Після вистави більшість учасників вертепу відправилися на Софійську площу.
Утім, Майдан Незалежності цього дня теж не був порожній. На величезній, встановленій київською мерією сцені йшов концерт. У такт музиці люди помахували прапорами. Багато хто пританцьовував, аби зігрітися. Благо, тепер розпивати міцні напої в громадських місцях заборонено. Вже ввечері ці маніфестанти зберуться на Липській за своєю винагородою.
Зовсім інший «контингент» зібрався на Софійській площі. Якщо на міст Патона прийшла свідома молодь, то сюди — старші люди. Народу на площі було тисяч десять. В очі впадала велика кількість партійних прапорів «Батьківщини», «Свободи», Європейської Партії, «Народної самооборони», «Тризуба» і «Громадянської позиції».
Під сценою стовпилися політики. Спочатку домінували бютівці. Вони цілувалися й веселилися. Черга на виступ була досить великою — записалися майже два десятки осіб. Не встиг патріарх Філарет завершити свій виступ із закликом до всіх «припинити безплідну боротьбу один з одним», як з натовпу почали лунати крики: «Юля, Юля!» Тимошенко не змусила на себе довго чекати.
— Ви готові, якщо буде потрібно, об’єднати наші лави і вийти на всі майдани в Україні, якщо до виборів терпіти вже буде несила? — звернулася вона до людей. — Від сьогодні ми починаємо щоденну напружену важку роботу з об’єднання нашої нації. Ми починаємо цю важку працю, щоб змінити наше життя на краще і вже не повертатися назад.
За сценою в цей час вирувало життя. Свободівці Олег Мірошниченко та Андрій Ільєнко щось дуже пристрасно обговорювали з бютівським політтехнологом Олегом Медведєвим. До речі, свободівці цього дня були на подив благодушними й миролюбними. Непримиренна Ірина Фаріон навіть сфотографувалася з оглядачем «Сегодня» Олександром Чаленком, який відомий своєю любов’ю до міністра Табачника та Російської Федерації.
Олесь Доній та Юрій Стець розповідали, як чудово пройшов вертеп.
Тут зі сцени спустилася Тимошенко і всі журналісти кинулися до неї.
— Юліє Володимирівно, ви вже йдете?
— Тож регламент, — виправдовувалася вона.
І справді, на заході був встановлений регламент — кожен учасник виступав п’ять хвилин. І лише Тимошенко виступила 15. Услід за Юлією Володимирівною непомітно зникли практично всі бютівці. Залишилися лише Андрій Павловський та Володимир Бондаренко.
— Треба припинити шпигати одне одного. 2002 року нам удалося вибрати Верховну Раду, яка змогла створити демократичну більшість, а 2004-го — президента, бо всі були єдині. Це дуже добре, що прийшов Кириленко, а Яценюка життя ще поставить на місце, — заявив кореспондентові «Дня» Бондаренко.
А мітинг тим часом йшов своєю чергою — один учасник змінював іншого. Найбільше оплесків зібрали Микола Катеринчук, Анатолій Гриценко і Тарас Стецьків.
— Це момент істини — ті, хто прийшов на Майдан, заявили, що йтимуть до кінця в боротьбі з цим режимом, а ті, хто з різних причин не прийшов, ще отримають оцінку. Річ не в тім, стояти чи ні з Фаріон, стояти чи ні з Тимошенко, а в тім, аби до людей вийти і сказати, що потрібно робити. А якщо хтось не вийшов, бо їм Юля або Фаріон не подобаються, то вони, даруйте, — політичні пігмеї, — обурився Тарас Степанович у розмові з «Днем».
Ближче до вечора народ почав розходитися, лише на Майдані все ще гриміла музика.
А ввечері з’ясувалося, що майданівських маніфестантів «кинули». За інформацією кореспондента «Української правди», їм не видали належні 120 гривень. Заплатили їм чи ні — таємниця за сімома замками. Нібито Мустафа Найєм у ресторані «Чайкофф» біля універмагу «Україна» зняв на камеру передавання грошей організаторам мітингу Партії регіонів, про що він написав у себе в Facebook.
Але в будь-якому випадку цих людей зовсім не шкода. Шкода країну, в якій є люди, які готові продаватися за участь у мітингах. Поки в країні є політичні заробітчани, нам нічого мріяти про якісь зміни та європейський шлях.
РЕГIОНИ
Не тільки в Києві відзначили День Соборності. Тернопільщина масово відзначила цей день на річці Збруч — у святкуванні взяли участь понад 30 тисяч осіб(!). Київ про таку громадську активність може тільки мріяти. Хлопці й дівчата, пронісши з різних берегів Збруча жовту та синю стрічки, створили на середині мосту п’ятиметровий національний стяг — символ об’єднання українського народу. У небо випустили голубів та 92 жовто-блакитні кульки. Також родзинкою свято стало створення ковалями знаків Володимирової держави — двох тризубів. Ці тризуби надалі зберігатимуться в обласних музеях.
