Останні два тижні у світі пройшли під гаслом науки — у Швеції оголосили лауреатів Нобелівської премії 2012 року. Українців серед них традиційно немає. Та й взятися їм поки немає звідки: держава не лише не створює науковцям комфортні умови для роботи, а й, в принципі, ігнорує вітчизняну науку, відмовляючись тим самим від всіх «бонусів»( в тому числі матеріальних), які вона може дати країні. Красномовним в даному випадку є запланований держбюджет на 2013 рік, який, у разі схвалення, призвести до скорочення понад 20% науковців — через недофінансування галузі. А на днях голова Донецької обласної державної адміністрації Андрій Шишацький зазначив, що в їхньому регіоні «наука закінчилась». Він пояснив, що наука буде розвиватися успішно лише за умови, що вона обслуговуватиме великий ринок. «Не можуть в такій невеликій державі тиражуватися наукові досягнення, потрібен ринок десь на 300 мільйонів населення (...), інакше це ніде застосовувати», — підсумував губернатор області. І поки недалекоглядні політики сприймають науку як галузь, що не приносить дивіденди і не є «грошовою», нове покоління українців чітко усвідомлює важливість цієї галузі для майбутнього країни.
Сучасні старшокласники народилися вже в незалежній державі. Крім того, вони сформувалися в добу інформаційного суспільства. Їхні кумири — це Стів Джобс, Марк Цукерберг, Ларрі Пейдж і Сергій Брін. Вони добре розуміються на нових технологіях і не уявляють життя без гаджетів та інтернет-технологій (соціологічні дослідження засвідчують, що 49% користувачів Інтернету — люди віком від 15 до 29 років). І хоч вони ростуть і здобувають освіту в країні, де наука не входить до числа престижних сфер діяльності, вони мають перед очима яскраві приклади світових процесів і тенденцій, численні історії успіху науковців. Усе це дає молоді розуміння: без науки у держави немає шансу на стрімкий розвиток та хороші перспективи у майбутньому. Свідченням цього є, зокрема, і особисті «життєві проекти» старшокласників, які вони склали на прохання «Дня». У цих планах на майбутнє наука належить до пріоритетів та є одним зі шляхів позитивних змін у країні та світі.
«День» зробив власний «зріз» думок старшокласників у регіонах. Звичайно, ми не ставили собі за мету досягти повноти соціологічного аналізу, проте деякі важливі моменти все ж зафіксували. Інтелект, самостійність, наука — «опорні» слова сучасних школярів, з якими поспілкувався «День».
Ми запитали старшокласників: який ваш життєвий проект? Як, на вашу думку, слід змінювати Україну? Яким чином ви можете до цього долучитися?
«ГОЛОВНИМ ЗАВДАННЯМ ДЛЯ УКРАЇНИ Є СТВОРЕННЯ ПОТУЖНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ, БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ, РОЗВ’ЯЗАННЯ МОВНОГО ПИТАННЯ І, НА МОЮ ДУМКУ, НАЛЕЖНЕ ФІНАНСУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ»
Ірина ДОБРОВОЛЬСЬКА, учениця 10-го класу Бережанської гімназії ім. Б. Лепкого (Тернопільська область):
— Звісно, насамперед хочу успішно закінчити школу, а згодом — здобути якісну вищу освіту і стати професіоналом у своїй справі. На сьогодні я вже майже стовідсотково впевнена, що моя майбутня професія буде пов’язана з технічними науками. На цей вибір вагомо вплинула моя участь в освітньому проекті «Німецько-український дитячий аерокосмічний університет», який відбувався у квітні в Мюнхені й у вересні — в Києві. Саме там мене зацікавили робототехніка, комп’ютерне програмування, авіаконструювання, і я здобула ази з цих дисциплін під час практикумів, лекцій, ознайомилася з новітніми технологіями в цій галузі. Ми конструювали роботів і складали комп’ютерні програми. На жаль, в Україні не часто проводять такі проекти, а їхнє фінансування — здебільшого приватна ініціатива. Наразі основними завданнями для України є створення потужної інфраструктури, підвищення рівня життя населення, боротьба з корупцією, розв’язання мовного питання і, на мою думку, належне фінансування технічного розвитку. Сподіваюся, що моє покоління зможе це зробити, відчувши реальний прогрес. Тож потрібно пам’ятати, що кожен із нас — єдиний, індивідуальний, як про це писав Василь Симоненко, і яким буде майбутнє України, залежить від нас. А для початку потрібно спрямовувати свої знання в правильне русло, не лінуватися, шанувати українську мову і знати іноземні, бути національно свідомим громадянином. Якби я змогла самореалізуватися в Бережанах, тобто якщо була б робота і перспектива, то хотіла б після закінчення вишу працювати в рідному місті і зробити свій внесок у його процвітання й розвиток. Моя мрія — створити тут клуб із робототехніки, де його учасники знайомилися б із технічними новинками. І це певною мірою була б кузня наукових кадрів.
