Ста дням діяльності нової влади було приурочено Стратегічні консультації з питань реформ, у ході яких група міжнародних експертів високого рівня зібралася в Україні для обговорення шляхів розвитку української економіки. Нагадаємо, консультації, ініційовані Програмою розвитку ООН, передбачали обмін досвідом і поглядами зарубіжних експертів й уряду України у сфері адміністративних і економічних реформ, електронного уряду, боротьби з корупцією, вступу до СОТ і ЄС, залучення громадськості до політичного діалогу тощо.
В акції ООН узяв участь один із провідних експертів Стратегічних консультацій Андерс АСЛУНД — доктор наук, відомий міжнародний економіст, директор програм дослідження Росії та Європи фонду Карнегі (США). Володіє шістьма мовами, опублікував багато статей і монографій, серед яких найвідоміші: «Будуємо капіталізм: трансформація колишнього радянського блоку» (Кембридж, 2001); «Як Росія стала ринковою економікою» (1995); «Боротьба Горбачова за ринкові реформи» (1991). Як економічного радника його неодноразово залучали до експертної оцінки президенти й уряди багатьох країн із перехідною економікою, Світовий банк, ООН і великі транснаціональні корпорації. Андерс Аслунд — співголова комісії «Блакитна стрічка», відомої Україні звітом «Пропозиції Президенту — нова хвиля реформ», у якому містилося понад 100 рекомендацій, що стосуються реформування всіх сфер діяльності держави. Погляд експерта на економічну політику України в інтерв’ю «Дню».
— Пане Аслунде, які питання ви обговорювали з новим керівництвом країни під час консультацій?
— Перед Україною стоять такі питання: реформування держави та міжнародна інтеграція. Реформування держави має на увазі державну, адміністративну, судову, територіальну реформи. Що стосується міжнародної інтеграції, то пан Ющенко і пан Рибачук обговорювали це питання з ЄС. Зараз ми бачимо, що це досить серйозне бажання державних відомств переросло в площину широких суспільних обговорень від необхідності й упевненості в швидкій імплементації в життя країни до невіри і/або негативних наслідків для України її членства в ЄС.
Водночас не можна не помічати, що дуже негативно на економіку впливає політична неясність, коли люди не знають, що їх чекає найближчими днями. Ми бачимо зараз, що люди борються за свої права, але треба розуміти, що революції в справжньому розумінні в Україні взагалі не було. Це був демократичний рух протесту проти фальсифікації виборів і корупції в усіх ешелонах влади. У ньому вітався європейський вибір, що цілком природно за 12-відсоткового економічного зростання.
Не можна поскаржитися, що економічні реформи раніше в Україні були відсутні, але вони були непослідовні та несистемні. Ми хотіли б запропонувати їх повним пакетом, що охоплює всі сфери життя українського суспільства. Це наш жест доброї волі, якщо, звісно, уряд захоче прислухатися до нас. У нашому плані розвитку п’ять суттєвих розділів, хоча принципово важливі два розділи — реформування держави та реформа міжнародних відносин, над чим уряд України зараз пріоритетно працює.
Податкова та соціальна реформи неможливі на цей час через те, що в березні 2006 року пройдуть парламентські вибори. Хоча вважаю, що можна було б усе-таки провести цю реформу, що було б набагато краще і для регулювання фінансового законодавства. Янукович залишив величезний опозиційний тягар — обіцяне зростання економіки на 16% цього року. Але зростання ВВП на 16% — це максимальні показники, які взагалі можливі, зараз таких показників ніде немає. Таке було в Польщі, було в Італії в кращі моменти розвитку цих країн, але за короткі відрізки часу, що обчислюються одним-трьома роками. У Китаї протягом останніх кількох років — 8%. Але в Україні обіцяли 16%. Навіть зростання економіки на 8% — це нормально, за умови тривалої його підтримки. Наприклад, в 1994 році в Польщі був показник 16%, але зараз лише 4%. В Англії 6%, у Західній Європі традиційно 8%, а в Україні хотіли протягом тривалого часу мати 16%. Це просто соціальний утопізм, що може зруйнувати інші частини економіки. Знадобляться величезні податки, перегрів індустріально-експортного сектора, що дуже скоро може призвести до уповільнення економічного зростання. У перехідний політичний період таке взагалі неможливе.
