«Война — это когда нам кажется, что может и обойдется, а через минуту уже поздно»
29 квітня Андрій МАКАРЕВИЧ у «Фейсбуці»
Уже п’ятий місяць поспіль послідовно розгортається національна катастрофа, а ми тією чи іншою мірою — свідомі чи несвідомі її учасники, але переважно безпорадні свідки і потенційні жертви. Все, що зараз відбувається — від стрілянини на Донбасі, яка вбиває безпосередньо, до валютного курсу, який убиває опосередковано хворих, яким потрібні імпортні ліки, — волає про те, що от-от матимемо Руїну, 1917—1920, 1941 та Голодомор — усе разом. Чи відчувають це звичайні люди й чи не безсилі вони це лихо відвернути? Такий шанс у всіх нас є, якщо ми з повною серйозністю поставимося до цього всього як до початку Армагеддону, тобто до битви добра з абсолютним злом. Бо тільки абсолютне зло може розпочати таке у Великий піст і довести все до крові перед самим Великоднем.
• На жаль, усі здебільшого дивляться на міжнародний, геополітичний, політичний, кримінальний, економічний, соціальний, просто людський та вже, на жаль, і на військовий бік сьогоднішніх подій. Але у всього є найголовніший бік — духовний. Духовний механізм подій невидимий для телекамер та очей, але він визначає хід усього. Саме в духовній площині можна побачити як нашу близьку загибель, так і єдиний шанс на особисте та загальне спасіння. Мова не про те, щоб морально засудити ворогів, а про те, щоб подивитися на себе як на націю та на себе особисто і зрозуміти, за що нам таке.
Бо духовна картина жахлива — наша нація, люди, з яких вона складається, стрімко нарощують загальну кількість і сумарну вагу скоєних гріхів, не звільнюючись від попередніх. А кожен гріх — це камінчик, камінь, каменюка, яка тягне людину та її рід, а, отже, і всю націю в цілому донизу, до нових гріхів, до смерті фізичної та духовної і, зрештою, в пекло.
• Всі роки незалежності дедалі більше порушувалася заповідь «Не вкради». Кількість людей, які розкрадали перш за все бюджет і державне майно, збільшувалася, й загальна сума вкраденого також зростала з року в рік. Але крадіжка з бюджету — це є не що інше, як крадіжка у найбідніших, старих, сиріт, хворих і ув’язнених — тобто з давніх-давен особливо тяжкі гріхи, які волають до неба про жорстоку відплату. Вимагати хабарів та відкатів на всіх рівнях і в усіх сферах — це так само гріх проти цієї заповіді та й проти заповіді десятої: «Не пожадай чужого». А як у геометричній прогресії, зростала кількість та важкість гріхів проти заповіді «Не лжесвідчи» — це ж робив кожний співробітник міліції, прокуратури та судової системи, причетний до фабрикації адмінпротоколів, карних справ та неправомірних судових рішень, які позбавляли людей свободи та майна, а їхні сім’ї засобів до існування. Але скільки людей після повалення Януковича готові й далі плювати на існування цих заповідей? Скільки людей, навпаки, з нетерпінням рвуться до бюджетної годівнички, захлинаючись слиною у передчутті, що ось і його черга настала? Чомусь ніхто не розуміє, що у майже воєнний час це вже дорівнює мародерству, і судом Небесним так само буде судитися набагато суворіше, але так само ляже на націю в цілому.
• А скільки разів була порушена заповідь «Не убий» свавіллям міліції в останні роки, особливо примноженим після початку Майдану. І необов’язково вбити людину, оскільки всякий, хто проливає кров і ламає кістки, вже цю заповідь порушує. До речі, комусь може це й не сподобатися, але неважливо, з якого боку барикад перебувала людина, так само як і неважливо, бачила людина чи ні, що когось вбила чи покалічила. Гріх залишається гріхом, гріх залишається на людині з усіма тяжкими наслідками для людини та її роду, оскільки від Небесного суду нічого не укриється — і в янголів, і в чортів «усі ходи записані», й кум та хабар у тому суді не допоможуть.
