Наближається річниця підписання харківських угод, які продовжили перебування Чорноморського флоту РФ в Криму в обмін на газові преференції. Кремль, незважаючи на дружню політику з боку України, не відмовляється від будівництва «Південного потоку». На тлі зростання світових цін на енергоносії російській політичній еліті вигідно дистанціюватися від багатьох незручних питань щодо України. Зокрема, йдеться про так звані проблеми федералізації, російської мови та Криму.
АНТИРОСІЙСЬКІ ПРОВОКАТОРИ
Особливо це помітно на півострові, який, на жаль, тривалий час був ареною псевдопатріотичних баталій. Записні поборники «Русского мира» помилилися, вважаючи, що завжди почуватимуться вільно в цьому амплуа. Причиною тому стало ігнорування норм закону. Як відомо, Апеляційний суд АРК визнав винними в сепаратизмі активістів «Народного фронту «Севастополь — Крим — Росія» В. Под’ячего і С. Клюєва. Процесу надали політичного забарвлення, мовляв, це черговий камінь у російський город.
Генеральний консул РФ у Сімферополі Володимир Андреєв у своєму недавньому інтерв’ю виданню «Крымское эхо» зрозуміло пояснив, що від таких «співвітчизників» шкоди значно більше, ніж користі. «Журналісти мене запитували: що ви робитимете, адже засуджено «проросійських діячів проросійських організацій». Може, я таємницю для когось відкрию: це не проросійські діячі! Навіть, навпаки: у конкретних проявах своєї діяльності вони суто антиросійські! Я на початку свого перебування тут спілкувався з цими людьми, обговорював якісь питання. Але зрозумів, що їх не цікавить конкретика, їх цікавить лише те (причому в будь-якій ситуації, навіть якщо це терористичні акти на російській території), що може бути використане для вирішення якихось радикальних, конфліктних, неконструктивних завдань. Вони націлені на скандал і, не побоюся цього слова, на провокацію. Мені з такими людьми нема про що говорити. І я з ними не стану ні співробітничати, ні спілкуватися», — говорить генконсул.
Показово, вислів Андреєва майже збігся за часом з відомою заявою голови комітету з міжнародних справ Держдуми РФ Костянтина Косачева про те, що Кремль не стане вимагати від Президента України Віктора Януковича надання російській мові статусу державної. На його думку, дії офіційного Києва є «абсолютно адекватною проукраїнською політикою».
У авторів провокаційних заяв, на що і слід було очікувати, почалася справжня істерика. Деякі добалакалися до того, що нібито російські чиновники «зрадили» інтереси російських людей в Україні. Такі заяви свідчать про невисокий рівень політичної освіченості тих, хто їх озвучує. Косачев та
Андреєв, будучи дипломатами, демонструють шанобливе ставлення до міжнародного права і не втручаються у внутрішні справи іншої держави. Власне, цим державний діяч і відрізняться від політичного маргінала. Пізніше російський парламентарій виступив з роз’ясненнями, які не міняють суті справи: визначення статусу російської мови може бути вирішене «лише самим народом суверенної України».
КРАЩЕ ДОПОМОЖІТЬ МАТЕРІАЛЬНО
Про те, що питання «великого и могучего» корениться в політичній кон’юнктурі та правовому нігілізмі, сказано вже багато. Насправді рідну мову (російська, кримськотатарська і т. д.) можна захистити і Основним Законом, в якому чітко вказано, що державою гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов. Конституція АРК, прийнята 1998 року законом України, гарантує вільний рівний розвиток в автономії нарівні з державною кримськотатарською та російською мовами.
Така ж ситуація з федералізацією України, про яку говорять відомі діячі, як-от Затулін і Марков. На їхню думку, переформатування форми державного устрою знизить політичну напруженість у відносинах між регіонами. Цей аргумент є вельми спірним, оскільки протиставляє форму змісту. Без різниці, в якій державі можуть бути проігноровані правові норми: унітарній чи федеральній.
У представників проросійських організацій є чимало можливостей не словом, а справою довести турботу про мову та культуру. Щоправда, вони чомусь не квапляться ними скористатися. В середині минулого місяця керівництво Москви припинило фінансувати Російський культурний центр у Сімферополі, мотивуючи це «економічними труднощами».
Хоча витрати, за московськими мірками, були вельми скромні. У адміністрації РКЦ стверджують, що на цей рік попросили у московських властей 6 млн. рублів. У перерахунку на вітчизняну валюту виходить півтора мільйона гривень, з яких левову частку планували на культурні заходи, й лише 400 тисяч гривень — на зарплату.
Цей проект розвивався в Криму протягом десяти років і багато в чому асоціювався з діяльністю колишнього мера російської столиці Юрія Лужкова, який ініціював його створення. У роботі центру було задекларовано збереження і розвиток в автономії російської мови і культури, зміцнення зв’язків з Росією, надання допомоги обдарованій молоді. За цей час, справді, вдалося провести безліч фестивалів, виставок, зустрічей з російськими діячами культури тощо. Після гучної відставки Ю. Лужкова нова адміністрація вирішила переглянути пріоритети. Тим паче, що для колишнього градоначальника РКЦ був цікавим як майданчик для персонального піару. В умовах невизначеності щодо флоту Лужков був своєрідним чинником тиску на Київ. Після згаданих вище домовленостей в Харкові це втратило свою актуальність.
Таким чином, перед тими, кого реально непокоїть культурний клімат в автономії, відкриваються широкі перспективи щодо збереження центру. Поки ж активність виявляють переважно республіканські власті, які щороку проводять фестиваль «Великое русское слово». В оргкомітет входять і представники російських властей, та більшу частину витрат несе на собі бюджет автономії.
До речі, наповнюваність останнього залежить від вдало проведеного курортного сезону. Вже стало свого роду традицією, що перед його початком на російському ТБ демонструють упереджені сюжети про півострів. Зазвичай потенційних туристів відлякували від Криму «терористами» і «татарськими екстремістами». Цього року говорили про нібито хімічне забруднення Чорноморського узбережжя. Власті Криму, розцінивши цю інформацію як цілеспрямовану піар-кампанію, завірили, що немає підстав для занепокоєння. Такі дії укладаються в логіку старої приказки «Дружба — дружбою, а тютюн — нарізно».
У зовнішньополітичній риториці Києва, коли мова заходить про відносини з Москвою, мають місце вирази на кшалт: «партнерство» і «братський народ». Росіяни ставляться до цього прагматичніше, вони надають перевагу формулюванню: «Ціна питання». Остання, судячи з попередніх розрахунків, складає 347 доларів за тисячу кубометрів «блакитного палива», які Україна платитиме в четвертому кварталі цього року.
