Передбачити, що ближче до осені уряд заходиться коло податкових законопроектів, було нескладно. Набагато складніше прогнозувати, яку податкову стратегію він обере й що від неї залишиться після парламентського фільтрування.
НОВА ВЕРСІЯ СТАРОГО ПАКЕТА
Чимало спостерігачів уважає, що в нових законодавчих ініціативах Кабінету Міністрів буде неважко розгледіти контури попереднього "пакета економічного зростання", підготовленого за участю колишнього віце-прем'єра Віктора Пинзеника. Справді, більшість із 11 законів, що їх розглядають як базові для бюджету-98, так чи інакше пов'язані з уже схваленими чи відхиленими Верховною Радою проектами. Зокрема, зміни до закону про податок на додану вартість (ПДВ) передбачають скасування низки податкових пільг, а зміни до законодавства про акцизні збори спрямовано на вдосконалення системи цих зборів і на збільшення їхніх ставок для тютюнових і алкогольних виробів та нафтопродуктів. Деякі законопроекти - "Про рентні платежі", "Про державний інноваційний фонд", "Про джерела фінансування шляхового господарства" - мають усунути суперечності між законом про податкову систему й потребою бюджетного фінансування деяких видів загальнодержавних видатків. Словом, основні сили уряду буде, безсумнівно, спрямовано на реалізацію старої ідеї - ухвалення бюджету на "новій податковій базі" (правда, поки що неясно, зі скількох законів вона складатиметься).
Слід відзначити, що ця нова база - не єдине "старе" завдання, яке залишилося в спадок від попереднього уряду. Не менш актуальними є й інші: боротьба з податковими неплатежами, погашення боргів за соціальними видатками, відновлення економічного зростання... Втім, старі завдання можна вирішувати по-новому.
ЗАБРАТИ ТЕ, ЧОГО НЕМАЄ
Судячи з заяв різних посадовців виконавчої влади, нинішній уряд спокійніше ставиться до розміру "податкового преса". Недавно віце-прем'єр Сергій Тигипко визнав, що, згідно з попередніми розрахунками, податковий тиск на товаровиробника внаслідок ухваленння нових законопроектів "зменшиться неістотно". Очевидно, реальний рівень стягуваності податків - пересічно 85% від плану - не такий уже й катастрофічний, а потенційне економічне зростання не таке значне, аби знову починати дискусію про полегшення "преса". Тож за обсяги податкових надходжень вирішено боротися іншими методами.
Схоже, ідеологія "податкової революції" дедалі віддаляється від початкового задуму, потрапляючи в залежність від головної сьогодні мети - погашення бюджетних боргів. Саме від цього залежить політичне довголіття нинішнього Президента й тих фінансово-промислових угруповань, які зробили ставку на нього. Сценарій розвитку подій неприємно однозначний: буде погашено борги - президентська команда має шанси бути переобраною на другий термін, коли ні - то й шансів немає. Причому до парламентських виборів стан справ, скоріш за все, не встигне помітно поліпшитися, тож, якщо вони пройдуть відносно чесно, сформульована гіпотеза почне підтверджуватися вже наступної весни: кваліфіковану парламентську більшість буде сформовано з політиків прорадянської орієнтації. Водночас, на відміну від Росії, подати продовження свого правління як єдиний захист від загрози комуністичної експропріації та зібрати на цю добру справу достатню кількість "добровільних внесків" комерційних структур президентській команді навряд чи вдасться. Але що ж зробити з економікою, аби вбезпечити себе від несприятливого розвитку подій?
Як відзначив десь із півроку тому в одному зі своїх виступів Президент, коли б уряд покривав із наявних у бюджеті грошей усі соціальні видатки (до речі, ґарантовані державою), то ні на що більше грошей не було б. Тобто витрачати їх можна або на зарплати й пенсії, або на все інше. Або - додамо від себе - всім недоплачувати, що тепер і роблять.
Найпростіше, до чого можна додуматися за таких екстремальних умов, - це посилити боротьбу за стягуваність податків. Мабуть, уряд із цією метою "відкриє" кілька фронтів. По-перше, чималі надії покладаються на податкову адміністрацію (ДПА). Вона й раніше була далекою від альтруїзму щодо підприємців, а з наближенням виборів її активність дедалі зростатиме. Уже сьогодні ДПА відпрацьовує методи роботи за надзвичайних умов. В одному зі своїх липневих листів вона висловила невдоволення тим, що заплановані в бюджеті показники стягування податку на прибуток набагато (на 57%) вищі від розрахованих за новим законом. Ясна річ, що в суперечці зі здоровим глуздом бере гору "партійне" завдання, й місцевим адміністраціям запропоновано "підготувати пропозиції про вдосконалення організації роботи щодо стягування податку на прибуток". Як тут не поспівчувати рядовому податковому інспекторові, котрому наказано забрати те, чого немає? І як поставити під сумнів доцільність відрахування 30% "знайдених" коштів на потреби ДПА? Хто ж робитиме "це" безоплатно?