Звичайно, багато читачів подумають: та ми ж тими гріхами не грішили, то ті люди, які при владі були чи сьогодні є, а ми проти цих гріхів, і готові з ними боротися. Але, на жаль, усе ж таки існує так би мовити «всенародний залік гріхів». І якісь країни та міста впродовж усієї історії людства часто були врятовані наявністю хоча б часточки праведників, а в якихось цих праведників не знаходилося, як у Содомі й Гоморі. До речі, Содом і Гомора накликали на себе кару Божу не тільки і не стільки содомією, а тим, що беззаконня поставили у ранг закону та норми. Вам це Україну не нагадує?
Так само як армію розікрали і розкрадають одні, а намагаються своїми пожертвами відбудувати інші, так само і тут. Хтось грішить безперестанку, а ми хоч у своїх гріхах покаймося, і тим самим зменшимо гріховний тягар усього народу, але ж ми при цьому перш за все себе і свою родину врятуємо. Якщо не ми, то хто? І справа тут в іншій категорії гріхів, які багатьма як гріхи й не усвідомлюються, особливо коли мова йде про себе. І саме тут знаходиться ключ до виходу з того провалля, куди скочується наша багатостраждальна країна.
• До революції гідності має додатися революція покаяння. Якщо хоча б частина нашої нації почне щиро й активно каятися, то в неї у цілому буде шанс. Національне покаяння — то не п’ятихвилинний одночасний молебень на всіх майданах, не покаянна хресна хода і навіть не багатотисячна, багатокілометрова і багатоденна проща. Покаяння — то є виключно особиста дія, але тільки з окремих людських покаянь і може скластися загальнонаціональне покаяння. Так само мова йде не про покаяння в чомусь перед країною та народом, а про покаяння у своїх персональних гріхах проти тисячолітніх Божих заповідей. І це той реальний внесок, який може зробити кожна людина в боротьбу проти зла. А отже, свою вагому лепту в порятунок країни може вкласти людина, яка не має ані грошей, ані якогось становища, ані фізичної сили та військових навичок, ані якихось професійних знань, ані великої побожності. Навіть якщо вона прикута старістю або хворобою до ліжка, але має хоч краплю совісті та відповідальності — все одно вона може зробити свій внесок у боротьбу добра зі злом своїм покаянням, оскільки будь-яке щире покаяння знищує якусь частку зла і зменшує загальну масу гріха. Але ж тим самим покаянням людина рятує свою вічну душу від пекла після смерті, себе від багатьох неприємностей ще за земного життя, а також своїх дітей, онуків та правнуків від спокутування її гріхів, якщо людина за життя в них так і не покаялася. Бо не одне й не два тисячоліття неухильно діє такий духовний закон:
«Господь, Господь Бог чоловіколюбний і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий та істинний, що являє милість в тисячу родів, що пробачає провину та злочин і гріх, але не вважає чистим винного, КАРАЮЧИ ПРОВИНУ ОТЦІВ В ДІТЯХ І В ДІТЯХ ДІТЕЙ, І НА ТРЕТІХ, І НА ЧЕТВЕРТИХ ПОКОЛІННЯХ» (Старий Завіт, 2-га книга Мойсея. Глава 34: 6-7). У цьому законі міститься вичерпне та істинне пояснення тих нещасть, хвороб і навіть смертей наших улюблених дітей та онуків, які вже, на жаль, трапилися, так і тих, що ще можуть з ними трапитися, але залишається надія відвести їх нашим щирим покаянням. І як відомо, «незнання закону не звільняє від відповідальності».
