Коли на початку 1996 року з декількох груп посткомуністичної номенклатури конституціювалася Народно-демократична партія, чимало аналітиків небезпідставно тут же назвали її партією влади. І от тепер вона, домігшись від Президента відставки Павла Лазаренка, змогла побачити у прем'єрському кріслі свого члена Валерія Пустовойтенка.
Тріумф народних демократів, яким завершилася чергова криза виконавчої влади, засвідчив, що відновлено владу прагматичного, умовно кажучи, проґресивного крила державної бюрократії. У прямого вихідця з партноменклатури Леоніда Кравчука руки було зв'язано: безконтрольно нарощувати апарат і маніпулювати ним він не міг. Відсутність партноменклатурного минулого у другого Президента України Леоніда Кучми, його формальна належність до промислових сфер знизили пильність громадськості й відтак дозволили розквітнути традиційній номенклатурі буйним цвітом. Здавалося б, тепер вона могла б святкувати остаточну перемогу, але картину потьмарюють деякі деталі.
Що хотіли отримати й що отримали народні демократи? Судячи із заяв провідників цієї партії, перейнятих за старою традицією про народний добробут, вони, звісно, хотілося "великого й чистого". Поривання оте велике й чисте співгромадянам зорганізувати для самих представників партії влади зазвичай оберталося доволі відчутними наслідками - зростанням службового положення, авторитетом у вищого керівництва, нюансами ідеології чергового президентського виступу, підготованого за участі апаратників від НДП. Але й до літа 1997 року все це - службове положення, авторитет у керівництва, ідеологічний вплив - "партія влади" мала. Про посилення якого впливу могла мріяти партія, один із головних лідерів якої, керівник Президентової адміністрації Євген Кушнарьов мав необмежений доступ до Президента? Власну парламентську фракцію - "Конституційний центр" - НДП також фактично мала.
Може, народних демократів було ущемлено у впливі на Кабмін, на економіку? Їх обурювало втручання екс-прем'єра Павла Лазаренка у приватизацію - але ж на чолі Фонду держмайна за часів його прем'єрства стояв член НДП Юрій Єхануров! Нехай навіть (і народні демократи це старанно наголошували) право останнього підпису залишалося за прем'єром - кому, як не досвідченій номенклатурі, краще знати, що у справах держави все вирішують безпосередні виконавці й клерки?
Можливо, тоді справа у реґіональній владі? Саме на цій ниві трудиться лідер НДП Анатолій Матвієнко, очолюючи Вінницьку адміністрацію. Зміни на краще дали б можливість зітхнути реґіональним елітам - і опсилили би підтримку партії влади на місцях. Але лідера переможної партії влади на київському горизонті не видно і не чутно.
Натомість досить прозорим стає інше: нинішня влада намагається позбутися вже обтяжливого впливу народних демократів. В поінформованих колах вважають, що після їхнього весняно-літнього демаршу керівник президентської адміністрації Євген Кушнарьов почав втрачати вплив. Вже через день після завершення з'їзду народних демократів партійний "відщепенець" і "бунтар" Олександр Разумков отримав впливову посаду в президентській Раді національної безпеки. А трохи пізніше АП було "зміцнено" заступником голови, вельми далеким від організації народних демократів, хоча, по суті, мало чим відмінним від них Василем Кременем. Парламентська група через відсутність об'єднавчих здобутків знейтралізувалася сама.
Складається враження, що народні демократи, перемігши, добряче програли. "Перемога" НДП повною мірою продемонструвала особливості організації бюрократичної влади. Коли без законодавчої основи намагаються грати в "парламентські демарші" й "партійні резолюції", перемагає зазвичай той, у кого в даний момент більше влади, хто більше наближений до "сильних світу цього". Що дала НДП відставка прем'єра, який її не влаштовував, і призначення нового, члена партії? Однопартійного чи коаліційного уряду з чіткою програмою нема. Прем'єр постійно заявляє про готовність тимчасово покласти партійний квиток. Процеси в президентській адміністрації ніяк не свідчать про зміцнення впливу НДП. Пересічні партійці залишаються у невіданні щодо маневрів партійного проводу. Єдності в питаннях виборчого законодавства (бути йому мажоритарним чи змішаним) у лавах фракції "Конституційний центр" нема. Тимчасом партії-конкуренти (надто ті, що претендують на ті самі електоральні групи, себто соціал-демократи, ліберали, рухівці) із задоволенням спишуть на НДП відповідальність за всі економічні провали уряду. А виборча кампанія не за горами (якщо вже не почалася).
Досвід народних демократів свідчить: у проміжку між виборчими кампаніями "партійні" перевороти влаштовувати не варто, для цього є вибори. Йдучи до влади, серйозним людям не личить користуватися чорним ходом. "Перемога" народних демократів переконливо свідчить про необхідність структурування й повної леґалізації політичного процесу.
Схоже Народно-демократична партія діяла й діє не з того кінця. Переважає суто номенклатурний підхід до вирішення політичних проблем: от поміняємо кадри на верхівці виконавчої влади - і все піде до ладу. Тимчасом очевидно, що міняти треба саму схему організації цієї влади: формувати відповідальні однопартійні або коаліційні уряди, які спираються на парламентську більшість і тому можуть швидко й ефективно втілювати у життя економічні трансформації. Без переходу до такого типу політики кожна чергова перемога тієї чи іншої номенклатурної групи (навіть оформленої в політичну партію) буде пірровою.
