне фінансування недостатнє, хоч минулого року уряду вдалося дещо скоректувати бюджет у напрямі підтримки шахтарів. Але сьогодні вже виявилися помітні позитивні тенденції в економіці вуглевидобування. Собівартість тонни вугілля у січні становила 175,4 гривні. А оптова ціна вугілля була 127 гривень. Але в лютому собівартість уже впала до 165, потім до 158 гривень у липні. А ось оптова ціна за рахунок покращання якості дещо підвищилася. Фінансовий розрив на тонні вугілля скоротився з 48 до 27 гривень. Тобто влітку наша потреба у бюджетній підтримці вже зменшилася. І цю різницю ми маємо намір вивести на нуль. Шляхи для цього відомі зокрема відмова від посередників і вихід на прямих постачальників обладнання. Днями у нас на нараді виступав один гендиректор, який завдяки цьому зекономив на тонні закупленого для шахти обладнання сімсот гривень і вивів підприємство у діапазон рентабельності. Щоправда, тепер у нього виникли проблеми — потрібно наймати особисту охорону... Але в принципі є й інший шлях: підвищення інтенсивності видобутку, зростання навантаження на одну лаву. Але для цього потрібні гроші на нове високопродуктивне обладнання. І ми цим шляхом уже йдемо. Середнє навантаження на очисний вибій із 242 тонн вже піднялося до 549. Але сучасне обладнання, яке вже виготовляють в Україні, дозволяє довести цей показник до 3000 тонн, тобто ушестеро підвищити видобуток вугілля.
— Таким чином, ми підійшли до питання про інвестиції, а отже — приватизацію вугільної галузі. Зрозуміло, щойно скоротяться борги, окресляться перспективи рентабельної роботи, й інвестори, й охочі стати господарями миттю знайдуться. Але чи знайдеться для них місце у цьому процесі? Схоже, що реально до цієї справи допустять усього кілька компаній, які вже практично застовпили кращі підприємства.
— У підсумку, на шахтах може бути й один власник.
— Хто?
— Цього я не знаю. Візьміть світову автомобільну промисловість. Сьогодні її поділено між чотирма гігантами. Інші отримали якісь дрібниці. Отже, сьогодні це питання нас не повинно сильно хвилювати. А думати слід про те, як створити такі умови, щоб вугільна галузь працювала, була самодостатньою і забезпечувала потреби економіки. А надалі, оскільки вугільна промисловість — базова галузь економіки, вона й стане власністю кількох структур, а можливо, й однієї, яка переможе у конкурентній боротьбі. Але сьогодні, чесно кажучи, я не бачу можливості приватизувати вугільну промисловість. Вона ще не знаходиться у тому стані, який може залучати інвесторів. Хоч окремі об’єкти, звісно, є. Але їх, до речі, вже викупили. Шахта ім. Засядька в оренді. Червоноармійську-Західну приватизовано. «Комсомолець Донбасу» приватизовано. Готуються до приватизації кілька дрібних шахт. Але серед великих підприємств, створених у процесі реорганізації, привабливих для бізнесу практично немає.
— А чи мають ці вугільні об’єднання стимул, щоб працювати рентабельно, втрачаючи при цьому держпідтримку?
— Коли держава пішла на дотацію на тонну видобутого вугілля, то стимули стали губитися. Потім почали давати бюджетні гроші просто під дефіцит коштів на зарплату. І з’явилася ціла група шахт-утриманців. Їхній фонд оплати праці цілком фінансувала держава. Скільки б вугілля не видобували, фонд оплати праці їм було забезпечено. А чим менше видобуваєш вугілля, тим менше проблем. Треба менше вагонів для відвантаження і кріпильних матеріалів, не потрібно ремонтувати обладнання тощо. Водночас у директора, як завжди, зарплата, автомобіль, телефон, секретарка... З цього погляду система короткострокового кредитування зарплати, яку впроваджують нині, прогресивніша, оскільки стимулює видобувати вугілля більше, а отже — знижувати собівартість і відмовлятися від підтримки держави. А ось дотаційна «державна голка» призводила до того, що керівники шахт не піклувалися ані про видобуток, ані про економічні показники — результат так чи інакше гарантувався. Причому у разі чого можна і каскою стукнути... Тепер усе це має закінчитися. По суті, вугільна промисловість повинна бути на передоплаті. І ми це зробимо. Вже є концепція оптового ринку енергетичного вугілля, який працюватиме на цьому принципі. Ми вважаємо, що призначення шахти — видобувати вугілля. І не її справа вибивати за нього гроші, просити, щоб держава покривала збитки. Ми хочемо створити умови, щоб шахта знала одне: скільки вона повинна видобути вугілля, необхідного ринку. І одразу отримувала передоплату.