Тому ми й спостерігаємо цього року прогнозовану картину: економічне зростання знизилося протягом першого кварталу до меншого рівня, ніж половина того, що було минулого року. Я думаю, що це також наслідок першої хвилі реприватизації. Хто вкладатиме гроші в металургію, якщо незрозуміло, кому належить завод. А металургія — це 37% від загального експорту України. Другий чинник — це податкова зміна. Особливо непокоїть скасування податкового простору для дрібних підприємців, оскільки вважається, що це одна з кращих реформ, яка була в Україні з 1998 року. У післявоєнній Європі максимальні податкові пільги було надано саме дрібному приватному бізнесу, що й привело до швидкого відновлення економіки. Інша річ, що максимально заохочувалися підприємці-виробники предметів споживання й інтелектуального продукту, а не багатоступінчаста система перепродажів, яку ми спостерігаємо в Україні й інших країнах СНД та яку у вас називають базаром. Переписування похапцем основ бюджетної, митної, податкової та валютної політики може призвести до прийняття невиправданих економічних рішень із подальшим витком високих інфляційних очікувань.
— На що, на вашу думку, слід ще звернути увагу уряду України, щоб пожвавити економіку при одночасному виконанні соціальних обіцянок?
— Із соціальними податками за існуючого стану економіки мало що можна зробити цього року. Соціальна «добродійність» уряду за відсутності середнього класу може закінчиться небезпечним зростанням дефіциту бюджету. Виняток може становити лише сфера реформування охорони здоров’я, що вельми відстала від інших країн СНД, особливо Росії.
Дуже важливо розширити правове поле для малого бізнесу. Це просто помилка — не спростивши дозвільну систему, скоротити патенти, як це роблять зараз. Відбуватиметься, з одного боку, продовження колишньої політики витягування хабарів від підприємців, а з іншого — зникає бажання інвестувати накопичення у виробництво. Торгівля менш капіталомісткий процес, ніж виробництво, і влада не залишає вибору підприємцю, а країну прирікає на тривало низький рівень життя населення. Досі відсутній закон про фермерське господарство й інші йому подібні.
По-друге, слід змінити застарілий Господарський кодекс, розвивати Цивільний кодекс, щоб не було законодавчих протиріч між ними. Уже багато говорили про те, що слід прибрати надмірні інспекції, сертифікацію тощо. Якщо закрутили гайки з єдиним податком, то слід підприємцям, особливо виробникам інтелектуальних і матеріальних благ, дати більше творчої свободи.
— Як ви оцінюєте феномен різкого зміцнення курсу гривні до інших валют, особливо до долара? Чи є для цього економічні обґрунтування, чи це наслідок недалекоглядної політики «ручного управління»?
— Цілком природно, що в Україні відбувається ревальвація: чим раніше, тим краще. Національний банк дуже довго тримав постійний, фіксований курс долара. Коли курс тримається штучно, то інфляція підвищується. Якщо в Україні і надалі буде значне постійне зростання економіки, то буде реальна ревальвація. Порівняно з Росією, де тільки 10—15% на рік становить інфляція, вона переходить у номінальну ревальвацію. В Україні інфляція більш виражена, тому з ревальвацією треба бути обережнішими.
Існує три шляхи: номінальна ревальвація, інфляція й економічне зростання. У Росії економічне зростання є, і стоїть вибір між номінальною ревальвацією й інфляцією. Краще мати контрольовану номінальну ревальвацію, ніж дуже великий рівень інфляції. Це вибір: або — або. Що краще для України: ревальвація чи зростання цін? Якщо коментувати останній курсовий стрибок, то всім зрозуміло, що це штучна акція уряду у відповідь на бюджетні труднощі. Ця неприємність для бізнесменів, включаючи дрібних і середніх, має далекосяжні наслідки, і якщо влада декларує відкритість, то вона має ставитися однаково до всіх верств населення, особливо до найбільш ініціативних і господарських. Час для шокових процедур у пострадянському просторі давно минув. Треба застосовувати інші механізми пожвавлення економіки — полегшення ведення бізнесу для всіх, хто працює в його світлій частині, і контроль за переходом у тінь. Проте нерідко бізнес вимушений іти в тінь, оскільки правила гри вибудувані не раціонально. І взагалі, курси валют повинен контролювати ринок, а не Центральний банк.
— Як ви оцінюєте шанси України на вступ до СОТ?
— Хороший шанс, але це політичне рішення, яке повинні прийняти Україна й інші країни. Зараз триває процес конкуренції між Україною та Росією — хто вступить до СОТ першим, оскільки перший зможе диктувати умови другому. А між Україною та Росією існує дуже багато двосторонніх суперечок у торгівлі, тому це дуже важливо — бути першою. Зараз навіть спостерігається погіршення відносин між Україною та Росією саме з цього питання.
Крім того, є договір про вільну торгівлю між країнами СНД. На жаль, він не працює на повну силу. Хоча він міг би працювати набагато краще, якби всі члени СНД були членами СОТ, оскільки в такому випадку вони можуть прийти до спільних стандартів, у разі необхідності звернутися до арбітражних судів СОТ. Проблема СНД у тому, що ніхто не поважає рішення СНД, але якщо країни цієї співдружності стануть членами СОТ, тоді ставлення інше. СОТ приймає рішення, які навіть США поважають.
