Здійснюючи перехід від планової економіки до ринкової, Україна цілком закономірно наражається на проблему спаду виробництва. Стабілізація та економічне зростання можливі тільки тоді, коли економічна система є гнучкою та чутливою до будь-яких змін у попиті та до виникнення нових можливостей отримувати прибутки. Щоб мати реальне зростання, держава повинна сприяти або принаймні не заважати підприємствам на всіх етапах їхнього становлення: реєстрації, отримання ліцензій і власне діяльності, реґулюючи її за допомогою правил та контролю за їх виконанням. Сьогодні через громіздкість системи реґулювання здатність економіки реаґувати на зміни дуже обмежена.
На перехідному етапі необхідно побудувати новий інституційний фундамент, що забезпечив би функціонування механізмів, які сприяють нормальному розвиткові економіки, не легковажачи й захистом прав усіх категорій громадян.
Реґуляція кризи
Успішність економічного розвитку великою мірою залежить від ефективності державного реґулювання, проте вона не конче визначається рівнем реґулювання - навпаки, його підвищення може поглибити економічну кризу. Тимчасом уряд намагався розв'язувати проблеми переважно саме в такий спосіб, активно вдаючися, зокрема, до ліцензування та інспекції.
В Україні ліцензування запроваджене для понад 100 основних видів підприємницької діяльності. Клопотами відповідних відомств, що деталізують державні ухвали, це число вже перевищило 800. Деякі види потребують по декілька десятків ліцензій. Для отримання кожної треба подати окремий пакет документів, які підтверджують кваліфікацію та наявність спеціальних умов для ведення бізнесу. Процедура інколи затягується надовго й вимагає чималих фізичних, моральних і фінансових витрат.
Функціонування підприємств контролюють численні інспекційні органи (загалом понад 25). Кожен із них установлює підприємцеві перелік правил та умов, які той повинен виконувати. Скажімо, торгівля підпадає під реґулювання понад 20 законодавчих і нормативних актів. За таких умов займатися підприємництвом можуть хіба тільки юристи: такі вимоги не те що виконувати, але навіть знати про них в повному обсязі майже неможливо, а витрати "ідеального" підприємця на виконання всіх вимог набагато перевищать його прибутки.
У першому півріччі 1997 року, за інформацією київського управління Комітету у справах захисту прав споживачів, перевірено 1733 підприємства сфери послуг і торгівлі. Порушення виявлено в 1649 підприємств - тобто в 95%. Частоту перевірок і відповідальність посадовців за правильність їх проведення законодавство чітко не реґламентує. Отже, інспектори мають широкі можливості для зловживань. За даними опитування 150 українських підприємців, які опублікував у квітні Світовий банк, 1996 року контролери за один свій візит отримували хабаря в розмірі від $42 до $278 більш як у половині підприємств. Відтак підприємцям вигідніше припинити бізнес або існувати в тіні: в цьому разі їхні витрати набагато менші.
Якщо зважити на кількість усіляких нормативних актів, наші громадяни мали би бути найзахищенішими, а якість української продукції - найвищою в світі. Натомість завдяки державному реґулюванню економіки робітники й підприємці ризикують стати безробітними, а держава має самі збитки. Не надходять прибутки від багатьох потенційних платників, зростають бюджетні виплати на допомогу в безробітті й на соціальний захист. На фінансування бюджетного дефіциту уряд витрачає зовнішні та внутрішні кредити, збільшуючи національний борг, і посилює податковий тиск, далі "реґулюючи" його звичним способом.
Дереґуляція зростання
Парадоксальність переходу від центрально-регульованої до ринкової економіки полягає в тому, що саме держава повинна його ініціювати й активно підтримувати, поступово передаючи реґулятивні функції незалежним інституціям.
Ринкова економіка функціонує аж ніяк не хаотично. Вона реґулюється конкуренцією, попитом, який відображає вимоги споживачів щодо асортименту та якості продукції, захистом прав підприємця та споживача не виконавчою, а головно судовою владою тощо. Не варто випускати з уваги й такі потужні інститути, як засоби масової інформації, громадські організації.
Одним із способів підвищити ефективність системи реґулювання є дереґуляція або створення нової системи державного реґулювання. Підвалиною нової системи має бути невелика кількість законодавчих актів, що встановлять прості правила відкриття та ведення бізнесу й чітко реґламентуватимуть процедури інспектування. Не менш важливо розробити механізм контролю за діяльністю самих державних органів та оскарження неправомірних дій посадовців.
Такий підхід демонструє остання редакція "Невідкладних заходів...", що їх пропонують Президент і його адміністрація. З них найзначущі - спрощення системи реєстрації підприємництва та ліцензування, спрощення та впорядкування процедур інспектування тощо. Проте оголошення намірів є тільки першим кроком до досягнення мети: наступним має бути систематичне впровадження їх у життя.