Процес у цьому напрямі вже рушив. Ми вперше перевищили видобуток вугілля порівняно з 2002 роком. У червні тенденція зниження видобутку вугілля вперше була зупинена, а в липні відзначене зростання. Воно триватиме до кінця року, оскільки кількість знову введених лав сьогодні випереджає кількість тих, які закривають. При цьому вибувають лави зі старим обладнанням, а вводяться із сучасним, високопродуктивним.
До кінця року відставання подолають і обсяг видобутку не буде меншим за минулорічний — 80 — 81 мільйон тонн. А обсяг коштів, отриманих вугільною промисловістю, вже й зараз вищий — на рівні 102%.
— Цього тижня в Києві планували провести презентацію бізнес-плану міжнародного газотранспортного консорціуму. Її, проте, відклали. Виникли якісь труднощі? Чи згодні ви самі з новою ідеологією консорціуму, запропонованою російською стороною, і які бачите у ній загрози для України? Чи правда, що тут не останню роль зіграли інтереси трубних підприємств України?
— Я щодо консорціуму не хотів би коментувати більше того, що вже сказано. Є проблема власності. Згідно із законами України, газотранспортна система однозначно є виключно власністю держави і не може приватизуватися, передаватися в управління, тобто існуючу газотранспортну систему не можна передати у власність консорціуму. Це вже вивчили з усіх сторін. Але якщо у консорціуму з’являються гроші — чи то від інвесторів, чи то від спільної діяльності — виникає запитання: куди їх вкладати. Можливий вихід — розвивати додаткові потужності з транспортування газу. Триває робота на рівні експертів і ради засновників консорціуму. Вони сьогодні шліфують бізнес-план, презентація якого запланована на кінець серпня. Головна мета створення консорціуму — підвищити економічну й енергетичну безпеку України.
— Невирішеним питанням залишається і напрям роботи нафтопроводу Одеса — Броди. Чи не вважаєте ви, що, піддавшись на пропозицію розробити бізнес-план альтернативного (реверсного) варіанта, Україна просто втратить час і, як кажуть шахісти, якість, а компенсувати цю втрату буде вже непросто. Чим нас примусили до такого рішення?
— Я очолюю створену за дорученням Президента робочу групу, яка називається: щодо ефективного використання нафтопроводу Одеса — Броди. Працює вона на принципі консенсусу. Група вже ухвалила необхідні документи для проведення тендера на залучення міжнародного експерта. Його замовником виступає Міністерство палива й енергетики. Після завершення тендера обраний нами консультант представить свої рекомендації для прийняття рішення. Після того, як надійдуть пропозиції від учасників конкурсу, в тому числі й стосовно вартості їхніх послуг, ми визначатимемося, чи потрібні нам додаткові джерела фінансування.
— Російська компанія ТНК, яка наполягає на альтернативному (реверсному) напрямі для цього нафтопроводу, матиме можливість також брати участь у фінансуванні цього тендера?
— Це не заборонено.
— Що можна сказати про роботу паливно-енергетичного блоку нашого уряду, до якого я б відніс віце-прем’єра Віталія Гайдука, міністра палива й енергетики, а також вашого першого заступника — главу НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка? Це згуртована команда, яка б зуміла спрацюватися в будь-яких умовах, у тому числі й у вугільному горизонті, чи це дискусійний клуб, де у кожного, як у відомій байці, своя стихія?
— Насправді команда ПЕК включає значно ширше коло людей, ніж ви назвали. А про роботу цієї команди повинні говорити, насамперед, результати.
