Наприклад, цього разу кандидатів буде не менше дюжини, ну ж бо вгадай, якого вибрати. Кажуть, чим більший вибір, тим краще.
Хоч є в мене й такий приклад із недавньої історії висунення. До одного мого доброго знайомого з'явилася пані, котра бажала також взяти участь у передвиборному шоу як претендент. Вона звернулася до нього з проханням зробити короткий виклад її передвиборної програми. Вона поспішала й мій всебічно розвинений знайомий протягом декількох годин зготував їй таку. Незабаром я дізнався, що пані із якихось причин не зареєстрували, але це не головне, головне те, як ви, напевно, здогадалися, з якою швидкістю та простотою можуть готуватися такі документи, як передвиборна програма претендента на вищий пост України. А це наштовхує на думку про те, що подібних «програмних продуктів» на нинішніх виборах задосить, і тому починає нас тягнути ближче до власного городу, до видів на урожай картоплі; з'являються нікчемні думки, що, може, вони там без мене обійдуться як-небудь, може, виберуть самі, хорошого.
Перечитуючи нині той «продукт», який склав для пані мій знайомий, я розумію, що ні «...реформа податкової системи...», ні «...скорочення управлінського персоналу...», ні «...максимальне стимулювання підприємницької діяльності...» не примусили б нас проникнутися цим документом. І, одначе, політики, все частіше, створюючи свої передвиборні програми чи пропагуючи свою громадсько-політичну позицію, забувають в ім'я чого, або заради кого ці програми готуються й будуть здійснюватися. І так само часто такі програми стають інструментом у вирішенні своїх партійних або кланових інтересів. І тоді для однопартійців чи конкурентів вони можуть бути цікавими, їх читають і аналізують, для людей, які просто цікавляться політикою, вони можуть бути зрозумілі й викликати якусь індивідуальну реакцію, але для нас — аполітичної більшості, ці програми стають нецікавими, і їх не читають, вони уявляються нам однаковими, нездійсненними пропагандистськими обіцянками.
І ця більшість має рацію. На своєму, нехай і короткому віку, український електорат ще не зустрічав такої політичної сили, яка змогла б виконати взяті на себе обіцянки. На політичному небосхилі України не спалахнула ще жодна яскрава зірка, здатна привернути увагу усього українського народу. Нехай є на те об'єктивні й суб'єктивні причини, котрі пояснюють це явище, але знову таки, більшість не бажає їх знати, вони її не цікавлять, їй вийми й поклади. Внутрішня підсвідомість підказує більшості, що талант, якщо він є, за будь-яких обставин себе покаже, і вона його чекає.
Образливо, коли талант розпізнається дуже пізно, прижиттєве визнання таланту явище рідкісне, але прецеденти є і їх варто збільшувати.
На жаль, нинішній Президент не підходить під визначення «талановита людина», і його перемога на минулих виборах аж ніяк не з'явилася як результат його таланту, а з'явилася скоріше через збіг об'єктивних і суб'єктивних умов того часу. Тому й такий результат — ми в глибокій... ямі.
Теперішній час нам просто не дозволяє знову вибрати не того. У списку кандидатів є таланти. З одного боку, добре, що не один, а з другого боку, це може зіграти з ними недобрий жарт. Хоч, якщо ми говоримо про справжні таланти, а я маю на увазі О.Мороза і Є.Марчука, то... Давайте зробимо невеликий відступ.
Багато хто, напевно, знає, а може і ні, що народ у нас вважає, що влада наша живе сама по собі й для себе, а народ сам по собі й для себе; у влади свої інтереси, у народу свої. Народ навіть не має на увазі, що все, що відбувається у владі здійснюється в ім'я його сердешного, що він є провідним чинником, зради якого створюються закони, беруться міжнародні кредити, продаються заводи й ще багато чого робиться і все для нього, бо народ і є держава.
