Вітчизняний середній клас поділено на дві великі групи за технологією отримання прибутку. Одні за свою тисячу "зелених" працюють 18 годин на добу в трьох місцях і тримаються "на рівні" ціною роботи на виснаження й відмови від відпусток та інших соціальних благ. До цієї групи належить колишній радянський середній клас - ті, що раніше жили заможніше за інших і до нових реалій зуміли пристосуватися, але лише в тому сенсі, що тримаються на плаву. Інші, особливо не обтяжуючись, отримують таку саму суму за 10 робочих днів й завжди мають резерв для того, щоб "напружитися". Це молодші й менш традиційно мислячі люди, що завдячують своїм злетом саме ринковим змінам.
Тисяча доларів, на думку більшості працедавців - керівників великих і середніх фірм - мінімальна зарплата середняка-одинака. Одружений має заробляти півтори, з появою дитини, щоб залишитися в середньому класі - не менше як дві тисячі. Що більше утриманців, то нижча ймовірність отримати "середньооплачувану" роботу. Непогані шанси в матерів-одиначок з одною дитиною, але соціальної підтримки у фірмі їм краще не сподіватися. Заощаджувати такий працівник у змозі не більш як 25% прибутку, довгострокові вкладення в бізнес або під банківський відсоток потягнути не може.
Живучи в країні, де споконвіку не любили тих, що "забагато на себе беруть", справжній рівень своїх прибутків "нові середні" не афішують: машину купують "як у всіх", щоб не вкрали, супутникову антену обшивають дошками й щовесни саджають картоплю. Ще один неґативний у місцевих обставинах аспект переходу на рівень "середньосолодкого життя" - необхідність змінювати оточення. Це не лише суттєві витрати на престижні квартиру, дачу, турпоїздки, але й можлива втрата старих друзів, вихолощування людських відносин до "товарно-грошових", небажані знайомства для дітей. Багато хто з батьків дійшов висновку, що краще віддати дитину до "поліпшеного" класу звичайної школи, ніж до "крутого" приватного ліцею для нащадків не спотворених інтелектом представників "найвищого" класу. Так само набагато корисніше приватно звернутися до рекомендованого приятелем лікаря районної поліклініки й за два візити забути про свою болячку, ніж лікуватись у приватній клініці до цілковитого фізичного та фінансового виснаження. Отож "нові середні" мимохіть стають до однієї черги з "новими бідними", бо для них адекватної сфери послуг поки що не існує.
Клас "вище за середній" - це звичайно провідні менеджери, акціонери середніх і великих фірм. Їхній прибуток помітно перевищує $1000 (мінус ті самі знижки на кожного утриманця). Родина - опертя й спосіб закріпити цінного працівника на його місці, отож соціальна підтримка входить до переліку фірмових пільг. Введений до системи корпоративних зв'язків, він зазвичай достатньо застрахований від незначних фінансових катаклізмів. Неодмінно заощаджує не менш як чверть прибутку й постійно шукає можливості довгострокових капіталовкладень, перебуваючи на "низькому старті" до забігу на співволодіння якимось бізнесом.
Успіх у цьому переводить його з категорії високооплачуваних, але найманих працівників до найвищого бізнес-класу, комерційної еліти, яка власністю вважає не квартиру й дачу, а "справу". Частка в "справі" має становити не менш як $100 тисяч сукупного щомісячного обсягу продажу товарів або послуг. Точну суму особистого прибутку "елітній людині" не сила визначити, бо гроші постійно "крутяться" ("нижній" клас знає її з точністю до долару).
Люди, які належать до бізнес-еліти, мають, до того ж, своєрідні "дивіденди від становища". Вони виявляються у впливах на ситуацію в економічній і політичній сферах, зокрема в розв'язанні кадрових питань. Але найважливіша властивість найвищої ділової верстви - це те, що практично ніякі реформи її не лякають. Бо все шаленство економічної стихії падає, ніби на хвилерізи, на тих, що стоять нижче.