«УСЕБІЧНО ЕРУДОВАНА МОЛОДЬ ЗДАТНА ЗМІНИТИ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ»
Максим СЕМЕНКО, учень 9-го класу Полтавської загальноосвітньої школи №12:
— Я хочу здобути ґрунтовну освіту й засвоїти все, що стосується мого майбутнього фаху — спортивної журналістики. Вважаю, що спеціалісти високого класу, усебічно ерудована молодь здатна змінити життя в Україні. Тому сучасне молоде покоління повинно працювати над власною самоосвітою, вести здоровий спосіб життя, який сприятиме реалізації всіх його мрій. У майбутньому хочу бачити Україну справді незалежною й економічно розвинутою державою, громадяни якої будуть більш патріотичними, доброзичливими і допомагатимуть одне одному.
«ПОТРІБНО ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГІДНІ УМОВИ РОБОТИ НАУКОВЦЯМ, ЗУПИНИТИ «ВІДТІК МІЗКІВ» ІЗ УКРАЇНИ»
Марія МАТУЛЬКО, учениця 11-го класу НВК «Локачинська загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія», Волинська область:
— Який мій життєвий проект? По-перше, я повинна здобути чудову освіту і стати висококваліфікованим спеціалістом. По-друге, створити сім’ю для збереження і продовження родинних традицій. По-третє, прагну самоствердитися й самореалізуватися. І врешті — збалансувати всі сфери свого життя, досягнути гармонії.
Як же, на мою думку, потрібно змінити Україну? Дуже важке запитання, після якого в моїй свідомості зчиняється вихор суперечливих думок. Так, мені притаманний юнацький максималізм, і я рада змінам, які впроваджують радикальними методами. Та аж ніяк не тим, котрі призводять до утисків і приниження рідної мови, традицій.
Звичайно, я не можу змінити минулого, здатна лише частково вплинути на теперішнє, але майбутнє — у моїх руках. Я хочу, щоб Україну і вдома, і за її межами сприймали як високорозвинену, цивілізовану, європейську державу. А для цього потрібно насамперед забезпечити гідні умови праці науковцям, зупинити «відтік умів» із України. Це під силу лише молодим політикам, яких до законотворчої праці спонукає активна життєва позиція, а не меркантильні інтереси.
Мені сумно й боляче спостерігати, як люди причини власних негараздів шукають у комусь чи в чомусь, віддаючи перевагу очікуванням манни небесної (хоча часто й безнадійним), замість того, щоб наполегливою працею творити сучасне, змінювати світ і себе. Адже Україна — це не хтось незнайомий тобі, це твої батьки, родичі, друзі, це ти. Тому перший крок до якісних змін в Україні вбачаю в роботі над собою.
