Політик повинен мати чіткий зовнішньо-мовний
тип (театрознавці кажуть «амплуа»), використовуючи його, як солдат гвинтівку.
Ця ролева маска може бути природною, від Бога і батьків, або «зробленою»
режисером-іміджмейкером. Відсутність амплуа небезпечна. «Невизначений»
громадський діяч, аби зацікавити виборця, повинен на зустріч з ним, як
мінімум, надягнути циліндр і ласти.
Практична порада начальникам виборчих штабів: оцінюючи перспективність
кандидата у президенти, прикиньте — міг би він стати телеведучим, але шукайте
не красу, а різкість. Чи не правда, Г. Коль не загубився на екрані (і не
тільки тому, що він великий)? У цьому сенсі «прогресивний соціаліст», цікавий
тільки тому, що у роті в нього перекочується галька, дасть фору комуністові
Петру Симоненку, у якого навіть гальки немає.
Виняток з правил у тому, що людський і політичний талант дозволяє замінити
типовий імідж індивідуальним. Два знамениті генерали — куций Наполеон і
довготелесий Де Голль — мало відповідали уявленням французів про чоловічу
чарівливість. Товстун Черчілль різнився від сухопарого англійського ідеалу.
Каліка Рузвельт був протилежністю улюбленця Америки «спортивного хлопця».
Всі вони були «не такими», але ніхто з них не був «ніяким».
Всупереч зусиллям феміністок, винятком у політиці поки залишаються дами.
Імідж «просто жінка» приречений, з ним не піднятися вище середнього польоту.
Аргумент «я маю рацію, тому що жінка і мати» смішний. Ролева маска «я не
жінка, а чоловік» ефективний, якщо костюм, мова і жести позбавлені жіночих
акцентів. Приклад — М. Олбрайт. Державні мужі цілують їй ручку, але обидві
сторони це цікавить мало. Найбільш успішна маска «залізна леді». Зразок,
звичайно ж, М. Тетчер. Жіночність при ній, макіяж стриманий, але не схований,
однак на виду і «залізо». Свій нюансик у цю тему вносить Ю. Тимошенко.
Вважати її політиком, який відбувся, рано, але вона прагне ним стати, спираючись
на амплуа інженю («наївна дівчина»). Голiвку схилено до плечика, костюмчик,
брошечка, «я не знаю, що Президент сказав Павлу Івановичу», «мені нудно
брати участь у політичних чварах», ах, ах, який прикол... Поживемо — побачимо.
Наївність нині не в ціні, та й ніхто Ю. Тимошенко в ній не підозрює.
Дружина політика може його прикрасити, (Гіларі Клінтон), а може — навпаки
(Раїса Максимівна). Добре б нашому майбутньому президенту мати дружину,
репрезентативну від природи. Етикету й етикеткам навчать у МІДі. Несподівано,
але факт: російські виборці прохолодні до дочок високих чинів (не виключаючи
Тетяну Дяченко-Єльцину), однак наявність синів сприймають схвально. Вочевидь,
бродять у крові спогади про князівських і царських спадкоємців.
Значимі амплуа, котрі прийшли в політику не з театру. Таким є «молодий
інтелектуал» — образ, яким Дж. Кеннеді підкорив Америку. У інавгураційній
промові він сказав: «Вся біда в тому, що люди, які нами керують, при читанні
ворушать губами».
Ми його розуміємо... А вони ворушать. Під знаменом
М. Б-ського безуспішну спробу молодіжно-інтелектуального прориву в президенти
здійснив В. Лановий. Тепер його всі розлюбили, не обрали навіть у депутати.
По секрету: мені подобається ще молодий, але вже «зелений» В. Кононов.
Але імідж поки не проглядається, навіть мундир несвіжий — з плеча раннього
В. Піховшека. Проте в’їзд на велосипедах до парламентського Єрусалима було
добре зрежисовано.
Ще одна ролева маска «з життя» — президент-патріарх. Природно, старий.
На телеекрані не миготить, у кланових чварах не брудниться, тримається
«над сутичкою». Двічі-тричі на рік рознімає тих, хто б’ється (яких сам
під’юдив) і коригує неправильний курс (який сам обрав). На Заході такі
довгожителі рідкісні, але Ф. Міттеран довів, що їх час не закінчився. Коли
вигідно, маску патріарха надіває Єльцин. Дивними були патріарші спроби
Л.Д. Кучми («що ж ви без мене наробили, шкідники?»). Наш Президент, звичайно,
гарант, та все ж не Міттеран. Ось і недавні економічні укази в обхід тліючої
ВР прокоментував так: «Я беру відповідальність на себе!» Сміливо, пане
Президенте, але чому зі спізненням на три роки?
Який імідж найкращий? Відома літературна героїня мріяла про жениха,
у якого ніс, як у Петра Івановича, а поважність, як у Івана Петровича.
Змішення масок рідко буває вдалим. Раніше чи пізніше гнучких на всі сторони
політиків починають цінувати не вище, аніж вироби багаторазового використання.
Підстроюючись до всього і всіх, втратив себе М.С. Горбачов. Образ улюбленця
маси мінливий. Тому, хто думає не про тактику, а про стратегію, вигідно
бути постійним.
Ризикну припустити, що на майбутніх президентських виборах буде успішним
ще не випробуване у нас амплуа. Яке саме? Про це у наступній публікації.