Україна може зробити так, що аграрний сектор стане найбільшим сільськогосподарським експортером. Тут чудові умови для розвитку сільського господарства і звісно, що країна-експортер сільськогосподарської продукції хоче максимальної лібералізації. Хімія, сталь і сільськогосподарська продукція — це 60% експорту. Питання, коли Україна стане членом СОТ, важливе, бо СОТ — це єдина організація, куди можна поскаржитися з різних причин.
— Нова влада розраховувала на лавину зарубіжних інвестицій, проте збільшення вийшло не таким амбіційним. Які причини стримують?
— Українському уряду треба насамперед прояснити питання реприватизації, зробити це швидко, відкрито, демократично та в рамках закону, інакше це відлякуватиме реальних і потенційних інвесторів. Україна є в реальному фокусі інвесторів. Але вони чекають завершення приватизаційних розбірок, а обережніші чекають результатів виборів 2006 року. Потім треба зберегти патенти для малого бізнесу. Діяти далі в напрямі реформув ання держави та міжнародної інтеграції, приймати більше фінансового законодавства, поступово посилювати процеси дерегулювання економіки. Необхідно переусвідомити роль уряду в ринковій економіці, розвивати приватний сектор, реструктуризувавши держсектор. Тоді буде менше корупції серед держчиновників. Замість цього ми спостерігаємо втілення неформальної політики — «Приватизація — стоп». Треба опубліковувати урядові реформаційні рішення наперед, щоб усі громадяни могли з ними ознайомитися, здійснивши тим самим горезвісну цілковиту прозорість. На погляд усіх експертів нашої групи, новій владі потрібен набагато ширший діалог із суспільством, особливо в період проведення непопулярних заходів. Інакше можна проґавити стратегічну ініціативу та повернути населення в колишній стан апатії. Бракує інформації в ЗМІ про стратегічні плани та рішення уряду, всі важливі рішення повинні бути на веб- сайтах (електронний уряд), за винятком, зрозуміло, питань національної безпеки та приватного життя.
— Чи задоволене керівництво України зусиллями команди експертів «Блакитної стрічки» і в чому воно просило вашого сприяння?
— Усі наші попередні та нинішні рекомендації було високо оцінено, і ми бачимо, що багато які з них впроваджуються у життя. Нас просили сприяти в наданні технічної допомоги з гармонізації українських стандартів із європейськими й особливо просили полегшити візовий режим для поїздок до Європи студентів, журналістів, бізнесменів і представників науки та культури.
— Наскільки професіонально адекватною здалася вам нова влада? Чи в стані вона самостійно виробляти далекосяжну стратегію, імплементувати європейські стандарти та сприймати поради відомих усьому світу експертів? Наскільки професійні українські радники, експерти й аналітики? У ЗМІ це питання широко дискутують... І, до речі, про ЗМІ як четверту владу, які недоліки ви бачите в її діяльності?
— Позиція керівництва країни зрозуміла, і ми бачимо, що уявлення про більшість питань правильне. Інша річ, що одразу виходить не завжди так, як планувалося. Помилок не робить той, хто нічого не робить. В уряді професіоналізм міністрів не викликає сумніву, проте не можна не зауважити, що мозковий потенціал вони переважно не задіюють, досі практично не сформовано експертні групи у відповідних напрямах. У газетах і на ТБ одні й ті ж особи, які одночасно дають рекомендації про зниження цін на нафтопродукти, покращання прав людини й виборчого законодавства, СНІД та посіви моркви. Два-три політичні оглядачі-аналітики мають доступ до ЗМІ, інших, можливо, грамотніших, тримають у тіні. Я думаю, що в цьому помилка ЗМІ, які до нескінченності «програють» одну й ту саму платівку, не завдаючи собі клопоту пошуком нових осіб, носіїв свіжих ідей. Стара влада тому й програла вибори, що не пускала всередину себе нових людей. У той самий час нас непокоять прагнення «оточення» нової влади обмежити доступ професіоналів до Президента та прем’єра, що, безумовно, обмежуватиме їхній світогляд. Звичайно ж, Віктору Ющенку і Юлії Тимошенко слід не переривати діалогу з народом у прямих телезверненнях, більше обговорювати як досягнення, так і недоробки.
— Який яскравий успіх стоденної діяльності влади ви можете відзначити?
— Насамперед нечувано високий кредит довіри в очах власного народу. Який, утім, легше отримати, ніж втримати. У зовнішній політиці — явний прорив, тепер про Україну знає весь світ.
