Для того, щоб повести країну шляхом від тоталітарної держави
до демократичної правової держави та відкритого суспільства, при владі
мали опинитися люди з новим мисленням. На сором і нещастя України, біля
керма влади опинилися зовсім інші люди. Хто ж вони, наші «сусаніни» на
шляху до «світлого майбутнього», і чим вони схожі на своїх пращурів із
цк-кпрс-ного заповідника?
І за комуністичного, й за сучасного режиму головна мета
всіх зусиль влади зводиться до того, щоб притлумити будь- якими способами
в людині бажання стати внутрішньо вільною. Вона дуже добре розуміє, що
прагнення до внутрішньої свободи призведе до неконтрольованої самореалізації
індивідів. А комуністичний і нинішній режими хочуть бачити слухняних виконавців,
якими можна досить легко маніпулювати. Проти тих, хто насмілюється «не
одобрямс», застосовуються залякування та репресії. У 70–80-х рр. режим
не використовував масові чистки з десятками мільйонів жертв, він вів «безкровну»
війну з інакодумцями. Сьогодні схожа ситуація: держава відкрито не вбиває
за інакомислення, але бореться з ним, вдаючись до інших методів і засобів.
Для збереження своєї влади ці режими використовують усі засоби, й насамперед
спецслужби та міліцію. І комуністичний, і нинішній режими борються зі спробами
створити громадянське суспільство. Для них інститути громадянського суспільства
небезпечні тим, що, виступаючи окремо від держави, стимулюють розвиток
вільної особистості. Тому й для комуністичного режиму, й для режиму Кучми
розвиток інститутів громадянського суспільства є «подібним смерті».
Комуністичний режим здійснював тотальний контроль над усіма
сферами життя суспільства. На сьогодні говорити про «друге видання» цього
варіанту в Україні не доводиться. Однак за останні 2-3 роки Л.Кучма зробив
справді титанічні зусилля для створення в Україні поліцейської держави
з елементами диктатури. Й тому сьогодні можна говорити з певними обмеженнями
про те, що існує український недооформлений варіант авторитарної держави.
В принципі, саме прагненням поширити свій контроль на якомога більшу частину
життя суспільства сучасний режим схожий на режим комуністичний.
Однак і комуністичне керівництво того часу, й сучасна влада
виглядають абсолютними «політичними імпотентами» у спробах розв'язати завдання,
що стоять перед країною. Бездіяльність, непрофесіоналізм, невміння визначити
стратегічні напрямки розвитку країни та реалізувати їх — все це характеризує
їх з гіршого боку.
І тут, і там бачимо при владі «недоторканних», які згуртувалися
довкола ватажка й непокояться головним чином про те, як втримати владу
у своїх руках. Вони намагаються створювати видимість дій, тоді як країна
занурюється в безодню. Верхівка, що спирається на репресивний апарат, —
ось те, що ми маємо і в одному, і в другому випадку.
Декілька слів про людей, які є втіленням комуністичного
режиму 70-х — початку 80 – х років, і сучасну владу в Україні. Цікаво,
що на чолі цих режимів перебувають не харизматичні лідери. Не будучи ватажками
від природи, не маючи природженого дару переконувати людей і вести їх за
собою, і Брежнєв, і Кучма були піднесені на вершину влади внаслідок компромісів
між впливовими політичними силами. Збіги є навіть у тому, що обидва Леоніди
спочатку не мали ні чіткої програми дій, ні своєї команди. Але вони зуміли
перетворитися з пішаків на ферзів, при цьому, однак, не добившись успіху
в єдиній сфері, яка могла б бути їхнім козирем, — у практичній діяльності.
За часів Брежнєва практично повне одержавлення економіки
вже мало місце, Кучма прагне до нього. І той, і другий режими головний
акцент в управлінні роблять на централізації. У радянській імперії це було
обумовлено самим характером тоталітарної держави та загальним контролем.
Кучмі це потрібно для того, щоб:
1) місцеві власті, не маючи фінансової самостійності, повністю
залежали від «подачок» центру. Це забезпечить їхню «лояльність» до центральної
влади. Мета режиму Кучми — створення жорстко централізованої держави з
всевладдям центру та безвладдям на місцях;
2) мати можливість самостійно розпоряджатися чималими фінансовими
надходженнями, вирішуючи на свій розсуд, куди їх спрямувати.
Таким чином, можна говорити про те, що комуністичний режим
і нинішня влада мають дуже багато спільного. Опинившись в умовах проблемно-векторного
дискомфорту, режим Кучми вибрав найгірший варіант відтворення в нових умовах
деяких рис тоталітарного суспільства.
Андрій МІСЕЛЮК, журналіст
Харків
