По-перше, тому що навряд чи будь-який політик так відверто підставлявся б за місяць до виборів. А О. Мороза можна запідозрити в будь-чому — в лівизні, в непослідовності, але тільки не у відсутності розуму, стратегічної і тактичної грамотності політика. Тепер на нього «навісили» схильність до тероризму і не залишили часу на прискіпливе з'ясування всіх обставин. По-друге, момент замаху з політичного погляду напрочуд вдалий. «Канівська четвірка» заявила, що 6—10 жовтня вона таки визначиться з єдиним кандидатом. З таким «вантажем» висунення в цій якості О. Мороза видається дуже й дуже проблематичним. А отже, з політичної арени усувають одного з найвагоміших гравців. Принаймні на це дуже схоже, особливо якщо пригадати розмах поширення фальсифікацій і дезінформацій про О. Мороза, вкинутих до поштових скриньок громадян України, гарно видрукуваних, але невідомо, де і ким.
По-третє, уважно треба придивитися до постаті Сергія Іванченка. Він — бізнесмен, двічі проти нього порушували кримінальні справи: 1994 року — за незаконне зберігання зброї, влітку цього року — за знищення майна. Злочини серйозні, але С. Іванченка не посадили, і він навіть займався політикою на боці того, кого найбільше ненавидять і Л. Кучма, і його оточення. Виникає запитання: «Чому? Як це могло статися з Іванченком, коли інших таких, як він, тиснули й тиснуть сьогодні?»
Хочеш не хочеш, а виникає підозра, що маємо справу з провокатором, якого «взяли на гачок», тримали до потрібного моменту, а потім скомандували «фас!». Чи просто, як це водиться у мафіозних колах чи в спецслужбах, «зробили таку пропозицію, від якої важко відмовитися». Згадайте, саме така підозра виникає щодо водія, який опинився на шляху В. Чорновола в березні цього року. Водія теж «характеризували позитивно», справу пустили на гальмах, але сам фігурант теж мав проблеми з правоохоронцями, які його чомусь «помилували». Технології такого помилування, звісно, справді відомі в усьому світі...
Багато хто в Україні переконаний і в тому, що в такий спосіб «підвищували» рейтинг Н. Вітренко, перетворюючи її на жертву i водночас на найвірогіднішого суперника Л. Кучми в другому турі. Звичайно, що безжальне і не цинічне припущення — адже Н. Вітренко могла загинути, але, з iншого боку, хіба нинішня влада не продемонструвала, що заради збереження крісел вона готова на все?!
Звичайно, замах на Н. Вітренко може бути й елементарною дурістю, спробою фанатика будь-що допомогти «улюбленому вождеві». У цьому разі О. Морозу справді не позаздриш: кадри і вирішують усе, і визначають реноме...
NB!
Коли верстався номер, кореспондент «Дня» Вадим РИЖКОВ повiдомив, що Сергій Володимирович Іванченко 1998 року очолював Дніпропетровську облорганізацію Партії економічного відродження. Як відомо, ця партія з ядром у Криму перед парламентськими виборами увійшла в блок НЕП, який тоді курирував помічник Президента Олександр Волков. Внаслідок нерівної боротьби з НДП Пустовойтенка, НЕП вибори до парламенту провалив, а його складова ПЕВ припинила своє існування, оскільки її лідери — хто переховувався (Шевйов, Данелян та ін.), а хто перебував за гратами (глава кримського організованого злочинного угруповання «Сейлем» Воронок).
У травні цього року Сергій Іванченко записався у морозівський блок «Правда проти сили» й автоматично очолив криворізьке міське відділення, взявши на себе обов'язки довіреної особи кандидата. Як повідомляють дніпропетровські соціалісти, Сергій Іванченко з колишніми непівцями намагався також вступити до лав Соцпартії, але міськком виступив проти. Таким чином, бойовий шлях iз підконтрольної Олександру Волкову ПЕВ до морозівських лав, який пройшов Сергій Іванченко, може, очевидно, багато чого прояснити силовим відомствам, які невпинно працюють над розкриттям цього безпрецедентного терористичного акту.