Львів’яни також відзначили День злуки живим ланцюгом, що простягнувся від пам’ятника Степанові Бандері до пам’ятника Тарасові Шевченкові. За різними підрахунками, трималися за руки від п’яти до десяти тисяч людей, а от довжина живого ланцюга (відстань між пам’ятниками) відома достеменно — 2 км. Вздовж небайдужих до Соборності України, більшість із яких — літні люди, рухалася колона з величезним полотнищем національного прапора України та банерами із зображеннями Романа Шухевича та Степана Бандери. Колона зупинилася біля пам’ятника Кобзареві, де відбулося віче за участю представників політичних партій та громадських організацій, а згодом — екуменічний молебень.
У Житомирі на 22 січня різними громадськими й партійними організаціями і приблизно в одному часовому інтервалі вранці було анонсовано як мінімум три місця збору для відзначення Дня соборності, але реально їх виявилось навіть чотири. Втім, усі, хто групувався в різних місцях, попрямували до пам’ятника Тарасу Шевченку — традиційного місця державних і національних урочистостей. Там святкову акцію проводила обласна організація «Фронту змін» — і в Житомирі її члени склали з окремих частинок мапу України, а потім присутні говорили про те, з яких країв вони родом.
У Рівному День Соборності України відзначили доволі лаконічно. На майдані Магдебурзького права біля пам’ятника «Загиблим за Україну» відбулася півгодинна церемонія покладання квітів, у якій взяли участь представники обласної та міської влади. Завершилися урочистості військовим салютом.
Хоча в обласному центрі Волині для побудови символічного «живого ланцюга», яким традиційно вшановують День Соборності України, прийшло до півтисячі людей, проте кількох десятків так і не вистачило, аби цей ланцюг поєднав пам’ятники Лесі Українці та Тарасу Шевченку. Особливістю цього свята було велике представництво людей старшого (і навіть старого) покоління, але вистачало і молодих, які активно малювали спеціальною фарбою тризуба або жовто-блакитний прапор на обличчі чи руці. Оскільки акцію презентували як неполітичну, то і жодних політичних гасел на Театральному майдані міста, звідки й починався «живий ланцюг», представлено не було.
День Соборності в Ужгороді відзначили народним віче. Головною подією свята стало оголошення звернення Закарпатських обласних організацій національно-демократичних партій та громадських організацій краю до лідерів політичних партій України демократичного спрямування. У зверненні автори наголошують, що «вбачають загрозу формування в Україні нинішніми очільниками країни тоталітарної та антиукраїнської за суттю держави, заявляють свій протест політиці репресій, утвердженню тоталітаризму, деукраїнізації України, знедолення більшості населення та спробам сепаратизації Закарпаття».
У Сімферополі до пам’ятника Кобзареві прийшли делегації патріотичних суспільно-політичних сил. Учасники акції прийняли три резолюції — на захист газети «Кримська світлиця», на захист прав українців у Російській Федерації, а також з вимогами до влади зупинити політичні репресії в Україні. На закінчення учасники мітингу вишикувалися в «живий ланцюг».
Напередодні Дня соборності дніпропетровські правоохоронці виступили з настрашливими заявами про можливість масових безладів у столиці й закликали мешканців області не піддаватися на провокації. Натомість святкування Дня соборності в самому Дніпропетровську проходило абсолютно мирно і спокійно. У день свята молодіжні організації Дніпропетровська провели в центрі міста неформальні акції й флеш-моби. Відсутність ексцесів на вулицях, схоже, здивувала надмірно пильні органи внутрішніх справ. У понеділок міліцейське керівництво висловило подяку організаторам і учасникам святкових заходів, які, пройшли «без яких-небудь порушень громадського спокою».
І нарешті в «шахтарській столиці» представники владних структур використали давно напрацьований прийом, аби «дистанціюватися» від патріотичної дати: нашвидкуруч поклали квіти до пам’ятника Кобзареві ще напередодні Дня соборності. А трохи раніше Донецький окружний адміністративний суд заборонив проводити 22 січня будь-яку урочисту ходу центром міста чи інші активні заходи. Зроблено це було на вимогу місцевих комуністів, що у своїй судовій заяві звинуватили «націоналістів» у намірах дестабілізувати громадський спокій, провокуючи вуличні сутички з лівими.
Один із гарячих ініціаторів святкової ходи в обласному центрі, приватний підприємець із Селідова Володимир Кружко таки сподівався на патріотичний порив донеччан, яким він власноруч роздав напередодні кілька тисяч саморобних листівок із закликом гідно відмітити День Соборності. Та в минулу суботу Володимира, за його власними словами, на виїзді з Селідова затримали міліціянти. Привід був майже анекдотичний: якийсь час тому з торгової точки Кружка зник побутовий холодильник, і саме святкового дня нібито виникла невідкладна потреба провести слідчі дії щодо крадіжки.
За таких умов святкування Дня соборності по-донецьки вийшло малолюдним та статичним. Як пізніше офіційно повідомили організатори, участь у заході взяли 18 партій та громадських організацій, правоохоронці ж, що пильно чатували навкруги мітингувальників, нарахували максимум 70 учасників. Сумна арифметика. А найбільше засмучувало вельми скромне представництво на зібранні під відкритим небом представників молоді.
Як уїдливо зауважив донецький поет Юрко Доценко, «знайомі все обличчя: старі романтики-ідеалісти, дрібні «грантоїди» та ті ж самі — також постарілі — стукачі»...
