В демократичних країнах світу є чудова традиція — щорічні послання президента до парламенту. Вона закріплена законодавчо і має певні часові рамки. Наприклад, в США «Послання до Конгресу» вимовляється президентом на початку кожного року. Головна мета — позначити пріоритети розвитку США на майбутні 12 місяців. В Україні ця традиція засвоюється з великими труднощами. Якщо проаналізувати щорічні послання діючого Президента Віктора Януковича до Верховної Ради, то отримаємо наступну картинку. В 2010-му глава держави відмовився виступати в парламенті, розіславши послання депутатам в письмовому вигляді. Наступного 2011-го Віктор Янукович таки виступив у Раді — відбулося це 7 квітня. Але вже через рік знову «стара пісня» — в липні 2012-го Янукович звернувся до депутатів з письмовим посланням. Як буде цього року?
Не дивлячись на те, що представники влади неодноразово заявляли — Президент ось-ось підготує свій виступ, час підготовки постійно переносився. Але днями спікер парламенту Володимир Рибак нарешті повідомив, що послання Президента вже надійшло до законодавчого органу. «...І воно роздається всім депутатам для роботи», — додав він. При цьому Рибак не став прогнозувати, чи буде Віктор Янукович особисто представляти цей документ у парламенті. Виходячи з логіки «один виступ через один», як було зазначено вище, цього року глава держави таки має виступити. До того ж, зобов’язує Конституція, яка передбачає щорічний виступ Президента з особистим посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України у Верховній Раді.
Підкреслимо два ключові аспекти цієї теми. Перше — чому Президент повинен виступати в парламенті, наскільки це важливо?
Не дивлячись на те, що пан Рибак заявив, що послання роздається всім депутатам, інший представник Партії регіонів, народний депутат Володимир Олійник в коментарі «Дню» наголосив: «Нам ще не роздали звернення Президента, але це станеться сьогодні-завтра». «Виступи Президента у парламенті завжди є надзвичайно важливими, адже містять ключові меседжі про стан у країні, — продовжує Олійник. — Наприклад, нам би сьогодні хотілося б почути як тлумачити нашу лінію поведінки щодо Митного Союзу. На сьогодні, почути про це, для мене особисто, є чи не найбільш важливим. Потрібно враховувати те, що Президент не опускається до дрібниць, він говорить про стратегічні речі: зовнішня, внутрішня політика, реформування економіки тощо».
Не бачив поки послання Президента і представник опозиції — народний депутат від «УДАРу» Віктор Чумак: «Послання Президента поки що депутатам не роздавали — це ж таємний документ. Очікувати ж, що Президент все ж таки виступить перед парламентом, з моєї точки зору, не варто. Якщо він не прийшов на відкриття першої сесії парламенту цього скликання, коли був зобов’язаний тут бути, що вже казати про виступ з посланням».
Але перейдемо до другого пункту. Він, власне, стосується поведінки опозиції в парламенті. Чи треба приходити Президенту у Верховну Раду, де його не слухають? Наприклад, під час остатнього візиту глави держави до парламенту, коли судді Конституційного суду складали присягу, опозиція зустріла Януковича в білих светрах з написом «Юлі — волю!» та аналогічними закликами, а коли гарант почав залишати залу кричали «Банду — геть!». Подібне із викриками «Ганьба!» відбувалося і під час останнього виступу Президента біля трибуни в лютому 2012 року (відкритті 10-ї сесії парламенту).
«Я б хотів, щоб очільник держави виступав у парламенті, але не в тій обстановці, в якій він сьогодні працює, — каже Олійник. — Послання Президента — це не забаганка, а вимога Конституції й треба дотримуватися ритуалу. Хто з аплодисментами, а хто зціпивши зуби, має вислухати його й потім сказати про свої враження. Але коли Президент, який у загальній концепції відноситься до символів влади, приходить до Верховної Ради і об нього витирають ноги — такого нікому не захочеться. Депутати в залі просто не здатні почути, що говорять із трибуни через зайвий галас. Опозиція вимагає особистої присутності Президента, а потім не слухає його. То навіщо кликати?»
Якщо пригадати свого часу опозиція не визнала Віктора Януковича президентом і навіть не прийшла на його інаугурацію. Тим не менш, минув час і ті ж представники опозиції вже писали запити чи звернення на ім’я Президента з певними вимогами чи проханнями, зокрема, і щодо помилування Юлії Тимошенко. Де логіка? Наскільки взагалі є прагматичною поведінка опозиції в парламенті, коли туди прибуває Президента?
«Що стосується скандування опозиції — це її право: доносити до Президента те, що їй потрібно, — говорить Чумак. — Водночас, якби глава держави більше часу приділяв спілкуванню із громадянами та опозицією, такого б не було. Справа в тому, що ми не знаємо, чи обізнаний Президент у проблемах, які турбують українців — до нього не допускають ані представників опозиційних партій, ані громадських активістів, яких, до того ж, притягають до відповідальності в суді за, наприклад, невинні плакати. Оскільки склалася саме така ситуація, хтось же має доводити до Президента позиції громадян. Зокрема, наскільки мені відомо, усі звернення, які опозиція направляє Президенту повертаються до тих, на кого ми скаржилися. Тож опозиція не має іншого виходу».
Тим не менш, Чумак за те, щоб надати можливість Президенту виступити. «Звісно, опозиція вимагає і буде вимагати, щоб Президент виступав із парламентської трибуни. Насправді, цей «демарш» відбувався тоді, коли Президент не мав виступати — це було на представленні суддів Конституційного Суду. За процедурою, Президент нічого не говорить, тому ми звернулися до нього використовуючи нагоду. Однак, коли він прийде із виступом — ніхто не буде йому заважати. Він має сказати своє слово. Головне — налагодити спілкування. Незважаючи на досвід парламенту минулого скликання, ми б мали домовитися із колегами з опозиції й надати Президенту можливість виступити, а вже потім говорити із ним».
Отже, виступ Президента із щорічним посланням у Верховній Раді — це частина демократичних традицій і вимога українського законодавства. Питання — виконувати чи ні — тут не стоїть. Це обов’язок Віктора Януковича. З іншого боку, у опозиції теж є обов’язок — поводитися по-демократичному. Яким би не було її ставлення до Президента.
