Нині поширена думка, що у нас в країні політична криза. Якщо скористатися медичною термінологією — наше суспільство хворіє. Коли лікар ставить хворому діагноз, йому необхідно визначити хворобу та місце її локалізації, іншими словами, хворий орган (хоча зараз прийнято говорити, що лікувати потрібно не хворобу, а хворого). І тут важливо визначити — це хвороба суспільства, влади чи окремих політиків. Залежно від цього буде зрозуміло: мають місце окремі гнійні запалення, що переходять в нарив або це системне захворювання всього організму.
Кваліфікація практикуючих лікарів-консультантів може бути різною, вони можуть належати до різних медичних шкіл і пропонувати різні варіанти лікування та рецепти ліків. У давнину кровопускання допомагало від багатьох хвороб, але зараз його не рекомендують використовувати, воно залишилося як дійовий засіб і може бути тільки у відсталих екзотичних країнах. Ще один рецепт — прикладати п’явки. Знову не зовсім зрозуміло, чи то на голову (незрозуміло на чию), чи то на інше місце (незрозуміло на яке саме). А може, саме все пройде, організм молодий, підросте, подорослішає і сам справиться?
Нестачі в засобах лікування немає, тим більше, як це часто буває на практиці, коли займаєшся самолікуванням, — найбільш протилежних і радикальних. І якщо одні пропонують, як засіб позбавлення від головного болю, позбутися самої голови, то інші стверджують, що і хвороби жодної немає, а ми потрапили через необережність (або недосвідченість) під пташку, а тепер не можемо ніяк позбутися ее посліду. Пташка, правду кажучи, велика видалася, приблизно розмірами орла нагадує, який над нами пролітає.
Але якщо і була провокація ззовні, то хвороба вже охопила і наші внутрішні органи. Можна пригадати, що часто чиряк може вилізти в будь-якому місці, а гній в місці нариву утворюється не через те, що цей орган поганий, а причини треба шукати глибше і не в цьому місці. Це захворювання може обмежитися одним фурункулом, а може призвести, якщо хвороба зайшла далеко, і до загибелі всього організму. Якщо суспільному невдоволенню не давати виходу в прийнятних формах, якщо заганяти всередину, а не давати можливості висловитися вголос, та так, щоб були слухачі, то буде шукатися будь-яка аудиторія і використовуватися будь-яка причина, щоб дати вилитися накопиченому. Пригадайте, який сильний метод покарання існує у дітей — «бойкот», коли дитину не приймають в своє товариство, а роблять з неї ізгоя, знедоленого, що може привести до непередбачених психологічних наслідків.
Як результат, утворюються гнійники, які можуть нарвати сьогодні в одному місці, завтра — в іншому. Якщо людям закривати рот, то у них «перемикне» в голові, і тоді вони здатні на різноманітні непередбачувані вчинки. Треба звикати, що час монополії на істину минає, єдиного вірного вчення і єдиного «правильного» погляду на події, що відбуваються в різнокольоровому і різноплановому світі, вже немає. Тобто завжди будуть незадоволені чимось та кимось. І нехай вони відкрито про це кажуть, аніж готують «темні справи». Коли ми це зрозуміємо, то, крім деякого порушення душевної рівноваги, альтернативні точки зору не будуть викликати жодних проблем. А інші скоро звикнуть до існування різних поглядів і просто перестануть звертати на них увагу, це стане неодмінним атрибутом життя. А почнуть звертати увагу на їх відсутність, як на показник не зовсім здорової обстановки в суспільстві (якраз так Захід іноді нас і сприймає).
При авторитарному мисленні терпимість влади — показник її слабості, коли влада ніяк не реагує на тих, хто робить замах на її генеральну лінію. При демократичному мисленні терпимість влади до інших поглядів служить своєрідним запобіжним клапаном, який дозволяє окремим групам виражати своє невдоволення в контрольованих формах, а не «тримати камінь за пазухою». Суспільство знаходить необхідну йому динаміку тільки у разі взаємопопов’язання його частин, а не їх відчуження. Цікавість окремих груп виключно до своєї справи поділяє суспільство на несумісні частини, відсікається перспектива, здатність подальшого розвитку. Суспільство як самоорганізована система, життєздатна в силу своєї фрагментарності, що є внутрішнім ресурсом. Але тільки якщо налагоджені взаємозв’язки між окремими частинами і вони функціонують в рамках єдиного цілого, яке самостійно визнають за загальну цінність. Це означає, крім усього іншого, що влада не замикається рамками інтересів однієї групи людей.
Бути в офіційній опозиції у нас дозволялося тільки одній політичній силі. Якщо ти оголошуєш себе противником комуністів, то отримуєш індульгенцію на дії, що здійснюються тобою «в ім’я вищої мети» (хоч ця мета для всіх спільна — побудова справедливого суспільства, шляхи різні) і підтримку Заходу (не тільки моральну). Говори, що хочеш, але святого не торкайся (але в наших умовах мається на увазі не «демократія», а «демократив»). Хоч Захід, нарешті, на прикладі Росії зрозумів, що треба підтримувати не «людей», а «принципи» — не Єльцина, а ринкову економіку в Росії. Конкретні люди недосконалі, і можуть підвести, а ось «принципи» не підводять. Насправді, і тут не все так просто. Немає принципів непохитних у всі часи, на «вічні запитання даються тимчасові відповіді». Нам зараз транслюють західні цінності, які повинні бути нами пережиті, увійти в нашу практичну діяльність і закріпитися інституційно. Тоді вони увійдуть в плоть і кров, а не залишаться красивим закликом до чергового світлого майбутнього. А якщо організм слабкий, то навіть корисне щеплення може викликати важкі непередбачувані наслідки.
Кожна влада варта своєї опозиції. Опозиція — це дзеркало влади. Зневажливе ставлення влади до дотримання законів породило сьогоднішню «опозицію», що діє поза чинним правовим полем (про яке влада згадує тільки тоді, коли не може скористатися звичними способами розв’язання всіх проблем, що виникають). Ті, хто вважає себе обділеними, і кому з різних причин (і об’єктивного характеру) не вистачило місця біля трону, намагаються партизанськими наскоками відновити «справедливість», але по відношенню до себе, а не до суспільства. Тому суспільство в цьому розбиранні не бере участі, хоч додаткову інформацію до роздумів, яка нікого з учасників скандалу не прикрашає, отримує. А в результаті виграє Компартія, яка ухитрилася залишитися збоку і не замазатися в цьому бруді, і має намір вже використати дивіденди.
Зрозуміло, що краще бути здоровим і багатим, але оскільки ми вирішили, що Україні бути, то треба знати її об’єктивний стан. І займатися самолікуванням може бути небезпечно, якщо помилково поставлений діагноз і вибрані не ті засоби лікування. І треба передбачити, до чого можуть привести окремі нездужання, порушення всередині організму, якщо на них своєчасно не звертати увагу. З усіх сторін, що беруть участь, саме влада зараз найбільше зацікавлена в вирішенні цієї складної ситуації. Але починати їй лікування треба з себе, із зміни своїх форм поведінки. А вона за звичкою шукає винного на стороні. А хто шукає, той завжди знаходить. У такому випадку хворобу можна запустити, і лікування буде коштувати дорожче. Дешевше обходиться профілактика організму і здоровий спосіб життя.