«МИ ПОВИННІ ЗАДУМАТИСЯ НАД ТИМ, ЩО ВЖЕ НЕСТЕРПНО ЖИТИ В ТАКІЙ КРАЇНІ, І ПОЧАТИ ЗМІНЮВАТИ ЇЇ — ПЕРЕДУСІМ ІЗ СЕБЕ»
Марина МАЗУР, учениця 11-го класу Черкаської школи №2:
— Я безпосередньо пов’язана зі змінами, бо була президентом школи і намагалася змінити учнів, які там навчаються. Для цього ініціювала певні заходи, мета яких — змінювати школу та школярів. Перший крок до змін я зробила, проте це дуже важко. У майбутньому хочу стати особистістю, хочу досягти висот у професійній кар’єрі, мати велику щасливу родину, вірних друзів. Можливо, хтось скаже, що це нереально, проте я намагаюся впевнено до цього йти. Україна — це люди, і якщо змінювати країну, то варто змінювати себе, своїх дітей, друзів... Можливо, ми повинні задуматися над тим, що вже нестерпно жити в такій країні, і почати змінювати її, змінюючи передусім себе.
«ВАЖЛИВОЮ Є БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ»
Ірина НАСІЛЬНЄВА, учениця 11-го класу Ясенівської гімназії №2, Луганська область:
— На мою думку, проблема українців — у тому, що нами остаточно заволодів світ Інтернету, комп’ютерних технологій. Без цього ми вже не можемо. Тому, на мою думку, постає потреба виробити баланс. Ми повинні не забувати про те, що важливо вчитися, і вчитися самостійно. На жаль, я ще не вирішила, ким хочу бути. Тому наразі моєю головною метою є високий середній бал атестата і ЗНО. Що б хотіла змінити? Напевно, внесла б зміни в освітню систему, закріпила б систему профільної освіти, а не загальної. Як на мене, важливою є боротьба з корупцією. От, припустімо, у моєму випадку вступити без грошей на бюджетну форму навчання — дуже малі шанси, усім потрібен «добровільний внесок». Ще одне, що на мою думку, варто було б змінити — це вести жорсткішу боротьбу зі злочинністю.
«КОЖЕН ПОВИНЕН ПОЧАТИ ЗМІНЮВАТИСЯ САМ»
Дарина АЧКАСОВА, учениця 11-го класу Донецької загальноосвітньої школи №19:
— Мені здається, що кожен повинен почати змінюватися сам, тоді і довкола все мінятиметься. Достатньо гідно нести звання людини, чесно виконувати свою роботу й доброзичливо ставитися до оточуючих. Над проектом свого життя я ще не замислювалася, хоча переді мною нині постала дуже важлива проблема: куди вступати. Саме це і визначить моє майбутнє.
«Я МОЖУ ВПЛИНУТИ НА СИТУАЦІЮ, ЯК І БУДЬ-ЯКА ЛЮДИНА, ЩО МАЄ ВЛАСНУ ДУМКУ»
Олег АФАНАСЕНКО, 16 років, ліцей «Очаг», Харків:
— Найбільша проблема України — це корупція. Нічого не зміниться, якщо не знищити корупцію або принаймні не знизити її рівень. Ще важливо розвивати українську мову: без неї не буде сильної держави. Змінити ситуацію в Україні, безумовно, можливо. Є змога все виправити. Я можу вплинути на ситуацію, як і будь-яка людина, що має власну думку. Щоб донести свою думку до більшості людей, необхідно розвивати ораторські здібності. Скажімо, я займаюся експресією в театральній студії при театрі «Постскриптум» Степана Пасічника. Щоправда, це не тільки для привселюдних виступів, а й для майбутньої професії. Хочу стати режисером. Точніше — кінорежисером. Що може зробити кінорежисер для України? Гадаю, він може впливати на свідомість людей, будити їхню совість. Це і є мій життєвий план.
«ДОНОСИТИ ЗДОРОВІ, СУЧАСНІ ДУМКИ ДО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ МИНУЛИМ, ОБСТОЮВАТИ СВОЇ ПОЗИЦІЇ ТА НЕ МОВЧАТИ»
Денис ДАКОВ, 17 років, Нова Каховка, Херсонська область:
— Доносити здорові, сучасні думки й реалії до людей, які живуть минулим, обстоювати свої позиції й не мовчати — це, вважаю, і є шлях зміни нашого життя на краще. У навчальному закладі й на підприємстві, у селі й місті, у конкретній області і в державі загалом. Важливо доступно розкривати своє бачення непростого сьогодення, залучати інших до співпраці у всіх галузях суспільного життя: екологія, національне питання, боротьба зі шкідливими звичками, політика, економіка, історія тощо. Світогляд людини і її ставлення до сучасних подій формується з дитинства, тому для змін реалій нашого життя не буде зайвим залучати різні категорії населення (участь дітей, школярів, студентів, робочої молоді, пенсіонерів у загальних зборах, мітингах, акціях протесту, благодійних акціях тощо).