Але нинішній наш стан постійно навертає нас до думки про те, що пан рве чуприну за владу не через те, щоб взяти на свої плечі величезний вантаж відповідальності, а скоріше для того, щоб одержати додаткові блага, недоступні іншим. Більшість навіть не сумнівається, що влада і блага поняття нероздільні і, що йому особисто (народу) ні від одного, ні від іншого не відламається. Тому думка про те, що нинішні у влади вже накралися й тепер будуть красти менше, а нові прийдуть і захочуть стільки ж або більше, має велике поширення і вплив на вирішення під час голосування.
Згубність нинішньої влади полягає в тому, що вона жодного разу за час свого існування не довела своєму народові зворотного, а саме того (якщо взяти, наприклад, Президента), що людина, котра має верховну владу, і його команда не ставлять перед собою завдання особистого збагачення й задоволення амбіцій, але завдяки суто особистим якостям мають невгамовну потребу турбуватися про свій народ, створювати сприятливі умови для його життя, щоб своя держава загалом процвітала, тобто внутрішньо дозріли або вже мали такі людські якості, які здатні безболісно ставити суспільні інтереси вище особистих.
Антинародний, антидержавний характер дій Президента й уряду повністю підірвали віру в справедливе, гуманне ставлення влади до власного народу. На жаль, йому важко розібратися у всіх хитросплетіннях влади, він погано знає своїх управлінців і політиків, але дуже добре відчуває результати їхньої роботи. Він проти такого ставлення до себе й голосувати буде проти.
Український народ скривджений і самотній. Проїжджаючи вчора околицею міста, недалеко від окружної дороги, там, де кінчаються багатоповерхівки й починається величезний пустир, я його бачив на цьому пустирі. Пустир поділено на квадрати, а в квадратах народ, кожний у своєму, по одній, по дві людини в кожному квадраті, обробляють міський пустир як власний тимчасовий город — головне, а в когось і єдине продуктове джерело. Людей там було чимало й поверховий погляд створював помилкове враження про їхню згуртованість і єдність. Насправді там були роз'єднані, самотні люди, кожен сам на сам зі своїми знегодами й проблемами, люди, що втратили віру в справедливість і турботу про себе. Вдень, перебуваючи на роботі, вони всі, як один, поставили підписи на підтримку діючого Президента, зайвий раз відчувши на собі фальш цього історичного дійства, бо якщо не підписалися б, їх звільнили б з роботи, яка вже давно їх не годує, а годує їх ось цей клаптик пустиря, на який вони й прийшли разом зі своїм нещастям. Ці люди згорблені: вони обробляють землю, але здається, що причина в іншому, — їх згинає наше українське життя.
Розпрямитися б нам на повний зріст, зажити б! Та не та країна, не ті проводирі. А тепер знову повернімося до наших кандидатів, їхніх талантів і цілей, які вони собі ставлять.
Справжній талант індивідуальний і самотній, інтелектуальне та енергетичне живлення він отримує з глибинного генетичного коріння, найчастіше його не розуміє або не сприймає оточення. Талант у політиці, як і в будь-якій іншій сфері, — явище рідкісне, і його пізнання потребує публічності, але тут, як, завжди в минулі часи, на його шляху стає сірість. Сірість, хоч як це парадоксально, завжди перебуває при владі й розподілі, вона — головне гальмо й головна перешкода на його шляху. Але, створюючи перешкоди, вона водночас стає основним стимулятором дій, спрямованих на їх подолання.
Об'єктивність є такою, що протидія сірості при владі вимагає вивіреної (не сила проти сили, а талант проти сили) дії, тобто створення таких умов для кандидата, щоб він був визнаний і прийнятий своїм народом. І от саме тут і є момент істини, адже визнання народом тієї чи іншої людини не означає, що ця людина має бути обов'язково президентом, — не місце красить. Візьміть нинішній приклад. Народним авторитетом стане той, хто доведе, що президентське крісло не є для нього самоціллю, що його істина набагато вища — вона в любові, в непідробленій, безкорисній любові до свого народу та до своєї землі.
П'ятнадцять претендентів стали кандидатами, й щоб стати ними деякі з них користувалися сучасними технологіями, залучали суди й добилися свого. Честь їм і хвала. Але хто з них тепер, на останній стометрівці, добре знаючи свій потенціал, а особливо ті з них, хто йде в лідерах, зможе заради великої перемоги поступитися перетином фінішної лінії партнеру по команді.