м Дуже важливо не випускати з уваги те, що переважна більшість родових ліній людей, які зараз живуть в Україні, вже й так переобтяжена страшною гріховною спадковістю попередніх чотирьох-п’яти поколінь за роки Першої світової, революційного терору, Громадянської війни, знищення церков, святинь, священиків, колективізації, розкуркулення та Голодомору, сталінських репресій, Другої світової, знову репресій, знову знищення церков, безкінечного потоку доносів та анонімок, а головне — безбожного існування. Інакше чому все більше людей помирають від раку чи взагалі невідомо від чого, зокрема й безневинні малі діти, а кількість немовлят, які мало не з народження мають дедалі жахливіші й важчі в лікуванні патології, зростає просто на очах. ЧОМУ?
• Наприклад, півтори чи навіть вісім сотень убитих під час Майдану, — це просто крапля в порівнянні зі щорічною кількістю абортів — 250 тисяч тихих і непублічних підлих вбивств — без вражаючої крові на бруківці, пам’ятних світлин убитих, без відспівування, посмертної шани, щорічних панахід, квітів та лампадок, як у Небесної Сотні. Але це ще дуже поміркована цифра, оскільки ще 1990 року їх тільки офіційно було скоєно в Україні 1,7 млн! А якщо скласти їх загальну кількість за останні 50 років, то, мабуть, отримаємо приблизно сьогоднішнє населення країни. Нація, яка таке коїть, дуже скоро піде з лиця Землі навіть не з демографічних, а з духовних причин, бо така кількість убивств лягає смертним вироком на людей, які їх скоїли, їхніх нащадків і на націю загалом. У цьому диявольському змаганні за кількістю вбитих у абортах на тисячу людей на рік серед усіх країн на планеті нас випереджає тільки «Святая» Русь. Випереджає суттєво, але це — теж наше горе, оскільки дає розуміння, чому росіяни стали одержимими ,бо тільки біснуваті можуть розпочати напад на сусідній християнський братній народ наприкінці Великого посту. Якщо хоча б частина нації покається у своїх абортах (а за аборт відповідають і жінка, і чоловік, і усі, хто радив чи, тим більш, примушував його зробити), й всі залучені до нього медпрацівники, то країна спасеться. Це питання стосується навіть 80-річних бабусь, які позбавилися 40—50—60 років тому в той чи інший спосіб від манюсінького невидимого (та й ще не одного), але живого чоловічка з душею, як від прикрого наслідку кохання чи блуду! Вони так само можуть і навіть повинні внести свою частку в загальне покаяння, залишивши нам шанс на майбутнє.
А ще краще було б покаятися на сповіді в тому, що з якоїсь потреби для себе чи для рідних, чи з дурної цікавості — за компанію — людина зверталася до «бабок», які або яйце катають і шепочуть начебто «молитви»; ворожок, що віщують долю та роблять приворот, наводять чи знімають причину; екстрасенсів, біоенергетиків, цілителів, мольфарів, білих магів, що «зцілюють» на коротенький час в обмін на безсмертну душу тощо (бо «ім’я їм — легіон»), бо це взагалі гріх проти самої першої заповіді: «Я Господь, Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім мене».
• Звернення по допомогу не до Бога, а до чиїхось паранормальних «здібностей», якихось особливих сил, сутностей, енергій, які йдуть не від Бога, а якщо не від Бога, то значить, від його ворогів, є абсолютне порушення цієї першої, головної, заповіді. Старий Завіт недвозначно говорить: «Ворожей не оставляй в живых». А в нас що? У нас переплелося наше безбожжя комуністичних часів із надзвичайно живучими традиціями народної магії та підступною магією телебачення, яка спокушає багатьох у неділю, — день сьомий, який тільки Богові своєму віддай (заповідь четверта, якщо хто забув), вболівати по три-чотири години за екстрасенсів, що змагаються між собою. Чому ж ми тоді дивуємося великому лихові в нашому житті? Хто згадає смертоносні випадки звернення до слуг нечистої сили, піде до священика й знищить їх своїм трикратним відреченням і покаянням, той сам спасеться та інших спасе.
