Диявол, як відомо, криється в деталях. Саме вони — багаточисельні деталі, часто дрібні, для когось, можливо, і зовсім непомітні, залишили неприємний осад від X, ювілейного, (і, на думку Юлії Тимошенко, доленосного) з’їзду партії «Батьківщина».
На з’їзд партії Юлії Тимошенко прибули лідери кількох політичних сил. Зокрема, голова НРУ Борис Тарасюк, лідер Європейської партії Микола Катеринчук. Відсутність Яценюка, Гриценка, лідерів інших опозиційних політсил свідчила, як мінімум, про те, що розмови про обіцяну консолідацію опозиційних сил так і залишилися розмовами. Адже, за великим-то рахунком, відвідини з’їзду партнерів ні до чого не зобов’язують. Але, з іншої сторони, навколо чого об’єднуватися?
Юлія Тимошенко з’явилася в залі точно в назначену час — 11.00. На сцені її уже чекав хор, що виконав молитву за Україну. Оголосивши з’їзд відкритим, Юлія Володимирівна запросила членів президії зайняти свої місця. Тут варто забігти наперед. У ході своєї півторагодинної промови Тимошенко неодноразово повторить тезу про те, що політикам потрібно, нарешті, виходити в широкий інформаційний простір, а не ховатися від людей у київських кабінетах та шикарних заміських резиденціях. Як тут не згадати горезвісні переговори про зміну Конституції, що проводилися Юлією Володимирівною та Віктором Федоровичем саме за щільно зачиненими дверима високих кабінетів? І хто знає, чим би це «зближення з народом» закінчилося б, якби не постійний тиск преси та увага суспільства до кулуарних конституційних переговорів тандему Тимошенко — Янукович. Але це лише одна зі згаданих на початку статті деталей, через які з’їзд «Батьківщини» залишив неприємний осад. Хоча, не осад навіть... Швидше, чергове підтвердження того, що ні політичні реалії, ні електорально-рейтингове положення «сердечних», що залишає бажати кращого, ні, м’яко кажучи, не переконлива опозиційна діяльність Тимошенко та її соратників не є імпульсами до чогось нового, чогось модерного, чогось, нарешті, що відповідає стомленому очікуваннями суспільству. Сьогодні очевидно, що Тимошенко з усіх сил намагається стати новою, але чи зможе вона витягнути ту планку, яку поставила перед собою — планку Україні третього тисячоліття?
У цілому спіч Юлії Тимошенко умовно можна розділити на три частини. Перша цілком присвячена критиці персон, які перебувають нині при владі, а також рішень, що ними ухвалюються. В принципі, тут не прозвучало нічого нового. Після констатації того, що в Україні практично не залишилося чесного і вільного слова, як вид — відсутні суди і ВР, а також зникають як явище вибори, Юлія Тимошенко зауважила: «Вони змагаються за те, у кого більші яхти, вілли, заміські резиденції». Народ же, на думку Юлії Володимирівни, є для нинішнього правлячого класу фінансово-політичним капіталом.
Другий пункт виступу Юлії Володимирівни був інформативнішим. Як відомо, «Батьківщина» переживає нині далеко не найкращі часи. У низці регіональних організацій стався розкол, через що Юлія Тимошенко навіть погрожувала бойкотувати місцеві вибори 31 жовтня. Минулого тижня голова не визнаної Мін’юстом львівської обласної організації «Батьківщини» Роман Ілик оголосив про бойкот виборів в області. Тим часом у ході недільного партійного з’їзду Юлія Тимошенко вирішила радикально переглянути стратегію партії на виборах в областях.
«Ніякого бойкоту виборів! — заявила вона. — У бій, дорогі друзі! До останнього боремося за кожен голос, за кожен протокол, за кожне село й селище!»
Слід окремо зауважити, що Юлія Тимошенко, нарешті, зважилася публічно визнати допущені й очевидні помилки: «Кадрова політика нашої команди була недостатньо сильною. Вона має стати зовсім іншою, бо в наших лавах з’явилися люди, для яких наша партія стала лише трампліном для вирішення своїх дріб’язкових матеріальних інтересів. Це... наша провина».
І, нарешті, про третій, завершальний пункт украй емоційного виступу Юлії Тимошенко перед своїми прибічниками. Не без гордості лідер «Батьківщини» презентувала «Проект «Україна третього тисячоліття». Цей проект, за словами пані Тимошенко — це «саме той пакет ключових, життєво важливих для нашої держави законів, що дозволять нам об’єднати зусилля задля досягнення єдиного результату». За словами Юлії Володимирівни, це дозволить почути кожного інтелектуала, кожну розумну людину (йдеться про те, що на сайті «Україна третього тисячоліття» кожен може висловити свої пропозиції, зауваження та побажання до певного законопроекту). «Це дозволить нам створити Конституцію не під Януковича, не під Ющенка і навіть не під Тимошенко, а створити Конституцію під власний народ, під наші з вами цілі та завдання, під зміцнення нашої незалежної європейської держави», — не без пафосу заявила Юлія Володимирівна. Все б нічого, але є тут, як мінімум, кілька «але».