Держава, яка утримується на податках своїх громадян, зобов’язана дбати про них, захищати, давати соціальні гарантії — на освіту, подальшу роботу, медичне обслуговування. Страшно стає, коли дізнаєшся, скільки наших співвітчизників виїхало в пошуках кращої долі й роботи за кордон, скільки людей зверталося до міжнародного Європейського суду в справах захисту людини. Дуже важливим питанням у цьому ланцюгу проблем є працевлаштування молоді і відсутність гарантії першого робочого місця.
Здобуття Україною незалежності було історичною неминучістю, але щоб країна розвивалася і процвітала, треба усім докладати зусилля, а молоді — передусім. Кожен мусить відповісти самому собі на запитання: «Що я можу зробити в цій ситуації для своєї країни?» Головними тезами відповіді на нього я бачу сумлінне навчання, здобуття професії, яка приносить задоволення і користь собі й людям, піклування про власне здоров’я, цілеспрямованість і велике бажання допомогти своїй країні ставати кращою.
Гадаю, що рух України вгору неможливий без запровадження депутатами і вищим керівництвом держави нової молодіжної політики, створення умов для всебічного розвитку дітей і молоді. Шанс реалізувати себе треба дати кожному. А залучитися до громадського життя неважко. Як на мене, для цього необхідно:
— брати участь у благодійних акціях допомоги тим, хто цього потребує;
— завжди висловлювати протест незаконним діям чиновників, які свідомо знищують національну пам’ять, історію, культуру;
— брати участь в екологічних програмах регіону;
— брати участь у спортивних змаганнях;
— розробляти власні проекти в напрямку покращення тієї сфери, якою цікавиться окрема молода людина.
А також ще чимало корисного, про що міг би подумати кожен...
Ми можемо зробити Україну сильною. Для цього в нас є всі природні ресурси, але не вистачає бажання невпинно працювати задля однієї мети і віри в кінцевий результат. Однак я — вірю.
«МОЖЛИВО, Я ЗУМІЮ ПЕРЕМОГТИ РАК»
Софія БОБОК, 15 років, учениця 10-го класу ліцею «Очаг», Харків:
— Я ще не визначилася з планами на майбутнє. Хочу бути кримінальним психологом. Це спеціальність, яка допомагає визначати злочинні схильності людини і, припустімо, перешкодити такій особі обіймати державні посади. Але ще мене приваблює професія лікаря-онколога. Може, я зумію перемогти рак. Щодо України, то не впевнена, що я або хтось може тут щось змінити — у найближчому майбутньому. Роботу шукатиму, найімовірніше, у Німеччині.
«ХОЧУ ПРИНЕСТИ КОРИСТЬ СВОЇЙ КРАЇНІ Й ПІДНЯТИ ЇЇ НА СВІТОВИЙ РІВЕНЬ — ЗА ДОПОМОГОЮ СВОГО МОЗКУ ТА ФІЗИКИ»
Єлизавета БОЖАТКІНА, учениця 11-го класу, Миколаїв:
— Я маю намір вступати до київського вишу, навчатимусь на факультеті фізики. Хочу, щоб моя країна була розвиненою в усіх сферах. Також надалі планую розвивати науку, працюватиму на якій-небудь станції, щоб принести користь своїй країні й підняти її на світовий рівень, на справді гідний рівень, щоб у нашій країні було краще жити. Це я зроблю за допомогою свого мозку та фізики.
Підготували Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Іван АНТИПЕНКО, Херсон; Наталія Малімон, «День», Луцьк; Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава; Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк; Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків; корпункт «Дня» в Миколаєві