• А якщо ми покаємося в усьому нашому блуді, ну хоча б тільки в подружніх зрадах, то так само радикально зменшимо силу зла, що загрожує накрити з головою нашу країну та наші сім’ї. Хоч як парадоксально це може видатися, але за законами духовного світу, якщо ви набралися розуму й мужності, пішли до церкви й покаялися у своїх походеньках «наліво», перестали переглядати порно в Інтернеті чи на відео, то Бог попустить, щоб у якогось «зеленого чоловічка» в критичний момент бою автомат вийшов із ладу, і це врятує життя вашому другові, братові, кумові чи синові. Покаються десять тисяч у своїх ста тисячах гріхів — і ворожих диверсантів у захоплених адмінбудівлях почне косити гостра кишкова інфекція, а банди сепаратистів на іншому кінці країни отруяться паленою горілкою. Покаються сто тисяч — підуть безперервні шалені зливи на сході по обидва боки кордону з Росією. Покається щиро мільйон людей — то одразу Захід вживе санкції четвертого рівня, а покається п’ять мільйонів — російське керівництво почне забувати, чого воно війну почало, і як вони її планували вигравати, і це не є жарт або метафора. Саме таке в історії траплялося. Неважливо, який інструмент використає Господь Бог, зглянувшися на наше покаяння, — не на свічки, паски та крашанки, а тільки на наше негайне й відчайдушне покаяння.
• Ізраїльтяни, які ухилилися від заповідей Божих і зрадили свої святині, 75 років прожили у вавілонському полоні. Вавілонський цар Кир тричі віддавав наказ знищити їх за допомогою п’ятиста розлючених слонів, й тричі у відповідь на покаяння та молитву ізраїльтян Бог просто змушував царя забути про свій наказ. Більше того, врешті-решт саме цар Кир взагалі відпустив їх у Ізраїль і навіть допоміг відновити Єрусалим. І все лише завдяки тому, що народ покаявся й змінив своє гріховне життя, а покаяння завжди приводить до знищення, зменшення та відступу зла. Але що заважає нам — нації, яка не убоялася Януковича, його «Беркуту» і снайперів, знайти в собі мужність скористатися цим біблійним зразком, покаятися в наших гріхах заради наших дітей, нашої багатостраждальної Батьківщини, світлої пам’яті наших предків або ж спокутування їхніх гріхів, нашого майбутнього? Бо тільки революція покаяння може зупинити війну та руїну.
Дуже часто, щоб покрити гріхи, покаяння буває замало. Гріхи треба спокутувати, але необов’язково стражданнями. Можна це робити справами милосердя, адже тих, кому сьогодні потрібна допомога та пожертви, з кожним днем стає, на жаль, все більше. Але, можливо, не тільки через революцію покаяння, а й милосердя, нація зможе спастися.
Автор — НЕВІДОМИЙ
МНОГОГРІШНИЙ ПАТРІОТ
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ, Гл. 13: 1-9
«О цім часі прийшли деякі й оповіли Йому про Галілеян, що їхню кров Пилат змішав був з їхніми пожертвами.
Ісус сказав їм на це: чи гадаєте ви собі, що ці Галілеяни були грішніші від усіх Галілеян, що отак постраждали?
Ні, кажу вам: але якщо не покаєтеся, усі так само загинете.
Чи ви гадаєте собі, що ті вісімнадцять чоловіків, на котрих упала вежа Силоамська і повбивала їх, мали більшу провину від усіх, що мешкали в Єрусалимі?
Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся усі, так само загинете.
І сказав цю притчу: Один чоловік мав у винограднику своєму посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній, і не знайшов. І сказав виноградареві: Ось, я третій рік приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, нащо вона землю марнує?
Але він сказав йому у відповідь: Господарю! Залиши її на цей рік також; а поки що я обкопаю її і обкладу гноєм; Чи не принесе плоду; а якщо ні, то наступного року зрубаєш її».
Звісно ж, ідеться про плід покаяння. Отже, сотворімо, як казав Іоанн Хреститель, «плід достойний покаяння».