Істина є такою, що, хоч би там як хто бив себе в груди, доводячи, що лише він може перемогти нинішнього Президента, ніхто з одинадцяти кандидатів поодинці його не переможе. І треба ставитися до цього спокійно, але ставитися, як до незаперечного факту. Так воно є, й не слід ні собі, ні людям напускати в голови туману. Крім того, не слід гадати, що можна перемогти в будь-якому дуеті або тріо, арифметично склавши голоси своїх прихильників. Блеф.
Є лише один дует, причому, що важливо, здатний стати таким, — це дует О.Мороза та Є.Марчука, людей талановитих і таких, що ведуть боротьбу не заради живота свого.
Я гадаю, що в усіх штабах кандидатів уже неодноразово розкладали всілякі пасьянси, розглядали й можливі, й неможливі варіанти подій. Скрізь люди не дурні, а якщо й чесні, то вони погодяться з моїм прогнозом виборів у першому турі: Л. Кучма — 21%, П. Симоненко — 19%, Є. Марчук — 11%, О. Ткаченко — 6%, О. Мороз — 15%, Н. Вітренко —15%, Ю. Костенко — 4%, Г. Удовенко — 3%, В.Олійник, В. Онопенко, О. Габер, О.Ржавський — 4%.
Звичайно, я можу здаватися легковажною людиною, даючи за три місяці до подій подібні розкладки, й згоден з тим, що не все виглядатиме саме так, але погодьтеся, вдивляючись у ці прізвища й цифри, легше зрозуміти, де ж істина і яким є шлях до перемоги.
КПУ не дасть П. Симоненку приєднатися до когось на другу роль, і його програш є безперечним якщо не в першому, так у другому турі. О. Ткаченко надто амбіційний, він і нині «не другий», у Н. Вітренко та Г. Удовенка ролі вже визначені, а от Ю. Костенко може зробити себе, виконавши чудову місію першопрохідця, почавши за власною ініціативою переорієнтацію своїх прихильників на бік О. Мороза та Є. Марчука, й тоді перемога неминуча, але...
От ми й наблизилися до найголовнішого — проблеми двох авторитетних лідерів і найбільш гідних кандидатів на пост президента країни. Здавалося б, проблема, але проблеми немає. І от чому: по- перше, ми маємо справу з людьми цілеспрямованими й високоморальними; по-друге, це люди з величезним політичним досвідом і авторитетом; по-третє, це люди, уготовані нам історією; по-четверте, вони так само, як і ми з вами, «так жити» більше не можуть і, нарешті, по-п'яте, не заради власних благ і амбіцій вони розпочали цю непросту боротьбу, а заради нас із вами. І ще вони чудово знають, що роль того, хто поступився першістю, буде набагато почеснішою за роль першого, вони знають, що ця перемога не буде перемогою однієї людини чи однієї команди, — ця перемога буде загальною, всього нашого суспільства й усіх тих людей, які брали в цьому безпосередню участь чи просто щиро прагнули цього. Нехай вибачить мені Ю.Костенко, що я не розглядаю варіант з його лідерством, але я гадаю, що його найпочесніша роль має полягати в тому, щоб першим з усіх кандидатів тверезо оцінити ситуацію й першим продемонструвати, притому найближчим часом, своє ставлення й до президентського крісла, й до свого народу, котрий чекає, насамперед, не змін у кріслі, а змін у житті.
На відміну від своїх друзів, яким уже поперек горла стоїть наше недолуге життя й які дуже хвилюються за результати виборів, я почуваюся спокійно, я впевнений, що люди, на яких ми покладаємо сьогодні всі свої надії, чудово виправдають їх. І хай я ніколи не займався політикою й може десь не надто посвячений (мої джерела — це ЗМІ з кіосків «Преса» та телепередачі), але в мене немає навіть найменшого сумніву в тому, що свої переможні 33% ми обов'язково зберемо, ми не можемо цього не зробити, бо саме життя, сама наша українська історія надає нам цю можливість, і ми не можемо нею не скористатися. Тим більше, що наші надії пов'язані з такими політичними талантами.