ПОСЛУГА ЗА ПОСЛУГУ
Ще один важливий канал збільшення бюджетних прибутків уряд розраховує мати в результаті персоніфікованих угод із представниками великого бізнесу. Відомо, що нова редакція закону про прибуток на додану вартість загрожує цілком змінити схеми отримання прибутку для фірм, які обслуговують нерентабельні промислові підприємства. Досі українська промисловість виживала головним чином тому, що пов'язані посередники, організуючи бартерні поставки, з одного боку, постачали підприємства сировиною й енерґоресурсами, а з другого - забезпечували реалізацію їхньої продукції. Тимчасом новий законопроект, як очікується, передусім ударить саме по бартеру. А відтак автоматично зробить безглуздим бізнес комерційних структур, які реально контролюють до 50% національної промисловості. Втративши дружню підтримку, (умовно) збиткові підприємства тоді вже напевне стануть цілковитими банкрутами.
Ясна річ, допустити до таких наслідків ухвалення закону уряд не може. Тож, аби пом'якшити фінансовий удар по великому бізнесу, винайшли так звані податкові угоди, які вибірково мінімізують наслідки "податкової революції". Щоправда, доки не відомі нормативні подробиці для таких угод, говорити про них можна лише гіпотетично. І все-таки переорієнтація уряду з суцільного вилучення законних платежів на фіксовані суми внесків - це своєрідне "ноу гау", яке дозволить забезпечити збереження завойованих позицій за великими фінансовими фірмами, а у відповідь розраховувати на їхню підтримку на наступних виборах.
Слід відзначити, що практика податкових угод - не український винахід. До таких операцій час від часу вдаються й уряди, й навіть реґіональні влади всіх країн. Але специфіка нашої ситуації в тому, що такі угоди перетворюються на єдиний шанс виживання, тимчасом як для світової економіки отримання прибутку для середньостатистичного підприємства - правило, а не виняток, до того ж дарований чиновником.
Податкові угоди - не єдиний вияв індивідуального підходу до платників податків. Родючою нивою для його реалізації може стати і згадуваний вище закон про податок на додану вартість. Нагадаємо: два закони з пакету "економічного зростання" - про податок на прибуток і про ПДВ - були предметом гордості їхніх авторів. Відповідно до цих законів, механізм оподаткування не тільки давав змогу спростити фінансовий і бухгалтерський облік на підприємствах, а й загалом наближав фінансову й фіскальну систему України до європейських стандартів. Після обговорення у Верховній Раді обидва закони помалу обростали пільгами й винятками на користь удатних лобістів. Зрештою, запровадження закону про ПДВ взагалі відклали. І тепер що більше часу перебуває він на доопрацюванні, то складніше цей процес зупинити. Як з'ясовується, претензій до закону стає дедалі більше, а мотивів для його запровадження - дедалі менше. Приміром, недавно міністр економіки Віктор Суслов виявив, що це призведе до зростання вартості газу для кінцевого споживача на 20%. І замість узятися за оптимізацію бартерних розрахунків за газ, він готується вдосконалювати закон про ПДВ. То чи не краще взагалі відмовитися від закону одного на всіх, а написати по одному для кожного?
Нова податкова стратегія, декларуючи необхідність уніфікованого законодавства для прибуткової роботи підприємств, насправді не ґарантує правил гри, обов'язкових для всіх. Найбільше, на що сьогодні може піти уряд, - це розробити зручну схему договірних відносин з окремими платниками про надходження критичної суми на бюджетні рахунки. Решту перетворень, які стимулюватимуть економічне зростання, на кшталт структурної чи земельної реформи, також проводитимуть суто індивідуально. Початок цього процесу вже покладено на "АвтоЗАЗі", "ЛиНОСі", на Миколаївському глиноземному й подібних об'єктах. Наступні кандидати не змусять на себе чекати: треба лише, щоби потенційні господарі погодилися сплатити їхні бюджетні борги. Зрозуміло, що чиновникові набагато зручніше жити в "двоколірному" світі, де одні покірно платять обумовлені суми, а інші - задовольняються бюджетними подачками. Але що ж робити решті, кому домовлятися, власне, немає про що?