По-перше, кілька років тому приблизно за аналогічним сценарієм проходила презентація сайту «Ідеальної країни» і програми «Український прорив». Так от, готуючи вчора матеріал про з’їзд, автор зайшла на сайт «Ідеальної країни». Остання новина на цьому інтернет-ресурсі датована 31 травня 2007 року. Сказати про те, що в динамічному, глобалізованому світі три роки інформаційного летаргічного сну — це недозволена розкіш, нічого не сказати. Про які кроки в ногу з часом йдеться?
По-друге, презентація сайту «Проект «Україна третього тисячоліття» транслювалася (і коментувалася Юлією Тимошенко) на чотирьох, встановлених у залі моніторах. Проте у всесвітній павутині, на жаль, цей інтернет-ресурс відсутній як вид і сьогодні.
І, нарешті, третє — і, мабуть, найголовніше. Активно закликаючи делегатів з’їзду, які прибули, зауважимо, не лише з міст, заходити на сайт «України третього тисячоліття» Юлія Тимошенко не сказала (хоча як екс-прем’єр мала б знати) скільки жителів селищ та сіл України мають доступ до інтернету. Ситуація, до речі, не нова. Пам’ятається, як на той час чинний міністр оборони Юрій Єхануров активно вів блог в інтернеті, де розповідав про проблеми в армії зокрема та в оборонному секторі в цілому. Юрій Іванович, схоже, також думав, що українські солдати сидять у казармах і читають у мережі його геніальні тези. І це в той час, коли ЗМІ «горіли» повідомленнями про те, що армії не вистачає на продукти харчування...
У кулуарах залу, де проходив з’їзд, «День» зустрів лідера парламентської фракції БЮТ Івана Кириленка. У нього і запитали, чи реально за допомогою «Проекту «Україна третього тисячоліття» збудувати загальнодержавну інтелектуальну платформу?
— Що я вам скажу з цього приводу? Знаєте, є таке поняття «переділ». Українською мовою, в українському менталітеті й без перекладу — це зовсім інше, ніж у людей. У нас приходить нова влада і починається переділ. А в економіці переділ — це коли сировина проходить стадію обробки до кінцевого продукту. Так от, сьогодні оголошена амбітна ідея. Вона чимось схожа на наш «Український прорив» — за десять років (велика частина яких вже пройшла) увірватися до 20-ки найрозвиненіших країн світу. Ми когось звідти витіснятимемо — США чи Японію, Індію чи Китай, Росію чи Бразилію.
Я звернув увагу на Південну Корею. Це — три Дніпропетровські області. ВВП Південної Кореї — 1трильйон 400 млрд.дол., ВВП України — близько трильйона гривень. Відчуваєте різницю?
Сорок років тому Корея була там, де Сомалі. Проте за ці роки, об’єднавши інтелектуальний потенціал нації, було здійснено південнокорейське диво. Як проілюструвати це диво? Пам’ятаєте, я на початку бесіди слово «переділ» назвав? Так от, ми експортуємо до Кореї третій, п’ятий переділ: залізну руду, збагачену залізну руду, чавун, чавунну сталь і прокат. Це — третій-п’ятий переділ. 500 доларів за тонну заготовок металу до Південної Кореї ми веземо. Звідти веземо тонну металу за 50 тисяч доларів. Це — легковий автомобіль «Хюндай» vip-класу (50 тис.дол.). Це називається 12-й переділ. Якщо ми веземо точну електроніку — це 18-й переділ. А якщо ми веземо мобільний телефон (тут 100 грамів металу вартістю сто доларів)? Ми за 500 доларів веземо, за 10 млн. привозимо. Але ж, кінець кінцем, не в металі справа. Не це головне! Головне — інтелект. А Корея зараз стоїть на 32-му переділі — це нанотехнології.
Наведу приклад. Цього літа, коли стояла нестерпна спека, російський президент Медведєв полетів до США. Однак, що головне, — полетів не до Вашингтону, а до Каліфорнії. Зустрівся зі Шварценегером і відразу ж поїхав куди? У Стенфордський університет, у Силіконову долину. Заходить він до зали і за допомогою перекладача вітає присутніх. А зала сміється. Чому? А тому що в залі слов’яни сидять, вони прекрасно розуміють російську мову. Там наші сидять і росіяни! Наступного дня читаю в одному з видань: українського інтелекту, молодих геніїв у США налічується 50 тисяч. Уявіть собі, що це таке! Але ж і ЄС поруч, напевно, там 500 тисяч наших. До чого це я? Ми й далі сидітимемо на другому-п’ятому переділі? Ми й далі виграватимемо шкільні олімпіади з точних наук для того, щоб втрачати потім цей потенціал!? Ми приречені бути третьою країною чи як?! Прориву до двадцятки найсильніших країн світу ніколи не буде, поки тут не залишається інтелект. А щоб він залишився, потрібно, аби на нього був попит.
Я подивився бюджет нинішнього уряду. Шукав: чи є там наша Силіконова долина, чи немає, чи буде влада будувати інкубатори для геніїв, чи не буде? На жаль, ні. А Медведєв повернувся зі США і негайно вирушив у Сколково, і вони вже будують там свою Силіконову долину на 30 тисяч персон. Інтелект Росії вони стягують за будь-яку ціну і це правильно! Більше того, саме це зараз, як повітря, необхідно Україні!
